Бічуя Ніна Леонідівна
| Бічуя Ніна Леонідівна | |
|---|---|
| Народилася | 24 серпня 1937 (88 років) Київ, Українська РСР, СРСР |
| Країна | |
| Діяльність | журналістка |
| Alma mater | ЛНУ ім. І. Франка |
| Знання мов | українська |
| Членство | Національна спілка письменників України |
| Нагороди | |
| | |
Ні́на Леоні́дівна Бічуя́ (нар. 24 серпня 1937, Київ) - українська письменниця, журналістка, перекладачка, членкиня Національної спілки письменників України.
Народилася 24 серпня 1937 року в Києві. Нині мешкає у Львові.
Навчалась у львівській СШ № 5. Закінчила факультет журналістики Львівського університету. Займалася журналістською роботою. Працювала завлітом та модельєром Львівського театру юного глядача.
У 1989-1997 роках була редактором газети «Просвіта».
Дружина Романа Іваничука.
Дебютувала як письменниця в 60-х роках ХХ століття. друкувалась в літературних журналах. Валерій Шевчук назвав Ніну Бічую "королевою жіночої прози". Її твори ліричні, психологічні, філософські, мова творів вишукана й елегантна.
Ніна Бічуя є авторкою книг «Дрогобицький звіздар» (1970), до якої увійшли новели "Дрогобицький звіздар", "Сотворіння тайни", "Великі королівські лови", "Мед мудрості нашої", "Записник Андрія Калити", "Десь тут була подоляночка...", "Де народжується сонце" і "Дурні гроші"; «Повісті» (1978), до якої увійшли три твори письменниці: "Килим на три квітки", "Чистотіл" та "Біла Віла"; «Квітень у човні» (1981), до якої увійшли повісті "Ковалі й карбівничі", "Квітень у човні", "Повінь" та оповідання "Стиглі яблука під осінь", "Чиста хвилина для роздумів", "Ниточка бабиного літа" та "Три зерна пшениці"; «Десять слів поета» (1986), «Родовід» (1984), «Бенефіс» (1987), до якої увійшли повісті "Бенефіс" (про молодих акторів), "Десять слів поета" (про життя і творчість Леся Курбаса), "Яблуня і зернятко" (про виховну роль театрального мистецтва).
Авторка книжок для дітей - «Канікули в Світлогорську» (1967), «Шпага Славка Беркути» (1968), «Звичайний шкільний тиждень» (1973), «Яблуня і зернятко» (1983).
Авторка інсценізацій та текстів театральних постановок про Леся Курбаса "Я вибираю Березіль" (1987), "У наймах у Мельпомени" (про театр "Руська бесіда", 1989).
Повість "Біла Віла" - художньо-філософський твір про Лесю Українку, в якому постає образ художника Івана Труша - автора її портрета.
У 1990 р. у Видавництві художньої літератури "Дніпро" (Київ) вийшла друком друга збірка "Бенефіс", до якої увійшли повісті "Біла Віла", "Чистотіл", "Повінь", "Килим на три квітки", "Репетиція", "Бенефіс" та повість-есе "Десять слів поета" (в цій повісті авторка використала листи Миколи Куліша, щоденникові записи та статті Леся Курбаса, спогади Юрія Смолича, Миколи Бажана та ін.).
Новели та повісті, перевидані у 2000-х роках, увійшли до книжок «Землі роменські», «Великі королівські лови» (Літературна агенція «Піраміда», 2011), «Три театральні повісті» (видавництво «Срібне слово», 2015).
Перекладає польську художню літературу українською мовою, зокрема твори Ольги Токарчук, Яцека Бохенського, Людвіка Єжи Керна, Єжи Ґротовського ("Театр. Ритуал. Перформер").
Її твори перекладені польською : "Kwiecień w czółnie" (1981, пер. Маріа Доліньска), оповідання "Astrolog z Drohobycza" в збірнику "Kanapa na skraju łąki. Opowiadania ukraińskie" (1986, пер. Зофії Гловякової).
Лауреатка премії імені Богдана Лепкого (2005), кавалерка Ордену усмішки - Міжнародної літературної нагороди, яку присуджують діти (2007). Нагороджена Орденом Княгині Ольги 3-го ступеня (2019).
Твори Ніни Бічуї увійшли до антології жіночої прози "З непокритою головою" (Київ: Комора, 2023, упор. В.Агеєва).
Мала проза Ніни Бічуї - новела "Не надто старанний темперований клавір" увійшла в антолгію жіночої прози "Шалені тексти. Мала проза українських письменниць" (Київ: Віхола, 2025, упор. В. Агеєва).
Сучасні критики вважають її предтечею урбаністичного дискурсу в українській літературі 80-90-х років 20 століття.[1]
- Ніна Бічуя. "Біла Віла": https://www.youtube.com/watch?v=9H2-j9qmbUY
- Чтиво: https://chtyvo.org.ua/authors/bichuia_nina/
- УкрЛіб: https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=321
- ↑ Василь Габор (упор.). Кига "Великі королівські лови".
- ↑ Biczuja Nina
- Ніна Бічуя: Інтерв'ю газеті «Високий Замок»
- Ніна Бічуя: «У місті я існую й не знаю, чи могла би існувати поза ним» [Архівовано 1 лютого 2013 у Wayback Machine.]
- Бічуя Ніна Леонідівна [Архівовано 4 березня 2018 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2004. — Т. 3 : Біо — Бя. — 695 с. — ISBN 966-02-2682-9.
- Ніна Бічуя. Портал "Експеримент": https://md-eksperiment.org/category/nina-bichuya
- Гузьо Г. Ніна БІЧУЯ: «Українці — живучі! І мова наша — живуча!»: https://wz.lviv.ua/interview/120546-nina-bichuya-ukraintsi-zhyvuchi-i-mova-nasha-zhyvucha
- Левкова А. Ніна Бічуя: У місті я існую...: https://rozmova.wordpress.com/2013/02/07/nina-bichuya/
- Римар Н. Наративні стратегії художньої прози Ніни Бічуї: https://shron1.chtyvo.org.ua/Rymar_Nataliia/Naratyvni_stratehii_khudozhnoi_prozy_Niny_Bichui.pdf?
- Франко З. Ніна Бічуя - письменниця: https://rozmova.wordpress.com/2019/03/10/nina-bichuya-4/