Геліографія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Вид з вікна в Ле Гра» (фр. Point de vue du Gras) — геліогравюра, створена Нісефором Ньєпсом у 1826 році

Геліографія — ранній фотографічний процес, винайдений Нісефором Ньєпсом у 1822 році, який послужив теоретичною основою для розробки дагеротипії. Зображення, виготовлені таким способом, називаються геліогравюрами, і можуть бути отримані як контактним способом, так і за допомогою камери-обскури.

Історія[ред. | ред. код]

Цей спосіб отримання зображень за допомогою світла спочатку був спробою удосконалення літографії.[1] Французький винахідник Жозеф Ньєпс Нісефор, маючи великий досвід в області фотохімії, у 1813 році почав експерименти по закріпленню світлових зображень хімічними способами.[2] Через три роки він отримав перші знімки на хлорсрібному папері, які швидко вицвітають на світлі.[3] Крім того, ці зображення були негативними, що ніяк не влаштовувало винахідника.[4] Розчарувавшись у можливостях срібних солей, у 1822 році він домігся першого успіху за допомогою сирійського асфальту (бітуму), який наносив на олов'яні платівки або літографський камінь. Частина знімків виконувалася на скляній підкладці. Найперша з геліогравюр, яка збереглася до наших днів, називається «Вид з вікна в Ле Гра» (фр. Point de vue du Gras), створена у 1826 році. Назва «геліографія» (буквально: «сонячне письмо») підкреслювало нерозривний зв'язок технології зі сонячним світлом.[5]

У результаті впливу світла на шар бітуму, його експоновані ділянки піддавалися частковій полімеризації та втрачали розчинність ув певних речовинах. Після обробки сумішшю нафти і лавандовим маслом, неекспонований бітум змивався з олов'яної пластини, тоді як на засвічених ділянках він залишався.[6] Отримане таким чином зображення знову виявилося негативним, оскільки оголені від бітуму неекспоновані ділянки металу блищали. Ньєпс намагався усунути цей блиск, обробляючи пластину парами йоду, але позитивного результату не домігся.[7] Наступним кроком досліджень було додавання стадії травлення пластини кислотою, впливаючи тільки на неекспоновані ділянки, з яких був змитий бітум.[8] Таким чином, в оброблених місцях поверхня змінювала свою структуру, набуваючи здатність утримувати фарбу. Обробка закінчувалася видаленням залишків бітуму спиртом і промиванням у воді.[9] У будь-якому варіанті технологія виявилася малопридатною для фотографування з натури через дуже низьку світлочутливість бітуму, який давав контрастне зображення без деталей і півтонів. Тому, подальші пошуки можливості фіксації світлового малюнка Ньєпс вів абсолютно в іншому напрямку спільно з Луї Дагером, що призвело до розробки дагеротипії.

Однак, для виготовлення друкарських кліше за допомогою контактного друку геліографія виявилась цілком придатною. Надалі процес із незначними змінами використовувався в друкарській справі для створення як штрихових, так і напівтонових зображень. Так, у 1853 році французи Лемерсьє і Двані розробили так звану півтонову фотолітографію на основі асфальтового принципу.[10] Пізніше гравер Жан Батіст Каміль Коро розробив метод «кліше-верр», який дозволяє тиражувати гравюри, створені в шарі фарби на склі, способом геліографії Ньепса.[9]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Александр Галкин. Солнечный рисунок // «Foto&video» : журнал. — 2010. — № 12. — С. 86—89.(рос.)
  • Владимир Левашов. Лекции по истории фотографии. — 2-е изд. — «ЛитРес», 2014. — ISBN 978-5-903788-63-7.(рос.)
  • Сергей Морозов. Часть I // Творческая фотография / А. Фомин. — 2-е изд. — «Планета», 1986. — С. 8—24. — 25 000 прим.(рос.)
  • К. В. Чибисов. Очерки по истории фотографии / Н. Н. Жердецкая. — «Искусство», 1987. — С. 15—23. — 50 000 прим.(рос.)
  • Мишель Фризо. Новая история фотографии = Nouvelle Histoire de la Photographie / А. Г. Наследников, А. В. Шестаков. — Machina, 2008. — 337 с. — ISBN 978-5-90141-066-0.(фр.)
  • 100 лет фотографии. Дагер, Ньепс, Тальбот. — «Госкиноиздат», 1938. — 62 с.(рос.)