Перейти до вмісту

Бласт-біт

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Бласт біт)
\version "2.22.0" \header { tagline = ##f} \score { \drums \with {midiInstrument = "drums"} \with { \numericTimeSignature } { \tempo 4 = 180 \repeat volta 2 { <<{cymra8 cymra cymra cymra cymra cymra cymra cymra}\\{<bd sne>8 <bd sne>8 <bd sne>8 <bd sne>8 <bd sne>8 <bd sne>8 <bd sne>8 <bd sne>8 }>>\break } } \layout {} } \score { \unfoldRepeats { \drums \with {midiInstrument = "drums"}{ \repeat volta 2 { <<{cymra8 cymra cymra cymra cymra cymra cymra cymra}\\{<bd sne>8 <bd sne>8 <bd sne>8 <bd sne>8 <bd sne>8 <bd sne>8 <bd sne>8 <bd sne>8 }>>\break } } } \midi { \tempo 4 = 180 } }
Узор ударів «hammer blast»
Найпоширеніший і найпростіший візерунок бластбіту є у пісні «Scum» гурту Napalm Death (1987) на 1:18[1] Слухатиⓘ

Бласт-біт (з англ. Blast beat — «вибух ударів») — це різновид ударного ритму, що виник у хардкор-панку та ґрайндкорі, і часто асоціюється з окремими стилями екстремального металу, зокрема блек-металом, дез-металом і їхніми піджанрами,[2] а подекуди й з металкором. У визначенні Адама Макґреґора «бластбіт зазвичай складається з повторюваної фігури зі шістнадцятими нотами, що виконується у дуже швидкому темпі та рівномірно розподіляється між бас-барабаном, малим барабаном і тарілкою ride, crash або hi-hat».[2] Оглядач PopMatters Вітні Страб описує бластбіти як «маніакальні перкусійні вибухи, що менше про ритм як такий, а більше про чисту звукову жорсткість».[3] За словами Бреда Шлютера з Drum!:

"«Оригінальний» або традиційний бластбіт — це одноручний (single-stroke) рол між тарілкою та малим барабаном, причому бас-барабан звучить одночасно з кожним ударом по тарілці».[1]

Бласт-біт у окремих варіантах може мати схожість за сприйняттям з високоамплітудним барабанним дробом чи кулеметною чергою. У нормальному темпі виконується на швидкості приблизно 180 ударів/хвилину, прискорюючись в кульмінаційних моментах до 250–280 ударів/хвилину, втім існують і швидші варіанти — залежить від технічного рівня музикантів і напрямку музики.

У різних стилях використовується з різною частотою: наприклад, в дез-металі і особливо в блеку — протягом усієї композиції, в інших жанрах, як то мелодійний дез-метал, — лише в кульмінаційних моментах.

Історія

[ред. | ред. код]

Попередники в джазі та рок-музиці

[ред. | ред. код]

Хоча найчастіше бластбіти пов’язують із хардкор-панком та екстремальним металом, найраніші форми того, що згодом стало бластбітом, відзначають у джазі. Часто цитований ранній приклад, що певною мірою нагадує сучасну техніку, — короткий фрагмент соло Сема Вудьярда у 1962 році в композиції «Kinda Dukish» з оркестром Дюка Еллінгтона.[4] Кліп цього виступу під назвою «The first blast beat in the world» зібрав майже мільйон переглядів на YouTube. Приклад Вудьярда, однак, не включає сучасного поєднання бас-барабана та тарілок у ритм. Інший ранній випадок можна почути у виступі Санні Мюррея[en] 1966 або 1967 року на концертному записі «Holy Ghost» із саксофоністом Альбертом Айлером[en], хоча офіційно він вийшов лише з перевиданням 1998 року Albert Ayler in Greenwich Village.[5] До того, як ці два приклади знову набули розголосу в 2010-х, оглядач AllMusic Том Джурек приписував Тоні Вільямсу[en] звання «справжнього винахідника бластбіту» за його шалений виступ у «Dark Prince» для Trio of Doom у 1979 році (офіційно випущено лише 2007-го).[6]

Деякі ранні прообрази бластбіту ідентифікують також у рок-музиці. Ранній приклад «прото-бластбіту» є у синглі Tielman Brothers[en] «Rock Little Baby of Mine» (1959) під час інструментальної програшної частини.[7] Барабанщик Стів Росс з гурту Coven також грає «спробу» бластбіту в треку «Dignitaries of Hell» з їхнього альбому 1969 року Witchcraft Destroys Minds & Reaps Souls.[8]

