Битва біля Ватербергу
| Битва біля Ватербергу | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Повстання племен гереро і нама (1904-1907) | |||||||
| 20°28′36″ пд. ш. 17°18′29″ сх. д. / 20.47666667° пд. ш. 17.30805556° сх. д. | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
.svg){kind=small} Німецька імперія
|
Ополчення народності гереро | ||||||
| Командувачі | |||||||
| генерал-лейтенант Лотар фон Трота
|
Самуель Магареро | ||||||
| Військові сили | |||||||
| 2,000 | 3,500 — 6,000 беручи до уваги членів сімей | ||||||
| Втрати | |||||||
| Кілька десятків убитих і поранених | Невідомо | ||||||
Битва біля Ватербергу — битва між німецькими експедиційними військами в Німецькій Південно-Західній Африці і ополченням народності гереро, що відбулася 11 серпня 1904 року. Стала найбільшою й вирішальною битвою під час придушення повстання гереро. Бій закінчився поразкою африканців і фактично завершив їх організований опір.
У грудні 1884 року Німеччина оголосила Південно-Західну Африку своєю колонією і розпочала її активно освоювати, зазвичай, попри інтереси тубільного населення — народностей гереро, нама та ін. Африканське населення зганяли з земель, дискримінували.
Невдоволення гереро зрештою вилилося в повстання, що почалося в січні 1904 року. Племінні загони гереро напали на декілька німецьких поселень, убивши понад 120 осіб, включаючи жінок і дітей. Вони зайняли кілька важливих пунктів, блокувавши Віндгук.
Вождем гереро з 1890 року був Самюель Магареро (1858–1923), німецький ставленик. Спершу він проводив курс на співпрацю з колоніальною владою. Користуючись чималим авторитетом серед свого народу, він робив заходи з консолідації розрізнених племен гереро в єдину спільноту. Обмеження німцями прав корінного населення поступово заставило Магареро змінити свою політику — зрештою саме він став на чолі повстання.[1]
Губернатор колонії Теодор Лейтвайн на першому етапі кампанії сам очолив каральні сили. Свої нечисленні війська він розділив на три групи — східну, західну і головну. Східна група в березні-квітні 1904 року зазнавала серйозних втрат в постійних сутичках, а також вкрай сильно постраждала від хвороб, насамперед тифу, так що в ній залишилося лише близько третини початкового складу. Західній групі довелося об'єднатися з центральною. 9 квітня гереро атакували її при Онганьїре, а 13-го — при Овіумбо. Обидва бої склалися невдало для німецького загону і Лейтвейн був змушений відступити, хоча його політика дозволила домовитися з частиною повстанців і змусити одне з племен гереро скласти зброю.
.png)
Нездатність колонії придушити повстання своїми силами змусила Берлін серйозно задуматися над ситуацією в Південно-Західній Африці. Було вирішено розділити посади командувача військами та губернатора — Лейтвейн залишився на своєму посту, але від командування був відсторонений, а керувати військами направили генерал-лейтенанта Адріана Дітріха Лотар фон Трота.[1] Експедиція, за деякими даними, була профінансована «Дойче-Банком» і споряджена фірмою «Вурманн»[2][3].
Фон Трота, виходець зі знатного прусського роду, що дав Німеччині декількох видних військових діячів, був на той час уже заслуженим і досвідченим офіцером. Учасник Австро-прусської і Франко-пруської воєн, він мав і великий досвід колоніальних кампаній — очолював каральні сили при придушенні повстання в Німецькій Східній Африці і командував бригадою, яка входила до складу міжнародних сил, що придушували в Китаї Іхетуаньське повстання. У колоніях він зарекомендував себе як енергійний, рішучий і безжалісний воєначальник. Сучасники вважали, що призначення фон Трота в Південно-Західну Африку було правильним вибором. Новий німецький командувач прибув до колонії 11 червня 1904 року разом з військами — понад 2 тис. осіб, 2,5 тис. коней і великий вантаж необхідного спорядження. У середині липня фон Трота почав висування в бік земель, зайнятих гереро.
Під командуванням фон Трота перебувало трохи більше півтори тисячі бійців з Німеччини — 6 кавалерійських батальйонів, 3 кулеметних роти і 8 артилерійських батарей. Колоніальні війська в битві безпосередньо не брали участь, хоча з основною колоною було до 500 осіб допоміжного тубільного складу. При відносно невеликій чисельності каральні сили були добре оснащені. Вони мали 1625 гвинтівок, 30 артилерійських гармат і 14 кулеметів.[1] Обслуга деяких гармат і кулеметів була укомплектовані моряками. Німецький корпус був повною мірою забезпечений боєприпасами.
Гереро виставили кількісно переважаючі сили, за різними даними від 3 до 6 тис. бійців. Оскільки багатьох воїнів у поході супроводжували сім'ї, то загальна кількість гереро в районі битви могла становити 25-50 тис. осіб.[1] Втім, ці великі сили дуже поступалися корпусу фон Трота в якісному відношенні. Про артилерію або кулемети не було й мови, хоча стрілецьке озброєння гереро було досить сучасним, більшість вояків мали гвинтівки. При цьому багато з них були озброєні традиційним холодною зброєю, наприклад палицями кірр. Майже всі воїни були пішими, оскільки кавалерії як роду військ у гереро не було в принципі, хоча існувала кінна розвідка. Попри високий бойовий дух і рішучість боротися, рівень організації й дисципліна племінного ополчення були надто низькими. Давався взнаки й брак боєприпасів. На боці війська Магареро були добре знання місцевості і повний контроль над колодязями та джерелами води, але це не зрівнювало сили.
