Біологічний зворотний зв'язок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Використання біоуправління в лікуванні посттравматичного синдрому

Біологічний зворотний зв'язок (англ. biofeedback) — технологія, що включає в себе комплекс дослідницьких, немедичних, фізіологічних, профілактичних і лікувальних процедур, в ході яких людині за допомогою зовнішньої ланцюга зворотного зв'язку, організованого переважно за допомогою мікропроцесорної або комп'ютерної техніки, пред'являється інформація про стан і зміни тих чи інших власних фізіологічних процесів.

Використовуються зорові, слухові, тактильні та інші сигнали-стимули, що дозволяє розвинути навички саморегуляції за рахунок тренування і підвищення лабільності регуляторних механізмів.

Принцип[ред. | ред. код]

БЗЗ-процедура полягає в безперервному моніторингу в режимі реального часу певних фізіологічних показників і свідоме управління ними за допомогою мультимедійних, ігрових і інших прийомів в заданій області значень. Іншими словами, БЗЗ-інтерфейс надає людині свого роду «фізіологічне дзеркало», в якому відображаються її внутрішні процеси. Таким чином протягом курсу БЗЗ-сеансів можливо посилити або послабити даний фізіологічний показник, а отже, рівень тонічної активації тієї регуляторної системи, чию активність даний показник відображає.

Наприклад, навчання за допомогою БЗЗ-методу довільно підвищувати температуру кінчиків пальців призводить до зниження симпатикотонії і купірування спазма периферичних судин.

Методи реалізації[ред. | ред. код]

Використання ЕМГ для створення штучного зворотного зв'язку
Використання опорної реакції (на стабілоплатформі) для створення штучного зворотного зв'язку

Для організації біоуправління використовують різні методи: ЕЕГ, ЕКГ, …

Застосування[ред. | ред. код]

Клінічна — психологія, неврологія, кардіологія, гастроентерологія, урологія, педіатрія, геріатрія, відновлювальна медицина, превентивна медицина. Неклінічна — в ефективному стрессменеджменті, що дозволяє підвищити показники ефективності у великому спорті, мистецтві, а також у будь-якій діяльності, що вимагає тривалих зусиль і великої відповідальності, для корекції так званих пограничних станів, викликаних неконтрольованим впливом хронічного стресу, в педагогіці, де за допомогою БЗЗ-технологій вирішуються питання підвищення ефективності навчання, розвитку творчих здібностей та ін.[1]

Історія і розвиток методу[ред. | ред. код]

Теоретичні основи

Основою для створення методу БЗЗ послужили фундаментальні дослідження механізмів регуляції фізіологічних і розвитку патологічних процесів, а також результати прикладного вивчення раціональних способів активації адаптивних систем мозку здорової і хворої людини. У зв'язку з цим потрібно згадати великих фізіологів І. М. Сеченова і І. П. Павлова — авторів теорії умовних рефлексів.

У XX столітті ідейними продовжувачами досліджень І. М. Сеченова і І. П. Павлова стали К. М. Биков (теорія кортико-вісцеральних зв'язків), П. К. Анохін (теорія функціональних систем), Н. П. Бехтерєва (теорія стійких патологічних станів).

Створення технологій БЗЗ
Активне вивчення методу почалося наприкінці 1950-х років XX століття.[2]

Приблизно з середини XX століття стали розроблятися і використовуватися методи, в яких встановлювався біологічний зворотний зв'язок з організмом на основі зміни різних параметрів (пульсової хвилі, м'язової сили, артеріального тиску).

Найбільший внесок в його розвиток внесли:

  • дослідження N. E. Miller[en], L. V. DiCara (1968) з вироблення у тварин вісцеральних умовних рефлексів оперантного типу[3];
  • дослідження M.B. Sterman (1980) про підвищення порогів судомної готовності після умовнорефлекторного посилення сенсомоторного ритму в центральній звивині кори головного мозку як тварин, так і людини[4];
  • відкриття J. Kamiya (1968) здатності випробуваних довільно змінювати параметри своєї електроенцефалограми (ЕЕГ) при наявності зворотного зв'язку про їх поточні значення[5].