Чотири ранні приклади бластбіту були виконані у 1970 році: «The Devil's Triangle» King Crimson з другого альбому In the Wake of Poseidon містить прото-бластбіти у другій половині пісні; Майк Форакр із Marsupilami грає багато бластбітів на їхньому однойменному альбомі, особливо в «And the Eagle Chased the Dove to Its Ruin»; у треку Emerson, Lake & Palmer «The Barbarian» є дуже короткий бластбіт у фіналі;[9] Білл Ворд, барабанщик піонерів геві-металу Black Sabbath, зіграв кілька бластбітів у живому виконанні «War Pigs» (напр. на тайм-кодах 3:52 і 6:38).[10]

Сучасні бластбіти в хардкорі та металі

[ред. | ред. код]

Бластбіт у сучасному розумінні сформувався в сценах хардкор-панку та ґрайндкору 1980-х. Попри поширену думку, бластбіти походять із панку та хардкору, а не з металу.[11] У британській панк/хардкор-сцені початку 1980-х чимало гуртів намагалися грати якомога швидше. Англійський гурт Napalm Death увів термін «blast beat»,[12] хоча сама техніка раніше практикувалася іншими. Даніель Екерот стверджує, що [хардкорний] бластбіт уперше виконала шведська група Asocial на демо 1982 року.[13] D.R.I. (1983, «No Sense»),[2] Beastie Boys (1982, трек 5, «Riot Fight»), Sepultura (1985, трек 11, «Antichrist»), S.O.D. (1985, трек 11, «Milk»), Sarcófago (1986, трек 10, «Satanas») і Repulsion[14] теж використовували цю техніку до появи Napalm Death. Оглядач Rockdetector Гаррі Шарп-Янг приписує першість Еріку Брехту з D.R.I. на їхньому дебюті 1983 року, але визнає, що Napalm Death зробили техніку широковідомою.[15]

У 1985 році Napalm Death, тоді ще молодий ґрайндкор-гурт, замінили барабанщика Майлза «Rat» Ретледжа на Міка Гарріса[en], який приніс у гурт зовсім інший рівень швидкості. Гаррісові приписують популяризацію терміна «blast beat», що описує швидкі ноти бочки та малого барабана.[16] Він зробив бластбіт фундаментальним елементом ранніх композицій Napalm Death. Саме на дебютному альбомі Scum (1987) бластбіт почав оформлюватися як окрема музична мова. Від середини й до кінця 1980-х бластбіти стали популярними в екстремальній музиці.[17] Сучасної форми техніка набула в американських сценах дез-металу та ґрайндкору наприкінці 1980-х — на початку 1990-х. Піт Сандовал, барабанщик Terrorizer (1986–1989), а згодом Morbid Angel (1984–2013), ймовірно, першим почав використовувати бластбіти в метрономічному часі (а не як аритмічний або неметричний «білий шум»), надавши техніці кориснішої функції тримання часу.[17]

Згодом бластбіти з’явилися і в комерційно успішному металі — від альбому Fear Factory Demanufacture (1995) до Slipknot Iowa (2001).[18]

Характеристики

[ред. | ред. код]
\version "2.22.0" \header { tagline = ##f} \score { \drums \with {midiInstrument = "drums"} \with { \numericTimeSignature } { \tempo 4 = 180 \repeat volta 2 { <<{cymra8 cymra cymra cymra cymra cymra cymra cymra}\\{ bd16 sne bd sne bd sne bd sne bd sne bd sne bd sne bd sne}>>\break } } \layout {} } \score { \unfoldRepeats { \drums \with {midiInstrument = "drums"}{ \repeat volta 2 { <<{cymra8 cymra cymra cymra cymra cymra cymra cymra}\\{ bd16 sne bd sne bd sne bd sne bd sne bd sne bd sne bd sne}>> } } } \midi { \tempo 4 = 180 } }
Традиційний візерунок бластбіту

Класично бластбіт грається як чергування одноручного ролу між бас-барабаном і малим барабаном. Бластбіти рахують у 32-х або 16-х нотах. У сучасному контексті зазвичай вважають бластбітом гру щонайменше швидше за 90 уд/хв у 32-х нотах або 180 уд/хв у 16-х нотах.[19] Ранні бластбіти загалом були повільнішими й менш точними за сучасні стандарти. Нині типовий діапазон — від 180 уд/хв у 16-х до 250–280 уд/хв (і навіть вище). Існує також «gravity blast», не плутати з одноручним gravity roll (див. нижче). Ця техніка використовує обід малого барабана як точку опори, даючи два удари малим за один внизхідний рух (фактично роблячи роботу двох рук однією).

