Військовий округ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Військова організація
Latvian platoon at Camp Lejune.jpg
Типові підрозділи Типова чисельність Типовий командир
Вогнева група 2–4 Молодший капрал /
Капрал
Відділення (Рій)/
Секція
8–14 Капрал/
Сержант/
Штаб-сержант
Взвод (Чота)/
Загін
15–45 Другий лейтенант /
Перший лейтенант /
Лейтенант
Рота (Сотня)/
Батарея/
Ескадрон
80–150 Капітан /
Майор
Батальйон (Курінь) /
Когорта
300–800 Підполковник
Полк /
Бригада /
Легіон
1,000–5,500 Полковник /
Бригадний генерал
Дивізія 10,000–25,000 Генерал-майор
Корпус 30,000–50,000 Генерал-лейтенант
Загальновійськова армія 100,000–300,000 Генералітет
Група армій /
Фронт
2+ польових армій Фельдмаршал /
Генерал армії
Військовий округ /
Театр
4+ польових армій Шестизіркове звання /
Головнокомандувач

Військо́вий о́круг — територіальне загальновійськове оперативно-стратегічне об'єднання частин, з'єднань, об'єднань, військово-навчальних закладів і різних місцевих військових установ. Ділення території держави на військові округа забезпечує зручність управління військами, здійснення оперативної, бойової підготовки, заходів, пов'язаних з підготовкою країни до оборони.

Очолюється командувачем військ округу, що підпорядковується міністрові оборони.

Військові округи в Україні[ред. | ред. код]

До 1991 в Україні діяли три військові округи: Київський, Одеський та Прикарпатський; з 1991 по 1997 — два: Одеський і Прикарпатський. На базі управління округу у військовий час повинно було розгортатися управління фронту.

В типовий склад округу фронтового розгортання окрім 3-4 загальновійськових і танкових армій чи армійських корпусів, а також повітряної армії входили наступні основні з'єднання та частини:

  • артилерійська дивізія в складі 5-7 артилерійських бригад і полків;
  • 2-3 ракетні бригади;
  • десантно-штурмова бригада;
  • окрема бригада спеціального призначення ГРУ;
  • 1-2 окремих гелікоптерних полки;
  • 1-2 окремих інженерно-саперних полки;
  • понтонно-мостовий полк;
  • 2 окремих бригади зв'язку (вузлова і територіальна);
  • окремий полк зв'язку тилу;
  • радіотехнічна бригада.

Військовий округ охоплював територію кількох областей і іменувався за територіальною ознакою. Був призначений для виконання оперативних, мобілізаційних і військово-адміністративних завдань. Округ очолював командувач військ, який підпорядковувався міністрові оборони України, а також командувачеві Сухопутних військ. Призначався Президентом України за поданням міністра оборони. В межах своїх повноважень командувач військ військового округу видавав накази і директиви.

Основним органом командувача для управління військами був штаб округу. На засадах дорадчого органу діяла військова рада у складі командувача, його заступників та керівників структурних підрозділів. На командування військового округу покладалося: безпосереднє керівництво військами (силами) округу; проведення заходів для підтримання їх у постійної бойовій та мобілізаційній готовності; організація безперервного управління військами (силами), їх підготовка до виконання покладених на них завдань з оборони держави; планування, організація і проведення оперативно-тактичної, бойової, мобілізаційної та морально-психологичної підготовки підлеглих органів управління і військ (сил).

Відповідно до Державної програми будівництва Збройних Сил України на період до 2005 на базі колишніх військових округів створено оперативно-тактичні командування: Західне (Львів), Північне (Чернігів) і Південне (Одеса).

Військові округи в Росії і СРСР[ред. | ред. код]

Російська імперія[ред. | ред. код]

Карта військових округів Російської імперії. 1913

Вперше в Росії військові округи були засновані в 1862-64. У 1907 році існувало 12 військових округів[1]:

Окремо існував Заамурський військовий округ (прикордонна варта)

РРФСР і СРСР[ред. | ред. код]

У РРФСР перші військові округи (Ярославський, Московський, Орловський, Біломорський, Уральський і Приволзький) були утворені в березні 1918 в період Громадянської війни. З часом кількість військових округів змінювалася.

Після закінчення Німецько-радянської війни 9 липня 1945 вийшов наказ наркома оборони № 0139 «О організації нових округів і зміні кордонів існуючих військових округів». За цим наказом фронти були перетворені в округи і створені також нові округи. Були визначені такі округи на території СРСР:

Перетворення фронтів в округи було завершене до 1 жовтня 1945 року. У період з осені 1945 по осінь 1948 років поступово в умовах демобілізації армії кількість військових округів була різко скорочена.

У 1966 році існували такі військові округи:

З невеликими змінами ця структура проіснувала до розпаду СРСР.

Російська Федерація[ред. | ред. код]

Станом на 2009 рік у Росії існувало шість військових округів:

З 1 грудня 2010 року кількість військових округів скоротили до чотирьох[2]:

Військові округи в інших країнах[ред. | ред. код]

Китайська Республіка[ред. | ред. код]

Існувало 76 військових округів або воєнних регіонів (軍區), які були найбільшими військовими формуваннями в Національній Революційній Армії Китаю (Армія Гоміндану) під час японсько-китайської війни 1937—1945, які поступово були реформовані у 12 військових регіонів.

Китайська Народна Республіка[ред. | ред. код]

Після перемоги комуністів на початку 1950-х років було засновано 13 військових округів, але поступово їх кількість була зменшена до 11 наприкінці 1960-х. Існувало 11 основних округов: Шеньянський, Пекінський, Ланьчжоуський, Сіньцзян-Уйгурський, Цзинанський, Нанкінський, Фучжоуський, Гуанчжоуський (включно з Хайнаньскими островами, Уханьський, Чендуський та Куньмінський, які на протязі 1985—1988 були скорочені до 7.

Третій Райх[ред. | ред. код]

Під час Другої світової війни Німеччина використовувала систему військових округів (нім. Wehrkreis) з метою поліпшення системи призову, комплектування та навчання мобілізаційних ресурсів для польової армії:

Федеративна Республіка Німеччина[ред. | ред. код]

На сьогоднішній час Бундесвер (нім. Bundeswehr) має чотири військових округа (нім. Wehrbereichskommando) зі штаб-квартирами в містах:

Індонезія[ред. | ред. код]

Індонезійська армія (інд. Tentara Nasional Indonesia), прийнявши на озброєння німецьку систему військових округів (Wehrkreise), створила власні військові округа в листопаді 1948. Кожен начальник військового округу мав практично безмежну владу у відповідному регіоні в питаннях не лише військових, а й у політичних, економічних, освіти та керування урядовими структурами й організаціями.

Польща[ред. | ред. код]

Після завершення Першої світової війни в Польщі було створено 5 військових округів (1918—1921):

З 1921, у зв'язку зі збільшенням теріторії держави кількість округів була доведена до 10. Було ще створено:

Кожен округ мав три піхотні дивізії та одну кавалерійську бригаду.

Після Другій світовій війни в комуністичній Польщі існували 7 округів (Варшавський, Люблінський, Краківський, Лодзинський, Познанський, Померанський та Сілезький)

З 1991 року Військо Польське поділено на два військові округи: Померанський та Сілезький.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]