Фліш

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Розріз карпатського флішу
Типовий грубошаруватий розріз міоценової флішової формації Gorgoglione, південь Італії

Фліш (від нім. fliessen — «текти», «розтікатись») — осадові породи, теригенна (іноді вулканогенно-теригенна) геологічна формація, яка характеризує певний період розвитку седиментаційного басейну.

Назва[ред. | ред. код]

Термін «фліш» був впроваджений у геологічну літературу швейцарським геологом Бернардом Штудером у 1827 році.

Опис[ред. | ред. код]

Фліш — потужна серія морських осадових гірських порід переважно уламкового походження, що характеризуються ритмічним чергуванням декількох літологічних різновидів шарів, гранулометричний склад яких характеризується зменшенням зернистості знизу вверх (від піску до алевриту та пеліту), незалежно від їх мінералогічного складу (т.зв. градаційна текстура). Фліш складається з численних невеликих (дек. см — дек. дм) циклів (циклітів, циклотем, циклосом), які часто називаються ритмами. Цикліти утворені 2-4 шарами, або елементами, з яких нижні представлені зернистою породою (пісковиком, алевролітом, уламковим вапняком), часто з косою або завихреною пошаровістю, а верхні — пелітами. Циклічність (ритмічність) фліш зумовлена особливостями осадонакопичення — мулистими потоками, які виникають періодично. Власне фліш, як правило, утворюється в зоні континентального схилу і його підніжжя в глибоководних басейнах.

Типовий фліш складається з циклів Боума, коли прошарок гравеліту вверх за розрізом поступово і безперервно переходить у пісковик, потім у алевроліт, і закінчується цикл прошарком аргіліту. Отже, флішеві осадові породи — це ритмічно черговані прошарки аргілітів, алевролітів, мергелю і вапняку[1].

Генеза флішових товщ досі викликає жорсткі дебати серед геологів. Існують дві версії про умови утворення флішу:

  1. глибоководна (турбідні течії)
  2. мілководно-морська і дельтова

З позицій уявлення про геосинкліналі фліш — типова геосинклінальна формація, яка означає передорогенну стадію розвитку евгеосинкліналей та (чи) міогеосинкліналей, коли в межах активних континентальних окраїн виникали острівні дуги («кордильєри») — ланцюги островів, на схилах яких формувалися дикий фліш (з підводнозсувними утвореннями — олістостромами) і грубий фліш (збагачений конґломератами та пісковиками), який переходить у дистальному напрямку в типовий фліш, що потім змінюється недорозвинутим флішем та напівфлішем (субфлішем). Подібні утворення з турбідітами формуються і на пасивних континентальних окраїнах. У вертикальному ряду геологічних формацій фліш звичайно займає проміжне положення між аспідною формацією та моласами. У складчастих областях, які виникли на місці геосинкліналей, флішеві відклади, інтенсивно дислоковані, звичайно складають зовнішні зони (екстерніди). фліш установлений у протерозої, палеозої (карбоновий фліш на Уралі), мезозої (тріасовий фліш у Криму, юрський та крейдовий на Кавказі і в Альпах) та кайнозої (палеогеновий фліш у Карпатах).

До фліш бувають приурочені поклади нафти і мінеральних вод. Карбонатний фліш та напівфліш (субфліш) іноді являє собою цементну сировину (район Новоросійська).

Поширення в Україні[ред. | ред. код]

В Україні відклади флішової формації поширені в складчастих Карпатах та Кримському орогені.

Інші значення[ред. | ред. код]

Характерні різноманітні за формою і походженням ієрогліфи на поверхні циклітів являють собою відбитки нерівностей на дні водойм. Виникають внаслідок розмиваючої дії короткочасних каламутних потоків та внаслідок життєдіяльності різних тварин, що пересуваються по дну, частіше хробаків; останнім зобов’язані своїм походженням характерні фукоїди, що нагадують за формою водорості.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Лазаренко Э. А. По вулканическим Карпатам: Путиводитель, — Ужгород: Карпати, 1978.—96с., ил., 16 л. ил.

Джерела[ред. | ред. код]