Повстання племен гереро і нама (1904–1907)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Повстання племен гереро і нама
Колоніальний розподіл Африки
Hererowars.jpg
Зіткнення німецьких військ із загоном повсталих. Малюнок Ріхарда Кнетеля.
Дата: 12 січня 1904 - 1907
Місце: Німецька Південно-Західна Африка
Результат: Повстання придушене. Геноцид племен гереро і нама
Сторони
Німецька імперія Німецька імперія Повстанці племен гереро і нама
Командувачі
Німецька імперія Лотар фон Трота Самуель Магареро

Хендрік Вітбоой
Якоб Моренго

Військові сили
Спочатку близько 2 тисяч[1], пізніше майже 20 тисяч[2] 10 000 гереро[3]
Втрати
676 вбитих, 76 зниклих безвісти, 907 поранених, 689 померлих від хвороб, 100 убитих цивільних[4] 65 000 — 70 000, включаючи цивільних[5]

Повстання племен гереро і нама 1904—1907 — повстання корінного населення Південно-Західної Африки (Намібії) проти німецької колоніальної адміністрації.

Загальний хід і причини повстання[ред. | ред. код]

Нама мали на озброєнні досить сучасну на той час вогнепальну зброю — гвинтівки систем Маузера (зразка 1871 і 1888) і Дрейзе (зразка 1849)

Повстання почалося 12 січня 1904 року виступом племен гереро під проводом Самуеля Магареро. Гереро почали повстання, убивши близько 120 німців, включаючи жінок і дітей. Повсталі обложили адміністративний центр Німецької Південно-Західної Африки місто Віндгук. Однак, отримавши підкріплення з Німеччини, колонізатори завдали 9 квітня поразки повстанцям у гори Оньяті, а 11 серпня оточили їх в районі Ватерберга. Частина гереро була знищена в бою, решта відступили в пустелю, де більшість їх загинуло від спраги і голоду.

Вже після розгрому гереро повстали племена нама (готтентоти). 3 жовтня 1904 року в південній частині країни почалося повстання готтентотів на чолі з Хендріком Вітбооєм і Якобом Моренго. Цілий рік Вітбоой вміло керував боями. Після загибелі Вітбооя 29 жовтня 1905 року повстанці, розділившись на дрібні групи, продовжували партизанську війну аж до 1907 року. До кінця цього ж року велика частина повсталих повернулася до мирного життя, так як вони були змушені забезпечувати їжею свої сім'ї, а ті, що залишилися партизанські загони були незабаром витиснені за межу сучасної Намібії — в Капська колонія, що належала англійцям.

Після придушення повстання більша частина нама була переселена в посушливі безплідні райони, що стало причиною скорочення їх чисельності. У 1907 році землі гереро і готтентотів були конфісковані, їх громадська і племінна організація скасована.

Тактика повсталих[ред. | ред. код]

Готтентоти намагалися уникати великих відкритих боїв. Ведучи бій за схемою «бий-відступай», вони досягли певних успіхів. Це трохи нагадувало тактику бурів в англо-бурській війні. Про тактику повсталих добре свідчить вірш сина Хендріка Віттбооя[6]:

Вершники, збір!
Виводьте коней,
Озбройтесь, патрони беріть,
Всі на війну піший і кінний!
Слухайте голос вождя на війні,
Рухайтеся вночі, вранці стріляйте!
Піший і кінний, нападайте зненацька!
Не відступайте, браття, у вогні!
З флангів вривайтеся у битві жорстокій
І повертайтеся в призначений час.
Вождь! Скликай своїх воїнів знову.
До битв прийдешніх будуть готові нехай.
Клич бойовий, і вогонь відкривається!
Баритись не треба: ворог прокидається …
Вогнем атакуйте, коліті, рубайте,
Бийтеся !!! І клич бойовий припиніть …

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Bridgman, Jon M. Revolt of the Hereros. — University of California Press 1966. — P. 66.
  2. Bridgman. — P. 122.
  3. Bridgman. — P. 87.
  4. Bridgman. — P. 164.
  5. Bridgman. — P. 164.
  6. Нова історія (1871—1917): Підручник для 10 класу середньої школи. — М.: «Просвещение» 1987. — С. 174.

Посилання[ред. | ред. код]