Гайдаєнко Іван Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гайдаєнко Іван Петрович
Народився 7 січня 1914(1914-01-07)
Киргизька Автономна Соціалістична Радянська Республіка, Радянська Росія
Помер 8 вересня 1994(1994-09-08) (80 років)
Одеса
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність журналіст, письменник
Володіє мовами російська
Учасник Німецько-радянська війна
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден Червоної Зірки Орден «Знак Пошани» медаль «Ветеран праці»

Гайда́єнко Іва́н Петро́вич (7 січня 1914, Північний Казахстан — 8 вересня 1994, Одеса) — український письменник-мариніст, журналіст, громадський діяч. Член Спілки письменників СРСР (1949), Національної спілки письменників України (1991). Очолював Одеську обласну організацію НСПУ.

Життєпис[ред. | ред. код]

Батьки Гайдаєнка 1922 року з Казахстану переїхали до Одеси. Іван у 19291932 роках навчався в Одеській морехідній школі, після її закінчення тривалий час працював моряком торговельного флоту.

Під час Громадянської війни в Іспанії був моряком на радянському теплоході «Комсомол», який перевозив вантажі республіканцям. 14 грудня 1936 року теплохід потопили франкісти. Гайдаєнко разом з іншими членами команди опинився у в'язниці «Пуерто де Санта Марія». Пізніше ув'язнених перевели до Німеччини. 1938 року всіх моряків звільнили й відправили до СРСР.

З 1939 року працював редактором молодіжної газети в Луцьку.

Під час війни повернувся на флот, ходив на транспортних суднах, 1942 року служив на Волзькій річковій флотилії, брав участь у Сталінградській битві. Перевівся на Чорноморський флот. 1946 року демобілізувався. Тривалий час працював у міжнародному торговельному флоті. Тоді ж все частіше публікував свої літературні твори.

Був активним громадським діячем, брав участь у багатьох громадських організаціях і заходах, протягом більш ніж 20 років очолював Одеський комітет захисту миру.

Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, Вітчизняної війни 2-го ступеня, Червоної Зірки, «Знак Пошани», медалями, Грамотою Президії Верховної ради УРСР.


Твори[ред. | ред. код]

Романи[ред. | ред. код]

  • «Санта-Марія» (1967)
  • «Оливы горят» (1975)
  • «Капитаны, капитаны» (1976)
  • «Земное время» (1979)

Повісті, оповідання, нариси[ред. | ред. код]

  • «В коричневом плену» (1942)
  • «За Босфором» (1948)
  • «Остров бурь» (1949)
  • «Зарубежные встречи» (1950)
  • «Под гнетом доллара» (1951)
  • «О тех, кто в море» (1952)
  • «Два берега» (1952)
  • «В чужих гаванях» (1953)
  • «На морських дорогах» (1953)
  • «Соседи» (1955)
  • «За далью морской» (1956)
  • «В синем море» (1959)
  • «Відверто кажучи» (1959)
  • «Адресат найдется» (1962)
  • «Моя бригантина» (1962)
  • «Соловьи» (1962)
  • «Гавана — Бейрут» (1963)
  • «Забыть не могу» (1969)
  • «Улыбка» (1971)
  • «Друзья и недруги» (1982)
  • «Колыбель» (1982)

П'єси[ред. | ред. код]

  • «За горизонтом» (у співавторстві)
  • «Капитаны не знают покоя» (у співавторстві)
  • «Останній сигнал»
  • «Ночные бабочки»

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Письменники Радянської України. 1917—1987 : Біобібліографічний довідник / Упоряд. В. К. Коваль, В. П. Павловська. — К. : Радянський письменник, 1988. — С. 126.