Віктор Перес Петіт
| Віктор Перес Петіт | |
|---|---|
 | |
| Народився |
27 вересня 1871 Монтевідео, Уругвай |
| Помер |
19 лютого 1947 (75 років) Монтевідео, Уругвай |
| Країна |
 Уругвай |
| Діяльність | журналіст, драматург, адвокат, поет, літературний критик |
| Alma mater | Республіканський університет |
| Знання мов | іспанська |
| Автограф |
 |
Ві́ктор Пе́рес Петі́т (ісп. Víctor Pérez Petit; *27 вересня 1871, Монтевідео, Уругвай — †19 лютого 1947, там же) — уругвайський адвокат, письменник, поет і драматург.
З життєпису[ред. | ред. код]
Син Хуана Франсіско Переса та Елени Петіт.[1]
У 1892 році він отримав ступінь бакалавра наук і літератури, а 1895 року — правника і доктора юриспруденції з дисертацією La libertad de testar y la legítima (укр. Свобода свідчення та його легітимність).
Виступив засновником часопису Revista Nacional de Literatura y Ciencias Sociales у 1895 році разом з Хосе Енріке Родо та братами |Даніелем Мартінесом і Карлосом Мартінесом Віхілями.[1] Він також був редактором газети El Orden .
Починаючи від 1908 до 1915 року був директором і редактором El Tiempo de Montevideo.
Очолював Спілку авторів Уругваю, входив до складу спілки Ateneo Сальвадору та Гондурасу.
З доробку[ред. | ред. код]
Вгесок в уругвайську літературу Віктора Переса Петіта представлений оповіданнями, віршами, літературно-критичними статтями у численних газетах, як на батьківщині, так і за кордоном. Підписував твори різноманітними псевдонімами ("Argos", "Fabio", "Don Gil de las calzas verdes", "Sóstrato", "Araguirá", "Chrysals", "El Otro", "Juan Palurdo").[2]
Літературна творчість автора позначена нативізмом.[3]
Прем'єри його п'єс відбулися як в театрах Монтевідео, так і в Буенос-Айресі.
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Проза і поезія
- Un amor
- El parque de los ciervos, [1898]
- Emilio Zola, [1902]
- Los Modernistas, [1902]
- Cervantes, [1905]
- Gil, [1902 - оповідання]
- Joyeles bárbaros, [1907, сонети]
- Teatro, [1912, т.]
- Las alas azules, [поезія]
- Cuentos crueles
- Hipomnemo, [критичні нариси]
- Civilización y barbarie: réplica a los intelectuales alemanes, [1915]
- Un sabandija, [1918]
- Rodó - Su vida y su obra, [1919]
- Entre los pastos, [1920] переможець 1-ї премії у конкурсі, організованому газетою "El Plata".
- Cantos de la raza, [1924]
- La música de las flores y otros cuentos, [1924]
- Los ojos de Argos [1942]
- El jardín de Pampinea [Ed. Nacional, 1944]
- Lecturas [C. García y cía., 1942]
- Las tres catedrales del naturalismo, [1943]
- En la Atenas del Plata, [1944]
- Los evocadores, [1944]
- Heliópolis, [1944]
- De Weimar a Bayreuth, [1942]
- Драматургія
- Cobarde, [Драма на 3 дії, 1894]
- La rosa blanca, [Комедія на 3 дії, 1906]
- Claro de luna, [комедія на 1 дію, 1906]
- Yorick, [трагедія на 4 дії, 1907]
- El esclavo rey, [комедія на 3 дії, 1908]
- La rondalla, [Драма на 3 дії, 1908]
- El baile de Misia Goya, Бурлеск на 1 дію, 1908]
- Трилогія:
- La ley del hombre, [3 дії, 1913]
- Mangacha, [3 дії, 1914]
- Noche Buena, [3 дії, 1914]
- Los picaflores, [комедія на 3 дії, 1915]
- El Príncipe Azul, [у 3 діях, 1916]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Uruguayos contemporáneos. 1937. Архів оригіналу за 30 січня 2019. Процитовано 26 de junio de 2016.
{{cite book}}:|first=з пропущеним|last=(довідка) - ↑ Diccionario de seudónimos del Uruguay. Claudio García & Cía. 1942. Архів оригіналу за 30 січня 2019. Процитовано 26 de junio de 2016.
{{cite book}}:|first=з пропущеним|last=(довідка) - ↑ Предисловие // Уругвайские рассказы., М.: Госиздат, 1957, 125 с. — С. 5. (рос.)
Джерело-посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Віктор Перес Петіт |
- Víctor Pérez Petit на Anáforas (е-бібліотека уругвайських письменників). (ісп.)
|