Типові бластбіти складаються з восьмих нот, що чергуються між басом і малим барабаном, із синхронним хай-хетом чи райдом. Є варіації з розміщенням ударів хай-хета/райду, малого та бочки, а також із використанням інших тарілок (splash, crash, china, навіть тамбурина) для акцентів, наприклад, у нерівних розмірах чи прогресивній грі. Коли грають восьмі або триолі восьмих, частина барабанщиків тримає синхрон однією ногою, інші ділять вісімки між обома ногами. Взагалі в бластбітах удари по бочці можуть виконуватись однією ногою або почергово двома — так званий «двоногий» чи «економний» бласт.[11]

Варіації

[ред. | ред. код]

Із розвитком техніки сформувалися різні типи й трактування. Є чотири основні варіації бластбіту: традиційний бласт, bomb blast, hammer blast і freehand blast (gravity blast).[20]

Традиційний бластбіт — це одноручний рол з чергуванням малого та бочки. Партія правої руки (ride/hi-hat) зазвичай йде в унісон з бас-барабаном.[11] За структурою традиційний бластбіт дуже подібний до skank beat, який можна вважати його попередником і варіантом у половинному темпі. Skank beat виник у ранній панк- і треш-сцені як ритм для екстремальної музики: він також чергує бочку та малий, але права рука грає в унісон і з бочкою, і з малим. Інакше кажучи, skank beat — це пришвидшений 2/4-рок чи полька-біт. У США його рано називали «Slayer» або «thrash»-біт через популярність серед треш-метал-гуртів на кшталт Slayer.[21]

Bomb blast — по суті поєднання бластбіту та double bass. Якщо рахувати шістнадцятими, bomb blast — це восьмі на малому поверх шістнадцятих бочки. Більшість барабанщиків ведуть цей біт від малого, тоді як традиційний бласт частіше ведеться від бочки. Bomb blast став популярним серед дез-метал-гуртів 1990-х, зокрема Cannibal Corpse, через що його ще називають «Cannibal»-бласт.[22]

Hammer blast грається бочкою та малим в унісон. Замість чергування восьмих між бочкою і малим (що створює «рол» із шістнадцятих), hammer blast — це прямий «рол» із восьмих унісоном бочка+малий. Перевага — потрібна лише одна «швидка» рука, зазвичай провідна (права для праворуких і ліва для шульг). Якщо слабша рука не встигає за восьмими на малому, вона може грати чверті. Партія бочки може виконуватись однією ногою або як двоногий економний бласт. У надвисоких темпах hammer blast називають «hyper blast». Техніка стала популярною в дез-металі початку 1990-х.[23]

Freehand blast (він же gravity blast) застосовує техніку gravity roll у контексті бластбіту. З-поміж основних варіацій це найновіша. Лінія малого — одноручний рол шістнадцятими (gravity roll/single-handed roll). Рол виконується рухами «вгору-вниз», коли паличку штовхають і тягнуть по малому, використовуючи обід як точку опори — кожен поштовх і підйом дає удар. Так можна подвоїти кількість нот, щоби відповідати двоногій партії бочки. Зовні це схоже на унісонний hammer blast, але вдвічі швидший, ніж дозволяють звичайні техніки. Мінус — обмежена гучність. Концепція gravity roll не нова, але її в сучасну музику приніс барабанщик Джонні Рабб, автор книжки The Official Freehand Technique, присвяченої цій техніці.[24] Термін «gravity roll» чи «gravity blast», хоча й уживаний, менш точний, ніж «freehand roll» чи «fulcrum roll», оскільки техніка не залежить від гравітації та може виконуватися боком, догори дриґом або в невагомості.[25] Поєднання gravity blast і bomb blast (тобто коли й бочка, і малий грають шістнадцяті в унісон) називають gravity bomb.

Приклади

[ред. | ред. код]

Приклади чотирьох основних варіацій бластбіту у барабанних табах[en]: 

 C- x-x-x-x-x-x-x-x-|   C- x-x-x-x-x-x-x-x-|   C- x-x-x-x-x-x-x-x-|   C- x-x-x-x-x-x-x-x-|
 S- o-o-o-o-o-o-o-o-|   S- -o-o-o-o-o-o-o-o|   S- o-o-o-o-o-o-o-o-|   S- oooooooooooooooo|
 B- o-o-o-o-o-o-o-o-|   B- o-o-o-o-o-o-o-o-|   B- oooooooooooooooo|   B- o-o-o-o-o-o-o-o-|

Перший приклад — hammer blast. Другий — традиційний бластбіт (фактично skank beat у високому темпі; тут веде бочка, але може вести й малий). Приклад №3 — бластбіт із double bass, відомий як bomb blast. Приклад №4 — freehand/gravity blast і єдиний, що демонструє належну швидкість сучасного бластбіту.

Слухати приклад 1
Слухати приклад 2
Слухати приклад 3
Слухати приклад 4
Проблеми з програванням файлу? Див. довідку.

