Військова реформа Олександра II
| Військова реформа Олександра II | |
 | |
| Засновник | Дмитро Олексійович Мілютін |
|---|---|
| Країна |
 Російська імперія |
| Час/дата початку | 1862 |
| Час/дата закінчення | 1874 |
Військова реформа Олександра II — заходи в 1862–1874 в Російській імперії з реорганізації та осучаснення армії, здійснювалися під керівництвом військового міністра Дмитра Мілютіна, і тому в історичній літературі часто називаються «реформами Мілютіна».
Основним їхнім завданням було переоснащення армії найновішими видами зброї, збільшення чисельності підготовленого до бойових дій військового резерву.
З 1874 замість рекрутських наборів вводилася загальна військова повинність (від проходження служби в армії звільнялися ті призовники, які зараховувалися в ополчення; народи Півночі, Середньої Азії, деякі народи Кавказу та Сибіру; служителі культу).
У зв'язку з переходом флоту від парусного до парового сталася докорінна реорганізація військово-морських сил.
Змінювалися функції Військового міністерства, до обов'язків якого відтоді не входило розв'язання військово-адміністративних питань місцевого значення: міністерство мало займатися лише загальноармійськими проблемами.
У 1862—1864 створено військові округи; усі військові формування та установи, що перебували на території округу, підпорядковувалися його командувачу. Територія України входила до складу 3 округів — Київського, Одеського (1862) та Харківського (1864).
Військові реформи передбачали навчання солдатів усього того, що необхідно було для ведення тогочасного бою. Докорінно змінювалася підготовка офіцерських кадрів. Збільшилася кількість військово-навчальних закладів, які поділялися на 4 групи: вищі (академії), середні (спеціальні і юнкерські училища), середні загальноосвітні (військові гімназії, кадетські корпуси) та нижчі (військові школи). Розширився доступ до військових вишів для представників усіх верств населення. Це, з одного боку, зміцнило командний склад армії, з іншого — викликало невдоволення дворянства, яке раніше обіймало практично всі офіцерські посади. Особлива увага була приділена підготовці молодшого командного складу, який випускали юнкерські училища (1874 року їх було 16). У подальшому Військове міністерство відкрило при Московському, Київському та Єлизаветградському юнкерських училищах спеціальні відділення для підготовки офіцерів, які мали посідати в армії вищі посади.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Волковинський В. М. Військові реформи 60-70-х рр. XIX ст. [Архівовано 27 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
Посилання[ред. | ред. код]
- Військові реформи 1860-70 [Архівовано 9 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.