Віялохвіст

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Віялохвіст
Віялохвіст зеленокрилий (Polyplectron napoleonis)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Куроподібні (Galliformes)
Родина: Фазанові (Phasianidae)
Підродина: Pavoninae
Триба: Polyplectronini
Рід: Віялохвіст (Polyplectron)
Temminck, 1807[1]
Види
Синоніми
Diplectron Vieillot, 1816[3]
  • Polyplectrum G. Cuvier, 1816[4]
  • Polyplectrus Billberg, 1828[5]
  • Diplectropus Gloger, 1842[6]
  • Emphania Reichenbach, 1852[7]
  • Chalcurus Bonaparte, 1856[8]
Посилання
Вікісховище: Polyplectron
Віківиди: Polyplectron
ITIS: 176101
NCBI: 9058

Віялохві́ст[9] (Polyplectron) — рід куроподібних птахів родини фазанових (Phasianidae). Представники цього роду мешкають в Південно-Східній Азії[10].

Опис[ред. | ред. код]

Віялохвости — середнього розміру фазани, довжина яких становить 35,5-76 см, а вага 238-910 г. За формою тіла вони нагадують павичів, хоча і не є з ними близькоспорідненими. Найближчими родичами віялохвостів є куріпки-шпороноги з роду Galloperdix і червоноголові куріпки з монотипового роду Haematortyx[11][12]. У самців цих трьох родів на лапах є кілька великих, розвинутих шпор, які використовуються птахами для оборони. У самців віялохвостів кількість шпор може сягати від 2 до 6. Незважаючи на незначні морфологічні відмінності між віялохвостами, куріпками-шпороногами і червоноголовими куріпками, їх скелети є майже ідентичними.

Іншою характерною рисою віялохвостів, яка і робить їх схожою на павичів, є великі хвости, які можуть розкриватися у формі віяла і є поцяткованими численними райдужними плямами. Вони складаються з 16 широких стернових пер і, на відміну від павичів, верхні покривні пера хвоста покривають його лише наполовину. Махові пера віялохвостів також є поцяткованими райдужними плямами. При небезпеці птахи розкривають свій хвіст і розправляють крила, вібруючи перами, намагаючись відлякати ворога. Також самці використовують своє райдужне оперення під час залицяння до самиць.

Віялохвости живуть в чагарниковому підліску вологих тропічних лісів. Більшість видів мешкають в рівнинних лісах, і лише гірські віялохвости живуть в гірських тропічних лісах Малакки. Цікавою особливістю віялохвостів є те, що вони відкладають лише одне яйце, тоді як більшість фазанів мають великі кладки. Однак, віялохвости можуть розмножуватися протягом всього року, і за оцінками дослідників, за рік вони можуть відкладати від 8 до 11 яєць. Насиджують лише самиці, інкубаційний період триває 20-22 дні. За пташенятами доглядають переважно самиці, однак в неволі до них можуть долучатися самці.

Види[ред. | ред. код]

Виділяють вісім видів:[13][14]

Етимологія[ред. | ред. код]

Наукова назва роду Polyplectron походить від сполучення слів дав.-гр. πολυς — багато і πληκτρον — шпора.[17]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Temminck, Coenraad Jacob (1807). Catalogue systématique du cabinet d'ornithologie et de la collection de quadrumanes (French та Latin) . Amsterdam: Chez C. Sepp Jansz. с. 149.
  2. Peters, James Lee, ред. (1934). Check-List of Birds of the World. Т. 2. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. с. 130.
  3. L.J.P. Vieillot: Analyse d’une nouvelle ornithologie élémentaire. Paris: Deteville, libraire, rue Hautefeuille, 1816, s. 50. 
  4. G. Cuvier: Le règne animal distribué d’après son organisation. T. 1. Paris: Chez Déterville, 1817, s. 438. 
  5. G.J. Billberg: Synopsis faunae Scandinaviae. T. 1. Cz. 2: Aves. Holmiae: Ex officina typogr. Caroli Deleen, 1828, ss. Tab. A. 
  6. C.W.L. Gloger: Gemeinnütziges Hand- und Hilfsbuch der Naturgeschichte. Breslau: A. Schulz, 1841, s. 382. 
  7. H.G.L. Reichenbach: Avium systema naturale. Das natürliche system der vögel mit hundert tafeln grösstentheils original-abbildungen der bis jetzt entdecken fast zwölfhundert typischen formen. Vorlaüfer einer iconographie der arten der vögel aller welttheile. Dresden und Leipzig: Expedition der vollständigsten naturgeschichte, 1850, ss. xxix. 
  8. Ch.L. Bonaparte. Tableaux paralléliques de l’ordre des Gallinacés. „Comptes Rendus Hebdomadaires des Séances de l’Académie des Sciences”. 42, s. 878, 1856. 
  9. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  10. P.J.K. McGowan: Family Phasianidae (Pheasants and Partridges). W: J. del Hoyo, A. Elliott & J. Sargatal: Handbook of the Birds of the World. Cz. 2: New World Vultures to Guineafowl. Barcelona: Lynx Edicions, 1994, ss. 547–548. ISBN 84-87334-15-6. 
  11. Kimball, Rebecca T.; Hosner, Peter A.; Braun, Edward L. (1 травня 2021). A phylogenomic supermatrix of Galliformes (Landfowl) reveals biased branch lengths. Molecular Phylogenetics and Evolution (англ.). 158: 107091. doi:10.1016/j.ympev.2021.107091. ISSN 1055-7903. PMID 33545275.
  12. Sun, K; Meiklejohn, K. A; Faircloth, B. C; Glenn, T. C; Braun, E. L; Kimball, R. T (2014). The evolution of peafowl and other taxa with ocelli (eyespots): A phylogenomic approach (PDF). Proceedings of the Royal Society B: Biological Sciences. 281 (1790): 20140823. doi:10.1098/rspb.2014.0823. PMC 4123699. PMID 25030982.
  13. Gill, Frank; Donsker, David (ред.). Pheasants, partridges, francolins. IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 28 липня 2022.
  14. Kimball, Rebecca T.; Braun, Edward L.; Ligon, J. David; Lucchini, Vittorio & Randi, Ettore (2001): A molecular phylogeny of the peacock-pheasants (Galliformes: Polyplectron spp.) indicates loss and reduction of ornamental traits and display behaviours. Biol. J. Linn. Soc. 73(2): 187–198. HTML abstract
  15. Polyplectron katsumatae у базі Avibase.
  16. J. Chang, B. Wang, Y.-Y. Zhang, Y. Liu, W. Liang, J.-Ch. Wang, H.-T. Shi, W.-B. Su & Z.-W. Zhang. Molecular evidence for species status of the endangered Hainan Peacock Pheasant. „Zoological Science”. 25 (1), ss. 30-35, 2008. doi:10.2108/zsj.25.30. PMID 18275243. 
  17. Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 313. ISBN 978-1-4081-2501-4.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Paul Johnsgard: Pheasants of the world – Biology and natural history, Smithsonian Institution Press, Washington 1999, ISBN 1-84037-129-3