Бруталізм

Театр Марії Карреньо, Каракас

Бруталі́зм (від фр. béton brut — «цементне покриття без оздоблення») — напрям у дизайні та архітектурі з використанням простих геометричних форм із неприкрашеного бетону. Виник у середині XX століття та набув найбільшого розвитку в 1970-і роки.

Історія виникнення

Виник у середині 1950-х рр. у Великій Британії і пов'язаний з архітекторами Алісоном і Пітером Смітсонами, авторами терміну, утвореного від французького виразу «Beton brut», — «необроблений бетон». Архітектори-бруталісти всіляко підкреслювали грубу фактуру бетону, яку не вважали за потрібне приховувати ні штукатуркою, ні облицюванням, ні фарбуванням. Віддавали перевагу підкреслено важким, монотонним, прямолінійним формам («будинки-коробки»). Бруталізм набув найбільшого поширення у Великій Британії (особливо в 1960–70-і рр.) і в СРСР (особливо в 1980-і рр.). Багато прихильників цього стилю сповідали соціалістичні погляди, виділяючи серед його переваг не тільки дешевизну будівництва (особливо актуальну в перші післявоєнні роки), але і безкомпромісну антибуржуазність і «чесність» цього стилю.

Головні представники

Королівський національний театр, Лондон

У Великій Британії:

• Елісон та Петер Смітсон;
• Сер Безіл Спенс;
• Ерно Голдфінгер;
• Сер Денис Ласдан;
• Сер Джеймс Стерлінг;
• Джон Бенкрофт та інші.

В інших країнах:

Будівля УкрДорЗв'язку в Києві. Архітектор А. Мілецький, 1971—1976

• Ле Корбюзьє (Франція);
• Вітторіано Вігано (Італія);
• Пауло Мендес да Роша (Бразилія);
• Пол Рудольф (США);
• Луїс Кан (США);
• Марсель Бреєр (США);
• Вільям Перейра (США);
• Виноградський Ігор Михайлович (СРСР);
• Танге Кендзо (Японія);
• Курокава Кісьо (Японія);
• Куніо Маекава (Японія) та інші.