Вегето-судинна дистонія
Вегето-судинна дистонія (також вегетосудинна дистонія; синоніми: нейроциркуляторна дистонія, нейроциркуляторна астенія, психовегетативний синдром, вегетоневроз, синдром вегетативної дисфункції) — синдром, при якому порушується робота вегетативної нервової системи.[джерело?] Виникає вторинно, як наслідок іншої хвороби яку потрібно лікувати.[1]
У міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду не згадується. Це поняття часто плутається із порушеннями автономної нервової системи[джерело?] із рубрики G90 згідно МКХ-10. Однак, останнє включає первинне (вроджене) або вторинне ураження вегетативної нервової системи при наявних об'єктивних доказах. Наприклад, синдром Горнера (G90.2), синдром Райлі-Дея (G90.1) або ураження вегетативної нервової системи при ускладненому перебігу цукрового діабету 2-го типу (G90.0)[2].
Реакція гіперактивації симпатичної нервової системи, яку часто тлумачать як ВСД, не є специфічною для якого-небудь захворювання, а є нічим іншим, як описаним Гансом Сельє механізмом адаптації організму до хронічного стресу.
Пацієнти із вегето-судинною дистонією часто підпадають під критерії однієї із таких проблем зі здоров'ям:
- Соматоформний розлад (F45).
- Тривожні розлади (F40-F41).
- Синдром подразненого кишечника (K58).
- Депресивний епізод (F32).
- Порушення вегетативної нервової системи внаслідок вживання алкоголю (G31.2).
- Первинне або вторинне порушення вегетативної нервової системи (G90).
Слід зазначити, що справжні вторинні порушення вегетативної нервової системи зустрічаються переважно при системних захворюваннях, для яких є характерним залучення ЦНС у патологічний процес, включаючи полінейропатію при цукровому діабеті, хворобу Паркінсона, розсіяний склероз, інсульт (при ураженні центрів автономної нервової системи у стовбурі мозку). Відповідно, лікування вегетативної дисфункції при цих станах полягає у лікування основного захворювання.
З огляду на різноманіття клінічних проявів вегето- судинної дистонії, А.М. Вейн розробив таку класифікацію вегетативних розладів[3]:
- надсегментарні (церебральні) вегетативні порушення проявляються психовегетативними і нейроендокринними синдромами;
- сегментарні (периферичні) вегетативні порушення,що проявляються синдромом прогресуючої вегетативної недостатності і вегетативно-судинно-трофічними розладами в кінцівках;
- поєднані, що мають ознаки надсегментарних і сегментарних вегетативних порушеннь.[3]
Класифікація соматоформної дисфункції згідно МКБ-10 включає[3]:
- F45.30 – соматоформна дисфункція вегетативної нервової системи серця і серцево-судинної системи (для позначення даної патології в кардіо¬логіі іноді використовується скорочення НА;
- F45.31 – соматоформна дисфункція вегетативної нервової системи верхньої частини шлунковокишкового тракту;
- F45.32 – соматоформна дисфункція вегетативної нервової системи нижньої частини шлунковокишкового тракту. Для позначення даної патології в гастроентерології використовується термін «синдром роздратованого кишечника»;
- F45.33 – соматоформна дисфункція вегетативної нервової системи органів дихання;
- F45.34 – соматоформна дисфункція вегетативної нервової системи сечостатевих органів;
- F45.38 – соматоформна дисфункція вегетативної нервової системи інших органів.
Зазвичай, лікарі, які ставлять діагноз ВСД, спираються на наступні симптомокомплекси:
- кардіологічний, серцебиття, аритмії;
- респіраторний, що досягає іноді рівня задухи або невротичної астми, дихального кризу або, в легких випадках, проявляється «дихальним дискомфортом»;
- астенічний;
- синдром вегетосудинної дистонії та кризів з поширеними або регіональними розладами судинного тонусу;
- періферійними ангіодистонічними розладами, венозною гіпертонією, раптовим підвищенням або зниженням артеріального тиску;
- розлади терморегуляції;
- біль у суглобах кінцівок по типу невралгій;
- нерідко невротичні розлади у вигляді астенодепресивного або депресивно-іпохондричного синдромів;
- явища шлункової та кишкової диспепсії, дискінезії жовчного міхура та кишки,
- розлади менструального циклу, метрорагії, предменструальний синдром, альгодисменорея.
Оскільки вегетосудинна дистонія не є самостійним захворюванням, протоколів його лікування, заснованого на принципах доказової медицини, не існує. Терапія проводиться ситуативно в залежності від основного захворювання.
Рекомендовано нормалізувати режим праці та відпочинку, за призначенням лікаря — метаболічні препарати (армадін, цитофлавин; венотонізуючі засоби та ін.), психотерапія, масаж та фізіотерапія.[3]
- ↑ Чому діагнозу “вегето-судинна дистонія” не існує і про що свідчать симптоми.
- ↑ (англ.)Other disorders of the nervous system (G90-G99) [Архівовано 4 грудня 2018 у Wayback Machine.] (МКХ-10)
- 1 2 3 4 Вегето-судинна дистонія: етіопатогенез, клініка, діагностика, лікування (клінічна лекція) / Т. В. Чередніченко, В. Г. Середа, Н. К. Свиридова, Т. П. Парнікоза, Г. М. Чуприна, Н. В. Ханенко, Р. В. Сулік, О. М. Микитей, В. Ю. Свистун. Східно-європейський неврологічний журнал. 2017. № 1. С. 34-39.
{{cite book}}:|archive-url=вимагає|url=(довідка)
- Серцево-судина дистонія
- Антонюк Т. Актуальні питання діагностики та лікування вегето-судинної дистонії / Тетяна Антонюк // НейроNEWS: психоневрологія та нейропсихіатрія. — 2017. — № 7-8 (91). — С. 32-34.
- Вегето-судинна дистонія: етіопатогенез, клініка, діагностика, лікування (клінічна лекція) / Т. В. Чередніченко, В. Г. Середа, Н. К. Свиридова [та ін.] // Східно-європейський неврологічний журнал. — 2017. — № 1. — С. 34-39.
- Компанович М. С. Психологічний портрет пацієнтів-підлітків із вегето-судинною дистонією / М. С. Компанович // Габітус. — 2020. — Вип. 20. — С. 106-111.
- Ніколенко О. І. Теоретичні основи застосування засобів фізичної реабілітації хворим на вегето-судинну дистонію // Вісник Прикарпатського національного університету. Серія: Фізична культура. — 2018. — Вип. 29. — C. 53-57.
 |