Зустріч з гереро сталася на сильно пересіченій місцевості на кордоні пустелі Омагеке на південний схід від містечка Очиваронго. Німецькі сили були розділені на 4 колони, що дозволило фон Троту почати оточення сил Магареро. Війська супротивників увійшли в зіткнення 4 серпня, але декілька днів обмежувалися сутичками невеликих загонів і маневруванням.
Основна частина битви розгорнулася на схилах гірського масиву Ватерберг. 10 серпня німецький дозор встановив контроль над цією висотою і помістив на ній геліограф, що дозволило швидко повідомляти командуванню про всі пересування гереро. 11 серпня близько 02.45 фон Трота почав вирішальний наступ. Частина його сил зайшла в глибину розташування повстанців і досить несподівано опинилася в складному становищі. Гереро контратакували близько 08.45 і незабаром розгорівся жорстокий бій, деяким німецьким підрозділам довелося битися майже в оточенні. Особливо постраждала 11 рота 3 батальйону 1 полку, яка вела ближній бій, що переходив в штикові сутички; в ній вибули з ладу всі офіцери.
Ближче до 10 години німці розгорнули артилерію й почали планомірний обстріл сил гереро. У відповідь на це Магареро наказав насамперед атакувати батареї противника, що призвело до запеклих сутичок майже біля самих гармат. Німці кинули в бій буквально всі свої сили до останнього солдата, що дозволило їм відстояти артилерію, хоча становище часом було для них критичним. Більш того, головна колона фон Трота до 15-ї години опинилася в повному оточенні.
Однак якісна перевага німецьких солдатів і вогонь їх артилерії поступово вимотали гереро і ті послабили натиск. Після 16 годин німці захопили два важливих джерела води і на цьому новому рубежі відбили потужну атаку гереро. Магареро організував нову атаку на головну колону, але німці вже міцно заволоділи ініціативою і гереро відступили. Була відбита також атака гереро на німецький обоз. Спроби Магареро перегрупувати свої сили були перервані німецьким артилерійським вогнем.[1]
До вечора 11 серпня поле бою залишилося за німцями, які розташувалися на місці битви табором і готувалися до продовження бою на наступний день. Однак гереро відступили. Фон Трота залишив їм шлях для відступу у безводні пустельні райони, куди Магареро був змушений відступити.
Німецькі втрати за 11 серпня склали 26 убитими (в тому числі 5 офіцерів) і 60 пораненими (7 офіцерів). Кількість загиблих 10 серпня, а також протягом наступних декількох днів після битви, залишилася невідомою. Втрати гереро залишилися невідомими, але вони були явно більшими, ніж у супротивника. При цьому, як показали подальші події, відступ до пустелі виявився для них набагато згубнішим, ніж сама битва.
Гереро зазнали важкої поразки. Попри те, що втрати під час самої битви були у них не дуже великі, ополчення гереро було дезорганізовано й втратило здатність до скоординованого опору. Показово, що Магареро після бою зумів зібрати навколо себе тільки 1000 вояків.
Німецькі каральні частини почали «зачистку» територій, населених гереро. Німецьке командування на чолі з фон Трота розвернуло кампанію щодо повного вигнання гереро з їх земель. 2 жовтня фон Трота видав сумнозвісний «указ про ліквідацію», в якому проголошував[4]:
|
Всі гереро повинні залишити цю землю... Будь-який гереро, виявлений в межах німецьких володінь, будь він озброєний або беззбройний, з худобою або без неї, буде розстріляний. Я не буду приймати більше ні дітей, ні жінок... | 
|
Магареро разом із приблизно 1000 вояками, зумів перетнути пустелю Калахарі, сховавшись в британських володіннях.
Тих гереро, які залишилися в межах німецької колонії, відправили в концентраційний табір, змусивши працювати на німецьких підприємців. Багато хто загинув від непосильної праці та виснаження. Під час цієї війни народність гереро була майже повністю винищена і становить сьогодні в Намібії лише невелику частку населення[5].
- ↑ а б в г д battleofwaterberg.html Battle of Waterberg Namibia. Архів оригіналу за 21 вересня 2008. Процитовано 13 червня 2019.
- ↑ Народ гереро вимагає від Німеччини 4 млрд доларів в якості компенсації за геноцид [Архівовано 6 вересня 2017 у Wayback Machine.] // NEWSru, 12 січня 2004
- ↑ Von Claus Kristen (17.08.2004). Waterberg 1904: Herero-Auftsnad. Friedensratschlag. Архів оригіналу за 25 березня 2018. Процитовано 4 листопада 2019.(нім.)
- ↑ Germany regrets Namibia «genocide» [Архівовано 19 грудня 2006 у Wayback Machine.] // BBC News, January 12, 2004
- ↑ Перші концтабори побудували сто років тому в Африці // Deutsche Welle, 11 серпня 2008