Володимир (Соколовський)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Архієпископ Володимир
Bishop Vladimir (Sokolovsky-Avtonomov) of Aleutians and Alaska.jpg
Єпископ Алеутський та Аляскинський Володимир
Єпископ Катеринбурзький та Ірбитський
29 листопада 1903 — 18 березня 1910
Попередник: Никанор (Каменський)
Наступник: Митрофан (Афонський)
Єпископ Оренбурзький та Уральський
22 грудня 1896 — 26 листопада 1903
Попередник: Тихон (Клитін)
Наступник: Яким (Левицький)
Єпископ Острозький,
вікарій Воронезької губернії
8 червня 1891 — 22 грудня 1896
Попередник: Анатолій (Станкевич)
Наступник: Іосиф (Соколов)
Єпископ Алеутський та Аляскинський
12 грудня 1887 — 8 червня 1891
Попередник: Нестор (Засс)
Наступник: Миколай (Адоратський)
 
Альма-матер: Казанська духовна академія
Науковий ступінь: магістр богослов'яd
Діяльність: місіонер
Ім'я при народженні: Василь Григорович Соколовський-Автономов
Народження: 31 грудня 1852(1852-12-31)
Україна Україна село Сіньковці, Золотоніський повіт, Полтавська губернія
Смерть: 27 листопада 1931(1931-11-27) (78 років)
Москва
Священство: 1 жовтня 1878
Чернецтво: 29 вересня 1878
Єп. хіротонія: 20 грудня 1887

CMNS: Володимир у Вікісховищі

Архієпи́скоп Володи́мир (Василь Григорович Соколовський-Автономов; *31 грудня 1852, Сеньківці, Золотоніський повіт — † 27 листопада 1931, Москва) — український релігійний діяч, богослов, місіонер у Японії та США.

Єпископ Російської православної церкви (безпатріаршої), архієпископ Катеринославський ТВЦР.

Випускник Полтавської духовної семінарії та Казанської духовної академії.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї священика. Закінчив Полтавську духовну семінарію.

1878 — закінчив Казанську духовну академію зі ступенем кандидата богослов'я. Склав усний іспит на ступінь магістра богослов'я.

26 липня 1878 призначений помічником наглядача Полтавського духовного училища.

29 вересня 1878 пострижений в чернецтво. 1 жовтня рукопокладений в диякона, а 3 жовтня того ж року рукопокладений в ієромонаха.

14 січня 1879 — призначений членом Японської духовної місії по проханню. Завідував навчальною та виховною роботою в семінарії.

1884 — зведений в сан ігумена.

1886 — викладач Холмської духовної семінарії на катедрі церковної історії і викриття розколу.

4 грудня 1887 — зведений в сан архімандрита і призначений інспектором духовної семінарії.

20 грудня 1887 — у Санкт-Петербурзі відбулася хіротонія в єпископа Алеутського та Аляскинського.

Служіння в Японії та США[ред. | ред. код]

1 березня 1888 — прибув до Америки. У Сан-Франциско звів новий катедральний собор, при якому влаштував богословську школу для дорослих і воскресну — для дітей.

Сприяв приєднанню до Російської церкви Грекокатолицької общини на чолі зі священиком Олексієм Товтом, що сталося 1891 і сприяло поверненню багатьох уніатів до синодального православ'я в Америці. Запровадив у Сан-Франциско богослужіння англійською мовою, що стало причиною невдоволення місцевої общини, яка звернулася зі скаргою до Синоду і прохала відновити богослужіння церковнослов'янською.

8 червня 1891— єпископ Острогожський, вікарій Воронезької єпархії.

2 жовтня 1891 — виїхав до Росії.

22 грудня 1896 — єпископ Оренбурзький та Уральський.

29 листопада 1903 — єпископ Катеринбурзький та Ірбитський.

Був делегатом на 5-му Всеросійському монархічному з'їзді, який проходив у травні 1912 у Санкт-Петербурзі.

18 березня 1910 — звільнений на покій за хвороби та призначений настоятелем Спасо-Андронієвого монастиря у Москві.

1921 — зведений в сан архієпископа призначений до Катеринославської катедри. До місця служіння поїхав після арешту Патріарха 1922 р.

1924 — архієпископ Володимир був висланий із Катеринослава до Москви без права виїзду.

Після смерті Патріарха Тихона архієпископ Володимир 29 квітня 1925 був посаджений до Бутирської в'язниці за звинуваченням у «розповсюдженні неперевірених чуток про утиски з боки Советської влади Тихоновської Церкви».

У січні 1926 підтримав групу консервативних єпископів РПЦ (так званий «григоріанського розколу»), був призначений Тимчасовою Церковною Радою в Україну, на Дніпропетровську катедру цього уламку Московського патріархату.

У червні того ж року відійшов від ТВЦР, порозумівся з заступником Патріаршого Місцеблюстителя митрополитом Сергієм Страгородським. Перебуваючи як єпископ на спокої, служив у Всіхсвятській церкві у селі Всіхсвятському (поблизу Москви).

Помер 27 листопада 1931 в Москві, перебуваючи у великій фінансовій скруті. Похований біля вівтаря Всіхсвятської церкви. Могила не збереглася.

Твори[ред. | ред. код]

  • Характер латинской пропаганды в Японской империи и судьба ее с 16-17 стол. до наст. времени. Варшава, 1887.
  • О внецерковных чтениях 2-го марта 1887 г.
  • Сила папизма в лжеисидоровых декреталиях.
  • Письма.
  • Недобрые деяния иезуитов в Японской империи в 16 и 17 века и до настоящего времени. Воронеж, 1892.
  • Лжеисидоровские декреталии или подложное каноническое право латино-папской церкви. Варшава, 1887. («Церковные ведомости». 1888. № 96, с. 713; 1889. № 10. с. 262—267; «Русский паломник». 1889. № 1. с. 15).

Посилання[ред. | ред. код]