Антуан Лоран Лавуазьє

Антуан-Лоран де Лавуазьє
фр. Antoine-Laurent de Lavoisier
Народився	26 серпня 1743(1743-08-26) Париж, Франція
Помер	8 травня 1794(1794-05-08) (50 років) Париж, Франція ·гільйотина
Поховання	Errancis Cemetery[d]
Громадянство	Франція
Національність	француз
Діяльність	хімік, економіст, біолог, фізик, науковий працівник, адвокат, астроном
Alma mater	Правничий факультет Паризького університету[d] (1764)
Сфера інтересів	хімія, фізика
Заклад	Ferme générale[d]
Аспіранти, докторанти	Claude-Louis Mathieu[d], Jean-Antoine Chaptal[d], Антуан Франсуа де Фуркруа і Jean Noël Hallé[d]
Член	Лондонське королівське товариство, Société Philomathique de Paris[d], Французька академія наук, Paris Bar Association[d], Американське філософське товариство і Національна академія наук Італії[d]
Відомий завдяки:	Закон збереження маси речовини, хімічний елемент
У шлюбі з	Марія-Анна П'єретта Польз
Нагороди	gold medal[d] (1766) член Лондонського Королівського Товариства[d] Відомі люди[d] Список 72 імен на Ейфелевій вежі Конкур женераль
Автограф
Антуан Лоран Лавуазьє на Вікісховищі

Антуа́н Лора́н де Лавуазьє́ (фр. Antoine-Laurent de Lavoisier; 26 серпня 1743, Париж — 8 травня 1794, Париж) — французький науковець, один із засновників сучасної хімії.

Експериментально довів, що повітря — не просте тіло, як вважалося на той час, а суміш різних за властивостями газів. Запропонував назву «оксиген» і пояснив його роль у процесах випалювання, горіння, дихання. Навів визначення хімічного елемента, встановив хімічний склад води, оксидів нітрогену, багатьох мінералів. Довів закон збереження маси речовини. Склав першу таблицю простих речовин. Один із засновників термохімії. У 1789 році Лавуазьє опублікував підручник «Елементарний курс хімії», цілком заснований на кисневій теорії горіння і новій номенклатурі, який став першим підручником нової хімії.

Гільйотинований у період Французької революції за звинуваченням в участі «у змові з ворогами Франції проти французького народу, що мав метою викрасти у нації величезні суми, необхідні для війни з деспотами». У 1796 році Лавуазьє був посмертно реабілітований.

Дослідницька робота

Лавуазьє досліджував поведінку різних речовин за високих температур, для чого побудував гігантську установку з двома лінзами (найбільша мала діаметр 130 см), що концентрували сонячне світло. Для того щоб виготовити збиральну лінзу такого розміру оптики зробили два круглих увігнутих скла, спаяли їх, а в проміжок між ними заповнили спиртом. Товщина такої лінзи в центрі становила 16 см. Друга лінза, яка допомагала зібрати промені ще сильніше, була рази в два меншою, і її виготовили звичайним способом — шліфуванням скляної виливки. Продумана система важелів, гвинтів і коліс на платформі дозволяла наводити лінзи на Сонце. Учасники досліду були в закопчених окулярах.

У центр такої системи Лавуазьє поміщав різні мінерали і метали: пісковик, кварц, цинк, олово, кам'яне вугілля, алмаз, платину і золото. Він відзначив, що в герметично запаяній скляній посудині з вакуумом алмаз при нагріванні обвуглюється, а на повітрі згорає повністю.

Див. також

• 6826 Лавуазьє — астероїд, названий на честь вченого.

Джерела

• Левченков С. И. . Краткий очерк истории химии (рос.)