Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ДЕРЖАВНІ ЗЕМЛІ

ДЕРЖАВНІ ЗЕМЛІ. В цивільному праві термін «державні землі» вживають для означення тих земель країни, які складають власність держави як юрид. особи. Ці землі д-ва може продати, закласти, подарувати, передати в користування  тощо.  Масив  Д.з. д-ва може формувати шляхом завоювань, обліку всіх вільних земель, купівлі та експропріації. Він є джерелом прибутків казни й  підґрунтям  політ.  могутності д-ви. За Київської Русі й після її розпаду в удільних князівствах поняття «княжі землі» й «державні землі» були тотожними. Князі роздавали їх своїм васалам як плату за службу (вотчини) з обов’язком виставляти воїв та дружини. За Великого князівства Литовського та Речі Посполитої коронні (держ.) землі були джерелом пожалувань особам за державну службу, переселенцям, феодалам (шляхті). З утворенням Укр. козац. д-ви в серед. 17 ст. заг.-держ. землями були вільні військові маєтності. З розмахом гетьмани роздавали їх на ранг (див. Рангові маєтності) козацькій старшині, монастирям (монастирське землеволодіння), церквам тощо.

У Російській імперії, до якої увійшла значна частина тер. України після 1654 (див. Переяславська рада 1654; Березневі статті 1654), казенними (держ.) землями вважалися всі землі, на яких жили вільні селяни. У 18 ст. поняття «державні землі» було законодавчо оформлене, а сам держ. земельний фонд значно зріс завдяки територіальним надбанням (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795), приєднанню Кримського ханства 1783 тощо та за рахунок експропріації земель. До Д.з. на Правобережній Україні відійшли староства, маєтки польс. корони  (ленні), погалиційські землі (власність магнатів, які потрапили в австрійс. підданство). Після приєднання Рос. імперією до своїх володінь Крим. ханства до Д.з., згідно з законодавчою термінологією, увійшли землі «коронні» (держ.), удільні (ті, що належали ханові та його родині), землі мурз та ногайців, які покинули тер. ханства й емігрували до Османської імперії. Тоді ж, у 18 ст., держ. фонд поповнився за рахунок експропріації земель політ. противників Петра I, т. зв. мазепинців (див. Мазепинська еміграція), а також колиш. рангових, нікому не переданих угідь та сіл, секуляризованих (див. Секуляризація) маєтків. У 19 ст. масив Д.з. Рос. імперії зріс за рахунок земель, конфіскованих в учасників польського повстання 1830—1831 та польського повстання 1863—1864, а також єзуїтських (див. Єзуїти; після вигнання їх 1822 з Правобережжя) і монастирських (із знищенням 1832—34 римо-катол. монастирів) земель, однодвірських (див. Однодвірці) земель правобереж. шляхти, що не змогла довести свого дворянського походження, земель татар Криму та земель, переданих протягом 30—40-х рр. 19 ст. з удільного відомства (див. Удільні землі). Відписувалися до рос. казни й ін. землі, напр., відібрані в поміщиків за борги. На кін. 19 ст. в європ. ч. Рос. імперії налічувалося бл. 87 млн десятин Д.з. (без лісів).

Землі, що належали рос. казні, поділялися на 2 типи: 1) заселені, тобто такі, що перебували в користуванні державних селян за сплату феод. ренти чи орендної плати; такий статус вони (ці землі) мали до їх викупу (див. Викупна операція 1861—1907) 1867 в зх. та 1886 — в ін. губерніях; значна ч. цих земель відводилася під військові поселення, адміралтейські поселення, госп-ва іноз. колоністів (див. Колоністи іноземні в Україні), держ. з-ди та установи, Азовському козацькому війську, роздавалася (до заборони імп. Олександром I) дворянам і наближеним до імператорського двору за певні заслуги; 2) незаселені, порожні, які здавалися в оренду, передавалися безземельним селянам, продавалися, відводилися під буд-во підпр-в, різних установ тощо.

В Україні на серед. 19 ст. налічувалося понад 8 млн десятин Д.з. 1-го типу, 2-го було мало. Останні у невеликій кількості збереглися на поч. 20 ст. у Херсон. (335 тис. десятин), Таврійській (205 тис. десятин), Харків. (98 тис. десятин) та Катеринославській (94 тис. десятин) губерніях. З утвердженням приватної власності на землю масив Д.з. помітно скоротився. Із переведенням  на  викуп  держ.  селян 1-ша категорія земель юридично припинила своє існування. Скорочувався і фонд земель 2-го типу внаслідок дії царських указів 1906 та 1912, за якими дозволявся їх продаж «у відрубне та хутірське г-ва». Із встановленням в Україні рад. влади всі землі перейшли у власність д-ви і нею роздавалися в безстрокове користування суб’єктам госп. діяльності.

Література

• Дружинин Н.М. Государственные крестьяне и реформа П.Д.Киселева, т. 1–2. М.–Л., 1946–58; Історія Української РСР, т. 1–2. К., 1977–79;
• Дружинина Е.И. Южная Украина в период кризиса феодализма. 1825–1860 гг. М., 1981.

Джерела

• Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.

Автор: Т.І. Лазанська.; url: http://history.org.ua/?termin=Derzhavni_zemli; том: 2