Гавришко Микола Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Степанович Гавришко

Російська імперія  Штабскапітан

УНР  Полковник
Загальна інформація
Народження 1890(1890)
с. Охрімівці, Летичівський повіт, Подільська губернія,
Російська імперія
Військова служба
Приналежність  УНР
Війни / битви Перша світова війна
Радянсько-українська війна
Командування
командир куреня 3-го Сірожупанного полку Армії УНР
Нагороди та відзнаки
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня з мечами та бантом
Орден Святого Станіслава 3 ступеня з мечами та бантом

Микола Степанович Гавришко (1890 с. Охрімівці, Летичівський повіт, Подільська губернія - †?) — старшина Дієвої армії УНР.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в с. Охрімівці Летичівського повіту Подільської губернії. Був членом Української партії соціалістів-революціонерів. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

Під час протигетьманського повстання сформував із селян т. зв. Прилуцький загін, який згодом був реорганізований у курінь 3-го Сірожупанного полку військ Директорії. У листопаді—грудні 1918 р. був командиром куреня 3-го Сірожупанного полку. У грудні 1918 р. — лютому 1919 р. — начальник 10-ї пішої дивізії Дієвої армії УНР.

Станом на 5 травня 1919 р. — військовий представник УНР у Грузії та Вірменії (Тифліс). З 20 травня 1919 р. — державний інспектор Запорізької групи Дієвої армії УНР. 9 червня 1919 р. був оголошений поза законом за організацію спроби полковника П. Болбочана вступити в командування Запорізькою групою, переховувався. Знову перебував у складі Дієвої армії УНР під час Першого Зимового походу: був помічником командира 1-ї Запорізької бригади 1-ї Запорізької дивізії. Наприкінці 1920 р., перебуваючи на інтернуванні, виступив проти політики С. Петлюри, за що був відправлений до польського карного табору Домб'є.

У 1922 р. повернувся в Україну (Прилуки). У 1926 р. на процесі Шварцбарда фігурував як свідок у списку захисту, однак на процесі не виступав.

Згодом — розстріляний у справі т. зв. Таманського путчу.

Джерела[ред. | ред. код]