В 1970-ті роки значна увага приділялася вивченню так званого альфа-навчання і альфа-станів, зумовлених посиленим альфа-ритмом в ЕЕГ людини.

В кінці 1980-х — початку 1990-х свої експерименти провели Peniston і Kulkosky[6] по вивченню можливості лікування хворих на алкоголізм за допомогою технології БЗЗ. Вони ж створили протокол проведення сесії, який став зараз класичним: спочатку проводиться температурний тренінг (претерапія), а потім альфа-тета тренінг по ЕЕГ.

Розвиток біоуправління в СРСР

Сформувалися кілька центрів розвитку технології, де розробляються і виробляються відповідні прилади і методики. За часів СРСР найбільш помітні дослідження проводилися в Новосибірську.

Засновником напрямку є М. Б. Штарк[7]. Відкрито виробництво приладів і методик для біоуправління при Науково-дослідному інституті молекулярної біології і біофізики СВ РАМН, існує солідний досвід використання біологічного зворотного зв'язку в практичній галузі[8][9][10][11][12][13][14][15].

Розвиток ленінградської і санкт-петербурзької школи пов'язують з ім'ям О. В. Богданова[16]та його співробітників. У Санкт-Петербурзі випускаються прилади та методики для біоуправління.

Дослідження в області біоуправління проводилися або проводяться в МДУ ім. Ломоносова (наприклад, в підрозділі С. А. Ісайчева [Архівовано 16 грудня 2017 у Wayback Machine.]) та інших наукових організаціях. Є згадки про інтерес знаменитого невролога А. М. Вейна до Біоуправління[17].

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Ayers M.E. Assessing and treating open head trauma, coma and stroke using real-time digital EEG neurofeedback. // Introduction to quantitative EEG and Neurofeedback. Eds.: Evans J.R. & Abarbanel A., 1999, Academic Press, ISBN 978-0-12-243790-8 p. 203—222.
  • Barber T. X.(Eds.) et al. Biofeedback & Self-Control 1975/76. An Aldine Annual on the Regulation of Bodily Processing and Consciousness. Chicago: Aldine Publishing Company, 1976, 581 p.
  • Blanchard E. B. Biofeedback treatments of essential hypertension // Biofeedback and Selfregulation, 1990, v.15, n.3, p. 209—228.
  • Laibow R. Medical applications of neurobiofeedback // Introduction to quantitative EEG and Neurofeedback. Eds.: Evans J.R. & Abarbanel A., 1999, Academic Press, ISBN 978-0-12-243790-8, p. 83-102.
  • Lubar J. F., Lubar J. O. Neurofeedback assessment and treatment for attention deficit/hyper­activity disorders.//In: Introduction to quantitative EEG and Neurofeedback. Eds.: Evans J.R. & Abarbanel A., 1999, Academic Press, ISBN 978-0-12-243790-8, p. 103—143.
  • Peniston E. G., Kulkosky P. J. Neurofeedback in the treatment of addictive disorders. //In: Introduction to quantitative EEG and Neurofeedback. Eds.: Evans J. R. & Abarbanel A., 1999, Academic Press, ISBN 978-0-12-243790-8, p. 157—179.
  • Peniston E. G., Kulkosky P. J. Alpha-theta brainwave neuro-feedback for Vietnam veterans with combat-related post-traumatic stress disorder // Medical Psychotherapy 4,1991, 37-55.
  • Rosenfeld J. P. EEG biofeedback of frontal alpha asymmetry in affective disorders // Biofeedback, 1997, v.25, n.1, pp. 8–25.
  • Штарк М. Б., Шварц М. {{{Заголовок}}}. — 1000 прим. — ISBN 5-7007-0151-0.

