Дворянство у Російській імперії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Дворянство у Російській імперії[ред. | ред. код]

Спадкове дворянство (рос. потомственное дворянство) — суспільний дворянський стан у Російській імперії. Спадкове дворянство, на відміну від особистого, передавалося нащадкам. Спадкове дворянство отримувалося:

  • пожалуванням на розсуд монарху;
  • чинами на дійсній службі;
  • в результаті нагородження за «службові відзнаки» деякими орденами;
  • нащадками особистих дворян і іменитих громадян за особливі відзнаки.

У 1722—1845 роках спадкове дворянство давалося за вислугу першого обер-офіцерського звання на військовій службі і чину колезького асесора на цивільній та при нагородженні будь-яким орденом Російської імперії (з 1831-го року — за винятком польського ордена Virtuti Militari).

У 1845—1856 роках — за вислугу чину майора і статського радника та за нагородження орденами Святого Георгія, Святого Володимира всіх ступенів і першими ступенями інших орденів.

У 1856—1900 роках — спадкове дворянство давалося особам, що дослужилися до чину полковника на військовій службі, капітана 1 рангу на морській службі, дійсного статського радника на цивільній службі.

У 1900—1917 року підвищився ценз для отримання дворянства за ордени: спадкове дворянство за орден Святого Володимира можна було отримати тільки починаючи з 3-го ступеня.

Особисте дворянство (рос. личное дворянство) — суспільний дворянський стан у Російській імперії, яким особа користувалася довічно, не передаючи його своїм нащадкам. Інститут особистого дворянства з'явився за часів Петра I з метою послабити замкнутість дворянського стану і дати до нього доступ особам нижчих класів.

До складу особистого дворянства долучалися внаслідок отримання на дійсній цивільній службі чинів 9-го класу (титулярний радник), військовій службі — першого обер-офіцерського чину (14-й клас), отримання орденів (Святої Анни II, III або IV ступеня, Святого Станіслава II або III ступеня, Святого Володимира IV ступеня) або на розсуд монарха. Особисте дворянство після смерті дворянина залишалося у його дружини, але не передавалося дітям.


Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]