Бібліотекознавство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Бібліоте́кознавство — це наукова дисципліна документно-комунікаційного циклу, яка теоретично відтворює бібліотеку як наукове поняття й об'єкт реальності у всіх її зв'язках і опосередкуваннях. Перша школа бібліотекознавства була створена Дьюї Мелвілом (Melvil Dewey) у Колумбійському університеті у 1887 році [1].

Ця наукова дисципліна вивчає цілі, принципи, зміст, систему й форми суспільного користування друкованими виробами, а також теорію, історію, методологію, технологію, методику й організацію бібліотечної справи.

Бібліотекознавство класифікується залежно від вибраних дослідником підстав розподілу й поділяється на загальне й особливе.

Загальне бібліотекознавство — поділ бібліотекознавства, змістом якого є загальнотеоретичні, історичні й організаційні проблеми бібліотечної діяльності, а також вивчення об'єкта й предмета бібліотекознавства, його структури, термінології, місця в системі наук, зв'язків із суміжними науковими дисциплінами, закономірностей бібліотечної діяльності, її принципів і концепцій, методології й методики бібліотечних досліджень, історії бібліотекознавчої думки.

Особливе бібліотекознавство досліджує різні специфічні аспекти бібліотечної діяльності.

Часткове бібліотекознавство — комплекс розділів бібліотекознавства, зміст яких становлять вчення про різні частини бібліотеки як системи — бібліотечний фонд, бібліотечний каталог, контингент користувачів бібліотеки, матеріально-технічна база бібліотеки й т.д.

Завдання бібліотекознавства — розвиток теорії бібліотечної справи, аналіз його закономірностей як соціального явища, пов'язаного з використанням бібліотек у допомогу соціальному, економічному, культурному процесу.

Мета бібліотекознавства — оптимізація соціального використання інформації у вигляді публікацій, через бібліотечну справу.

Функції бібліотекознавства[ред.ред. код]

  1. Наукові функції:
    • Пізнавальна
    • пояснювальна
    • прогнозуюча
    • систематизуюча
  2. Соціальні функції:
    • Культурно-виховна (вираження загальної властивості науки як діючого фактору розвитку всієї людської культури, науковго світогляду, суспільної свідомості)
    • Функція продуктивної сили (Є важливою умовою розвитку бібліотечної справи, відіграє роль однієї з опосередкованих сил його прогресу, висуває й впроваджує в практику нові, перспективні ідеї, що сприяють підвищенню ефективності і якості бібліотечного обслуговування населення)
    • Функція соціальної сили (Бібліотекознавство створює явні й латентні передумови зміни суспільства, його культури, причому ці зміни носять прогресивний характер. Величезну соціальну роль відіграє ідея інформатизації суспільства, першоджерелом якої повинне вважатися бібліотекознавство)

Всі вони пов'язані з тим, що наукові знання й методи бібліотекознавства використовуються при вирішенні проблем, що виникають у процесі суспільного використання інформації.

Складові частини бібліотекознавства[ред.ред. код]

  1. Наукові закони
  2. Наукові принципи
  3. Наукові теорії
  4. Методи дослідження
  5. Понятійний апарат
  6. Гіпотези
  7. Факти, дані спостережень і досвідів

Історія становлення[ред.ред. код]

Джерела бібліотекознавства — науки про бібліотечну справу, сутність якої дотепер залишається дискусійною, сходить із глибокої стародавності. Будучи типовим науковим феноменом, бібліотекознавство в той же час характеризується власним генезисом і розвитком. Їхнє вивчення вимагає історичного підходу, що дозволить простежити виникнення й основні етапи формування бібліотекознавства, рух теоретичної думки від пропозицій і здогадів до наукового знання, побачити перспективні напрямки його розвитку.

У своєму розвитку бібліотекознавство підрозділяється на два основних етапи:

  1. Донауковий (із середини II тисячоріччя до н.е. до кінця XVIII ст.), позначений визначенням «бібліотекознавча думка»
  2. Науковий (з початку XIX ст. дотепер), певний як становлення й розвиток бібліотекознавства як науки й навчальної дисципліни.

На думку Н.С. Карташова й В.В. Скворцова історія бібліотекознавства підрозділяється на два етапи:

  1. Передісторія бібліотекознавства:
    • Бібліотекознавча думка стародавності
    • Бібліотекознавча думка середньовіччя
  2. Становлення й розвиток бібліотекознавства як науки й навчальної дисципліни:
    • Період єдиного світового буржуазного бібліотекознавства (XIX ст.)
    • Період біфуркації — поділу бібліотекознавства на соціалістичне й буржуазне (XX ст.)
    • Період дебіфуркації — прогнозований період розвитку бібліотекознавства як єдиної науки на методологічній основі загальнолюдських цінностей (XXI ст.)

Значний внесок у розвиток бібліотекознавства зробив індійський вчений Ш.Ранганатан.

В Україні для розвитку бібліотекознавства важливе значення мали прогресивні освітні ідеї Г. С. Сковороди, Т. Г. Шевченка, І. Я. Франка, М. М. Коцюбинського, а також діяльність В. С. Іконникова, М. Ф. Комарова, І. О. Левицького та ін.

Одним із проблемних питань бібліотекознавства є визначення об'єкта й предмета бібліотечної науки. З XIX ст. почалася розробка цих визначень. До 70-х років XX ст. об'єкт і предмет бібліотекознавства не різнилися: Об'єкт бібліотекознавства — бібліотечна справа. Лише в 1976 році було запропоновано (А.Я. Черняком) розвести поняття об'єкта й предмета бібліотекознавства, що стало наступним кроком у самопізнанні бібліотекознавства. В останні роки у зв'язку із широким поширенням у науці системного підходу про бібліотеку стали говорити як про системний об'єкт бібліотекознавства, що складається з ряду взаємозалежних і взаємообумовлених елементів.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]