Бернське високогір'я

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Прапор Бернського високогір'я

Бернське високогір'я (нім. Berner Oberland) — це високогірні частини кантону Берн у Швейцарії. Воно включає регіон довкола озер Тун та Бріенц та долини і гори на південь від них до кордону з кантоном Вале. Ця частина Швейцарії через свою природну красу є одним з найпопулярніших туристичних місць в країні.

Історія[ред. | ред. код]

Назва Бернське високогір'я походить від створення в 1798 році Наполеоном Бонапартом кантону Оберленд зі столицею в місті Тун. І хоча вже через 5 років в 1803 році цей кантон було приєднано до кантону Берн самим Наполеоном за Актом посередництва, у мешканців регіону залишилось відчуття приналежності до «оберлендців», особливої спільності в межах кантону.

Прапор Бернського високогір'я[ред. | ред. код]

Прапор Бернського високогір'я було розроблено архітектором Б.фон Родтом та офіційно визнано Радою кантону Берн 29.05.1953.[1]

Географія[ред. | ред. код]

Гори Айгер, Мьонх та Юнгфрау

Бернське високогір'я прорізане багатьма долинами, які спускаються від основної гряди Бернських Альп у північному напрямку. Вода, що стікає з гір по цих долинах, через струмки та річечки попадає в Ааре, що починається на сході Бернського високогір'я, а потім тече по півночі цього регіону через озера Бріенц та Тун. На північному заході піднімається масив Штокхорну з Бернського передгір'я (нім. Berner Mittelland). Льодовики покривають лише основну гряду Бернських Альп.

Бернське високогір'я охоплює річковий басейн та долини альпійської частини Ааре та її приток на півдні кантону Берн, а також Зааненланд (Ґштаад, Заанен), яка примикає до регіону з заходу та чиї долини відкриваються не до річкового басейна Ааре, а в кантони Во та Фрібур. Лінія від Генталю через Майрінген, Гроссе Шайдегг та Кляйне Шайдегг, Зефіненфурге, Хохтюрлі, Кандерштег, Адельбоден до Ленку ділить Бернське високогір'я на північну передальпійську зону, в якій жодна вершина не перевищує 3 000 м.н.м., та південну альпійську зону, чия найвища вершина Фінстераархорн досягає 4 274 м.н.м.

Для Альп зі сторони кантону Берн характерні різки обриви з північної сторони, особливо виражені на Північній стіні Айгеру, яка при горизонтальній відстані 5 км падає у висоті на 3 км. Більшість високих гір належить до автохтонного масиву Аар, який закінчується на заході неподалік від Блюмлісальп. З півочі до нього примикає вузька вапнякова зона. Гори біля озера Бріенц та у передальпійській зоні належать до гельветичної системи та складаються частково з крейди, частково з флішу. Гори Нісен та Штокхорн на захід від озера Тун належать до Фрібурзьких Передальп (складаються з брекчії).

Бьоделі — долина між озерами Тун та Бріенц. Видно місто Інтерлакен та річку Ааре, яка витікає з озера Бріенц та впадає в Тун

Льодовики останніх декількох льодовикових періодів розрізали Бернське високогір'я на шматки — для нього характерні глибокі терасовані долини у формі латинської букви U (наприклад долина Лаутербруннен), спрямовані відкритим кінцем в напрямку озер Тун та Бріенц, що завдячують своїм існуванням Аарському льодовику. Його язики у часи заледеніння сягали від Іннерткірхену/Майрінгену до околиць Берну та утворили долини, які потім частково були засипані породою та осадами та утворили рівнини між Майрінгеном та Бріенцом, Бьоделі (довкола Інтерлакена, розділяє озера Тун та Бріенц), між Туном та Берном,.

Жодна з долин регіону не є перетинає основну гряду Бернських Альп, тому вони не мають транзитного значення для шляху на південь.

Основні гори південної, альпійської зони регіону (Бернські Альпи):

Основні гори північної, передальпійської зони регіону:

Окремі регіони та місця[ред. | ред. код]

Туризм[ред. | ред. код]

Вид з Нідерхорну на місто та озеро Тун
Вид з Фаулхорну на гори Бернського високогір'я

Воротами до Бернського високогір'я є місто Тун, однак вихідними пунктами для туризму є в першу чергу міста Шпіц та Інтерлакен. Туризм в цих місцях почався досить рано і спочатку був пов'язаний з підкоренням гір у 19 сторіччі, однак потім популяризований через літературу. Туристичні містечка регіону розташовані і внизу долин, і на вході до них, і на терасах долин, а також на берегах озер Тун та Бріенц.

Головна гряда Бернських Альп все ще створює перепони для поїздок на південь, так з регіону через Альпи існують лише декілька автомобільних доріг через перевали, які відкритті лише влітку, найважливіші з них — перевали Зустен та Грімзель, які пов'язують регіон з долиною річки Ройс в кантоні Урі та з Гомсом в кантоні Вале. Цілорічно відкритий перевал Брюніг пов'язує регіон з центральною Швейцарією. Території довкола озер Тун та Бріенц можна дістатися з Берну швейцарським автобаном 6, який в місті Тун переходить в автобан 8, прокладений по південним берегам обох озер до перевалу Брюніг в напрямку міста Люцерн.

Залізничне сполучення пов'язує Тун та Шпіц з Берном, а лінія Montreux-Oberland-Bahn (MOB) поєднує його з регіоном Женевського озера. З регіону на південь через Бернські Альпи залізницею можливо дістатися через Лечберзький тунель, а з 2007 року — і через Лечберзький базовий тунель.

З огляду на популярність регіону у туристів, багато гір на початку 20-ст. стали доступними завдяки гірським (зубчастим) залізницям, серед них вершини Нісен, Бріенцький Ротхорн, Шільтхорн та Юнгфрау. Пізніше було побудовано і багато підйомників, фунікулерів та канатних доріг. Фунікулер на Веттерхорн був першим фунікулером в Швейцарії (з 4-х станцій було побудовано тільки одну, а з 1918 року він припинив роботу). Від Грінделвальду на Меннліхен веде найдовша гондольна канатна дорога світу, Gondelbahn Grindelwald-Männlichen.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. G. Zeugin: Eine Landesteilfahne für das Berner Oberland. В «Archivum heraldicum» Bd. 68 (1954), S. 19.