Антуан Лоран Лавуазьє

|портрет=

Антуан-Лоран де Лавуазьє
фр. Antoine-Laurent de Lavoisier
Народився	26 серпня 1743(1743-08-26) Париж, Франція
Помер	8 травня 1794(1794-05-08) (50 років) Париж, Франція ·гільйотина
Поховання	Цвинтар Пікпюс
Громадянство	Франція
Національність	француз
Діяльність	хімік, економіст, біолог, фізик, науковий працівник, адвокат, астроном
Alma mater	Правничий факультет Паризького університету (1764)
Сфера інтересів	хімія, фізика
Заклад	Ferme générale
Вчителі	Jean-Étienne Guettard, Нікола Луї де Лакай і Jean-Antoine Nollet
Аспіранти, докторанти	Claude-Louis Mathieu, Jean-Antoine Chaptal, Антуан Франсуа де Фуркруа і Jean Noël Hallé
Член	Лондонське королівське товариство, Société Philomathique de Paris, Французька академія наук, barreau de Paris, Американське філософське товариство і Національна академія наук Італії
Відомий завдяки:	Закон збереження маси речовини, хімічний елемент
У шлюбі з	Марія-Анна П'єретта Польз
Нагороди	gold medal (1766) член Лондонського Королівського Товариства Відомі люди Список 72 імен на Ейфелевій вежі Конкур женераль
Автограф
Антуан Лоран Лавуазьє на Вікісховищі

Антуа́н Лора́н де Лавуазьє́ (фр. Antoine-Laurent de Lavoisier; 26 серпня 1743, Париж — 8 травня 1794, Париж) — французький науковець, один із засновників сучасної хімії.

Експериментально довів, що повітря — не просте тіло, як вважалося на той час, а суміш різних за властивостями газів. Запропонував назву «оксиген» і пояснив його роль у процесах випалювання, горіння, дихання. Навів визначення хімічного елемента, встановив хімічний склад води, оксидів нітрогену, багатьох мінералів. Довів закон збереження маси речовини. Склав першу таблицю простих речовин. Один із засновників термохімії. У 1789 році Лавуазьє опублікував підручник «Елементарний курс хімії», цілком заснований на кисневій теорії горіння і новій номенклатурі, який став першим підручником нової хімії.

Гільйотинований у період Французької революції за звинуваченням в участі «у змові з ворогами Франції проти французького народу, що мав метою викрасти у нації величезні суми, необхідні для війни з деспотами». У 1796 році Лавуазьє був посмертно реабілітований.

Дослідницька робота

Лавуазьє досліджував поведінку різних речовин за високих температур, для чого побудував гігантську установку з двома лінзами (найбільша мала діаметр 130 см), що концентрували сонячне світло. Для того щоб виготовити збиральну лінзу такого розміру оптики зробили два круглих увігнутих скла, спаяли їх, а в проміжок між ними заповнили спиртом. Товщина такої лінзи в центрі становила 16 см. Друга лінза, яка допомагала зібрати промені ще сильніше, була рази в два меншою, і її виготовили звичайним способом — шліфуванням скляної виливки. Продумана система важелів, гвинтів і коліс на платформі дозволяла наводити лінзи на Сонце. Учасники досліду були в закопчених окулярах.

У центр такої системи Лавуазьє поміщав різні мінерали і метали: пісковик, кварц, цинк, олово, кам'яне вугілля, алмаз, платину і золото. Він відзначив, що в герметично запаяній скляній посудині з вакуумом алмаз при нагріванні обвуглюється, а на повітрі згорає повністю.

Див. також

• 6826 Лавуазьє — астероїд, названий на честь вченого.

Джерела

• Левченков С. И. . Краткий очерк истории химии (рос.)