Критика

[ред. | ред. код]

Бластбіт зазнає критики від частини музикантів геві-метал-спільноти за, на їхню думку, брак «груву» та за складність сприйняття його звучання для немузикантів.

Вінні Пол, барабанщик американського геві-метал-гурту Pantera, сказав Blabbermouth: «Це барабанщики грають для барабанщиків... Немає мелодії, немає пісні й немає приспіву. Це нікуди тебе не веде... Я просто не можу “загрувитися” під цей біт».[26]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Schlueter, Brad (2016). "11 Blastbeats To Master: Improve Your Technique With This Extreme Chops Challenge", DrumMagazine.com.
  2. ↑ а б в Adam MacGregor, PCP Torpedo (рецензія на Agoraphobic Nosebleed), Dusted, 11 June 2006. [1] [Архівовано 21 December 2008 у Wayback Machine.] Дата доступу: 2 October 2008. "There is one uniformly present attribute in all examples of 'grindcore', that being the so-called 'blast-beat.'"
  3. ↑ Strub, Whitney (11 May 2006). "Behind the Key Club: An Interview with Mark 'Barney' Greenway of Napalm Death", PopMatters. Архів оригіналу за 30 жовтня 2008. Процитовано 4 липня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  4. ↑ Duke Ellington and His Orchestra - Kinda Dukish (Goodyear 1962). YouTube. Storyville Records.
  5. ↑ Albert Ayler – Live In Greenwich Village - The Complete Impulse Recordings. Discogs.
  6. ↑ Рецензія на The Trio of Doom Live Тома Джурека, AllMusic. «У “Dark Prince” та в інших місцях очевидно, що Вільямс — справжній винахідник бластбіту, а не якийсь узагальнений хеві-метал-барабанщик».
  7. ↑ Blake, Henry (7 березня 2024). Rollin’ Rock: Balinese Culture, the Tielman Brothers, and the Birth of Punk. Medium (англ.). Процитовано 5 січня 2025.
  8. ↑ Cory, Ian. Live Report: Northwest Terror Fest (Days 2 & 3). Invisible Oranges - The Metal Blog (амер.). Процитовано 5 січня 2025.
  9. ↑ Emerson, Lake & Palmer - The Barbarian (Official Audio). YouTube. Emerson, Lake & Palmer. 1970.
  10. ↑ BLACK SABBATH - "War Pigs" (Live Video). YouTube. Black Sabbath. 20 грудня 1970.
  11. ↑ а б в Roddy, Derek (2007). The Evolution of Blast Beats. с. 22. ISBN 978-1423460169. [2] DVD: ASIN: B002UD475Y. [3]
  12. ↑ Strub, Whitney. "Behind the Key Club: An Interview with Mark 'Barney' Greenway of Napalm Death". PopMatters, 11 May 2006. Дата доступу: 17 September 2008.
  13. ↑ Ekeroth, Daniel (2008). Swedish Death Metal, p. 22. Bazillion Points Books. ISBN 9780979616310.
  14. ↑ Matthew Widener, "Scared to Death: The Making of Repulsion's Horrified", Decibel no. 46, August 2008, p. 63-69.
  15. ↑ Sharpe-Young, Garry (2007). Metal: The Definitive Guide, p.436 (і 162). Jawbone. ISBN 9781906002015. «Концепція цього смертоносного прийому — 200 bpm+ стакато-обстріл бочки та малого барабана».
  16. ↑ Mudrian, Albert (2004). Choosing Death - The Improbable History of Death Metal & Grindcore. Los Angeles, CA: Feral House. с. 30–37. ISBN 1-932595-04-X.
  17. ↑ а б Roddy (2007). The Evolution of Blast Beats. с. 10. ISBN 978-1423460169.
  18. ↑ Ellis, Graham, "Decade of Horror," Terrorizer issue 184, June 2009, p. 25.
  19. ↑ Roddy (2007). p. 10–11, 101.
  20. ↑ Roddy (2007). p. 18.
  21. ↑ Roddy (2007). p. 14.
  22. ↑ Roddy (2007). p. 26.
  23. ↑ Roddy (2007). p. 28.
  24. ↑ Roddy (2007), p. 30.
  25. ↑ Bloom, Ryan Alexander. Live Drum & Bass. New York: Hudson Music, 2018.
  26. ↑ Blabbermouth (20 січня 2015). VINNIE PAUL Says He Can't 'Groove' To Blast Beats. BLABBERMOUTH.NET (англ.). Процитовано 25 лютого 2025.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Daniel Ekeroth. «Swedish Death Metal», ст. 22. 2008
  • Albert Mudrian «Choosing Death — The Improbable History of Death Metal & Grindcore» Los Angeles, 2004
  • Derek Roddy «The evolution of blast beats», 2007

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бласт-біт&oldid=46463550