Боровичі (Шосткинський район)
 | Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. (січень 2014) |
| село Боровичі | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Сумська область |
| Район | Шосткинський район |
| Громада | Зноб-Новгородська селищна громада |
| Облікова картка | с. Боровичі |
| Основні дані | |
| Населення | 148 |
| Поштовий індекс | 41042 |
| Телефонний код | +380 5451 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 52°10′54″ пн. ш. 33°21′52″ сх. д. / 52.18167° пн. ш. 33.36444° сх. д.Координати: 52°10′54″ пн. ш. 33°21′52″ сх. д. / 52.18167° пн. ш. 33.36444° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
128 м |
| Водойми | р. Свига, Десна |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 41022, Сумська обл., Шосткинський р-н, смт. Зноб-Новгородське, вул. Шкільна, буд.1 |
| Карта | |
  Боровичі | |
 Боровичі | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Боро́вичі — село в Україні, у Зноб-Новгородській селищній громаді Шосткинського району Сумської області. Розташовано на дельті річки Свиги. Населення становить 148 осіб. До 2016 орган місцевого самоврядування — Кривоносівська сільська рада.
Після ліквідації Середино-Будського району 19 липня 2020 року село увійшло до Шосткинського району[1].
Географія[ред. | ред. код]
Село Боровичі знаходиться на лівому березі річки Свига в місці впадання її в річку Десна, вище за течією на відстані 5 км розташоване село Кривоносівка. Річки в цьому місці звивисті, утворюють лимани, стариці і заболочені озера.
Назва[ред. | ред. код]
Свою назву Боровичі запозичили від назви урочища Боровиха.
Історія[ред. | ред. код]
Точних відомостей про час заснування Боровичів не збереглося. На думку А. М. Лазаревського, воно було заселено стародубським полковником Лук'яном Івановичем Жоравко «під час його полковництва», в 1709—1719 рр. Однак, як випливає з грамоти Петра I про дарування Л. І. Жоравко «і дружині його, і дітям, і потомству в володіння» його власних сіл «Лук'янівки і Боровичі з млинами, ріллями, сіножатями, рибними ловами і гаями», яка була підписана в листопаді 1708 року, коли Лук'ян Іванович ще був новгородським сотником (1693—1709).
З дня свого заснування Боровичі перебували у володінні свого засновника, а після його смерті, яка настала влітку 1719 р., перейшли у спадок до його дружини Ірини Черкесовни Жоравко (? — після 1737), яка за універсалом від 13 серпня 1719 володіла в 15 дворами і 24 хатами (1723).
Після смерті Ірини Черкесовни Боровичі й інші її новгород-сіверські володіння опинилися у власності Івана Тимофійовича та Антона Тимофійовича Жоравко, які в 1748 році добровільно розділили їх між собою, а 14 грудня 1749 отримали на них підтверджувальні царські грамоти. "Село Боровичі за розділом дісталося генеральному осавулові Івану Тимофійовичу.
На момент проведення Румянцевим опису Малоросії (1765—1768) Іван Тимофійович володів в Боровичах 15 дворами і 14 бездворними хатами, а в 1779—1781 рр. — 33 дворами і 33 хатами. У зазначений час у селі проживало 33 обивателя зі своїми сім'ями, які займалися вирощуванням конопель і продажем її в Новгород-Сіверському.
Після смерті Івана Тимофійовича, що настала після 1792 р., всі його маєтки в Чернігівській губернії успадкувала єдина донька Наталія Іванівна Покорська — Жоравко (7.07.1749 — після 1811), а від неї село перейшло до її синів Івана Івановича Покорського — Жоравко (бл. 1770 — 1830—1831) і Федора Івановича Покорського — Жоравко (бл. 1778 — до 1828).
За переказами, на початку 30-их років XIX століття Покорсько-Жоравки продали Боровичі очкінскому поміщику Михайлу Йосиповичу Судієнко (1802 — 8.09.1871), а він через кілька років подарував їх губернському секретарю Івану Михайловичу Кутневскому (1781 — після 1838), незадовго перед тим програвши свій єдиний маєток у селі Синине Стародубського повіту Чернігівської губернії. Отримавши Боровичі в дар, Іван Михайлович зійшовся зі своєю кріпосною Агафією Григорівною (прізвище невідоме), яка народила йому кілька дочок і трьох синів — Андрія, Якова та Олексія. Їх навчанням в 1838 році займався учень Новгород-Сіверської гімназії Михайло Корнійович Чалий (1816—1907), що став згодом відомим біографом Т. Г. Шевченко. Свої перші враження про Боровичі він описав у спогадах, опублікованих в 1889 році в журналі «Киевская старина»: «Ось, нарешті, і резиденція Івана Михайловича, хутір Боровичі, чарівний куточок, з усіма складовими сільської природи: з трьох боків його огинає ліс, з четвертої тягнуться поля, за полями, до самої Десни, зеленіли луки, виблискують озера, а біля самого будинку, праворуч, знаходиться проточний ставок, з двома млинами».
Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР в 1932—1933 роках[2].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ стор 139 Голодомор на Сумщині. Спогади очевидців (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 5 травня 2015.
Посилання[ред. | ред. код]
- Погода в селі Боровичі [Архівовано 19 грудня 2011 у Wayback Machine.]
| ||||||||