Ресурси Інтернету[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Norris S.L., Currieri M. Performance enhancement training through neurofeedback. //In: Introduction to quantitative EEG and Neurofeedback. Eds.: Evans J.R. & Abarbanel A., 1999, Academic Press, ISBN 978-0-12-243790-8 p. 223—240. PII B9780122437908500110
  2. Budzynski T. H. From EEG to neurofeedback. //In: Introduction to quantitative EEG and Neurofeedback. Eds.: Evans J. R. & Abarbanel A., 1999, Academic Press, ISBN 978-0-12-243790-8, p. 65-79.
  3. DiCara, L. V. & Miller, N. E. (1968). Instrumental learning of systolic blood pressure responses by curarized rats. Psychosomatic medicine, 30, 489—494.
  4. Sterman M. B. EEG biofeedback in the treatment of epilepsy: An overview circa 1980. In: Clinical Biofeedback: Efficacy and Mechanism (Eds.: L.White, B.Tursky), 1982, pp.330-331, Guilford, NY.
  5. Kamiya J. Conscious control of brain wave. //Psychol.Today, 1968, v.1, p.56-60.
  6. Peniston E. G., Kulkosky P. J. Alcoholic personality and alpha-theta brainwave training. // Medical Psychotherapy 3 (1990), 37-55.
  7. Новосибирский краеведческий портал. Штарк, Марк Борисович. Архів оригіналу за 15 листопада 2017. Процитовано 29 липня 2015. 
  8. Джафарова О. А., Скок А. Б., Хаймович Е. В., Шубина О. С., Штарк М. Б. Электроэнцефалографическое биоуправление при синдроме дефицита внимания с гиперактивностью [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Наркология, № 1, 2004, с. 56.
  9. Базанова О. М., Афтанас Л. И. Использование индивидуальных характеристик ЭЭГ для повышения эффективности биоуправления // Журнал невропатологии и психиатрии им. С. С. Корсакова. 2006. т. 106. № 2. с. 31-36.
  10. Базанова О. М. Современная интерпретация альфа-активности электроэнцефалограммы // Успехи физиологических наук. 2009. Т. 40. № 3. С. 32-53.
  11. Вольф Н. В., Гребнева О. Л., Джафарова О. А., Коваленко С. П. Проблемы, рекомендации и перспективы при изучении синдрома дефицита внимания с гиперактивностью // Альманах Новые исследования, 2006, № 2, с. 36.
  12. Веревкин Е. Г., Завьялов В. Ю., Шубина О. С. Депрессия и биоуправление // Бюллетень Сибирского отделения Российской академии медицинских наук. — Новосибирск, 1999. — № 1. — С. 36
  13. Мельников М. Е., Шубина О. С. Современные электроэнцефалографические исследования химической зависимости // Успехи физиологических наук, 2013, т. 44, № 3, с. 16-32.
  14. Циркин Г. М., Шперлинг М. М. К вопросу о применении ЭЭГ- и ЭМГ-биоуправления для преодоления патологического двигательного стереотипа // Бюллетень Сибирского отделения Российской академии медицинских наук, 2004, № 3, с. 132—133
  15. Шубина О. С., Уколова Л. А., Шабанова Н. А., Богодерова Л. А., Загоруйко Е. Н. Психосоматические соотношения при заболеваниях суставов аутоиммунной природы // Сибирский вестник психиатрии и наркологии, 2009, № 1, с. 71-74.
  16. Институт медицинской реабилитации. Богданов, Олег Викторович. Архів оригіналу за 21 листопада 2017. Процитовано 29 липня 2015. 
  17. Рябус М. В., Колосова О. А., Вейн А. М. Лікування різних форм головного болю напруги методом біологічного зворотного зв'язку. Журнал невропатології і психіатрії ім. Корсакова. 1999. T.99. N12 °C.35-38