Вестард
| Вестард | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| ? — 1229 | ||
| Народження: |
невідомо невідомо | |
| Смерть: | 1229 | |
| Національність: | земгал | |
| Країна: | Латвія | |
| Релігія: | язичник | |
Веста́рд (лат. Vesthardus; ? — після 1229 року) — земгальський князь (maior natu de Semigallia, Semigallorum princeps, konic). Правитель Терветського замку і всієї Семигалії. Згадується в «Хроніці Лівонії». Імена сучасною латиською — Вієстардс (латис. Viestards), Вієстур (латис. Viesturs).
Походження імені[ред. | ред. код]
Ім'я Вієстартс балтського походження, перша частина якого переводиться як «гість» (латис. "viesis", лит. "viešis"), а друга — «говорити» (лит. "taryti").
Біографія[ред. | ред. код]
1205 року уклав союз із Ризьким єпископством проти литовців. Спільно з німецьким військом єпископа Альберта фон Буксгевдена й Орденом мечоносців розбив 2-тисячне литовське військо Свелгата у битві при Роденпойсі.
У 1206 році Вестард допомагав німцям поневолити гауйських лівів. У 1208 році з хрестоносцями зробив невдалий військовий похід проти Литви.
1219 року Вестард намагався змусити земгалів Межотне, столиці східної Земгале Упмале, відмовитися від ним прийнятої католицької віри і знищив частину хрестоносців, які прямували на замок. Однак в 1220 році німці відвоювали Межотне, і східна Земгале вийшла з-під контролю Вестарда.
У 1225 році Вестард дозволив папському легату Вільгельму з Модени проповідувати в Земгале християнство, але сам хреститися відмовився.[1]
Через прикордонні суперечки 1228 року під проводом Вестарда земгали і курші знищили добре укріплений Дюнамюндський монастир. У відповідь хрестоносці зробили невдалий похід на Семигалію.
1229 року Вестард відповів вторгненням на володіння мечоносців в правому березі Даугави. На зворотному шляху земгали були захоплені зненацька і в нічному бою втратили близько 500 вояків. Вестард в дуелі з Айзкраукльским комтуром Маквартом з булавою вибив лицареві зуби і вирвався з оточення. Це останній бій, в якому згадано ім'я Вестарда.
Пам'ять[ред. | ред. код]
На честь Вієстура названий орден Вієстура[2], вулиця і кілька морських судів.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ «Правильна історія» і історична правда[недоступне посилання з березня 2019]
- ↑ Vēsturiskie Latvijas valsts apbalvojumi. Архів оригіналу за 4 березня 2007. Процитовано 12 листопада 2016.
Джерела[ред. | ред. код]
- Latvijas padomju enciklopēdija. 101 sējums, 426.lpp
- Biļķins, V. Viestarts kā zemgaliešu valstsvīrs. New York, [1953.]
- Biļķins, V. Zemgaliešu cīņas ar bīskapiem un ordeni. Rīga, …
- Biļķins, V. Zemgaliešu brīvības cīņas. Lincoln, 1960.
- Biļķins, V. Zemgaliešu brīvības cīņas. Minneapolis: Sēļzemnieka apgāds, 1973. 256 lpp.
- Ērglis, R. Zemgales neatkarības vēsture. Rīga: Grāmatrūpnieks, 1936.
- [Rozītis, K.] Zemgaliešu simtgadu cīņas parpatstāvību. Rīga, 1915.
- Indriķa hronika. Tulk.: Feldhūns, Ā.; Priekšv. Un koment. Mugurēvičs, Ē. Zinātne, Rīga, 1993.
- Viestards sadarbībā ar krustnešiem — IX:2, IX:3, X:10, XII:2;
- Viestards karadarbībā pret krustnešiem — XXIII:4, XXIII:8;
- Viestards sarunās ap pāvesta legātu — XXIX:4.
- Atskaņu hronika. Tulk.: Bisenieks, V.; Priekšv. Mugurēvičs Ē; koment. Mugurēvičs, Ē., Kļaviņš K. Zinātne, Rīga, 1998.
- Viestards karadarbībā ar krustnešiem 1694. — 1798.rindas.
- Andris Zeļenkovs Viestards (12./13.gs.) HISTORIA.LV, Rīga, 2001