Георг Ернст Шталь
| Георг Ернст Шталь | |
|---|---|
| Georg Ernst Stahl | |
 | |
| Народився | 22 жовтня 1659 Ансбах, Баварія |
| Помер | 14 травня 1734 (74 роки) Берлін, королівство Пруссія |
| Країна |  Німеччина |
| Діяльність | лікар, хірург, хімік, викладач університету, філософ |
| Alma mater | Єнський університет |
| Галузь | хімія |
| Заклад | Університет Галле-Віттенберг |
| Науковий керівник | Йоганн Йоахім Бехер |
| Вчителі | Rudolf Wilhelm Craused[1] |
| Відомі учні | Michael Albertid[1] |
| Членство | Леопольдина |
| Відомий завдяки: | теорія флогістона, анаеробне дихання |
 Георг Ернст Шталь у Вікісховищі | |
Георг Ернст Шталь (нім. Georg Ernst Stahl; 22 жовтня 1659, Ансбах, Баварія — 14 травня 1734, Берлін, Королівство Пруссія) — німецький науковець, лікар і хімік.
1683 року закінчив медичний факультет Єнського університету. Після закінчення університету став там же приват-доцентом, а потім професором медицини. З 1687 року — придворний лікар герцога Саксен-Веймарського Йоганна Ернста. З 1694 року — професор університету в Галле. З 1716 року — лейб-медик прусського короля Фрідріха Вільгельма I. У Берліні він став президентом Медичної колегії — вищої медичної установи Пруссії. Завдяки його зусиллям в Берліні була заснована Медико-хірургічна колегія для підготовки військових лікарів.
Розвиваючи погляди Йоганна Бехера, сформулював (вперше в 1697 році, докладно в 1703 році) теорію флогістону. Ця теорія, що об'єднувала численні відомості про процеси відновлення, горіння і випалення, набула широкого поширення в XVIII столітті. Теорія флогістону Шталя стала першою теорією наукової хімії, і зіграла важливу роль в остаточному звільнення хімії від алхімії. Роботи з дослідження газів (див. Пневматична хімія) і праці Антуана Лавуазьє спростували теорію флогістону наприкінці XVIII століття.
У своїх роботах з фізіології Шталь виступав віталістом; став засновником анімізму — вчення про душу, як якоїсь безособової життєвої першопричини, що лежить в основі всіх життєвих процесів.
- 8154 Шталь — астероїд, названий на честь науковця[2].
- ↑ а б в Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
- Биографии великих химиков. Перевод с нем. под редакцией Быкова Г. В. — М.: Мир, 1981. 320 с. (рос.)
- Волков В. А., Вонский Е. В., Кузнецова Г. И. Выдающиеся химики мира. — М.: ВШ, 1991. 656 с. (рос.)
