Гепатит D

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Гепатит D (рідше Гепатит-дельта від грецької букви «δ») — вірусна антропонозна хвороба з гемоконтактним, рідше вертикальним механізмом передачі, для якої характерне запальне ураження печінки — гепатит. Гепатит D спричинює дефектний РНК-вірус (сателіт HBV) — вірусом гепатиту D.

Найважливішою особливістю збудника є його облігатна залежність від наявності допоміжного вірусу, в ролі якого виступає вірус гепатиту B. Тільки при його наявності в організмі людини можлива реплікація вірусу гепатиту D, і тому цей вірус діє виключно в коінфекції з вірусом гепатиту B.

Епідеміологічні особливості[ред.ред. код]

HDV передається так само, як HBV: через шкіру або слизові оболонки при контакті з інфікованими кров'ю або продуктами крові. Вертикальна передача можлива, але при гепатиті D відбувається рідко. Можлива статева передача. Вакцинація проти HBV дозволяє запобігти коінфекцію HDV, і тому розширення програм імунізації дітей проти HBV призвело до зниження захворюваності гепатитом D в світі. Однак в деяких районах спостерігається зростання поширеності гепатиту D серед людей, що вживають ін'єкційні наркотики, або в результаті міграції з районів, ендемічних по HDV.

Клінічні прояви[ред.ред. код]

Коінфекція: одночасне інфікування HBV і HDV може призводити до гострого гепатиту у середньотяжкій або тяжкій формі, яка може дійти до фульмінантного перебігу, але зазвичай настає повне одужання і хронічний гепатит D розвивається рідко (менш ніж в 5 % випадків гострого гепатиту).

Суперінфекція: HDV може інфікувати людину, що вже має хронічний гепатит B. Суперінфекція HDV при хронічному гепатиті B прискорює розвиток більш тяжкого захворювання в будь-якому віці у 70-90 % людей. Суперінфекція HDV прискорює розвиток цирозу — він розвивається майже на 10 років раніше в порівнянні з пацієнтами з моноінфекцією хронічного ВГВ, незважаючи на те, що HDV пригнічує реплікацію HBV. Механізм того, що HDV викликає більш важкий гепатит і прискорений розвиток фіброзу в порівнянні з одним лише HBV залишається неясним.

Групи ризику[ред.ред. код]

До ризику інфікування HDV піддаються хворі на хронічний гепатит B.

Люди, у яких немає імунітету до HBV (як природного після гострого ВГВ, так і в результаті імунізації вакциною проти гепатиту B), піддаються ризику інфікування HBV, що пов'язане одночасно й з ризиком інфікування HDV.

Скринінг і діагностика[ред.ред. код]

Вірусний гепатит D діагностується шляхом виявлення високих титрів імуноглобулінів G (IgG) та імуноглобулінів M (IgM) до HDV, і підтверджується шляхом виявлення HDV РНК у сироватці крові в полімеразній ланцюговій реакції (ПЛР).

Лікування[ред.ред. код]

Спеціального лікування вірусного гепатиту D немає. Стійка реплікація HDV є найбільш важливим предиктором смертності та необхідності противірусної терапії. Єдиним препаратом для ефективного впливу на HDV є пегільований інтерферон альфа; противірусні нуклеотидні аналоги для HBV не впливають або надають обмежений вплив на реплікацію HDV. Оптимальна тривалість терапії з точністю не визначена, як і період після закінчення терапії, протягом якого пацієнти повинні залишатися негативними на HDV RNA для досягнення стійкої вірусологічної відповіді. Терапія може проводитися більше одного року.

Загальні рівні стійкої вірусологічної відповіді залишаються низькими, в тому числі серед дітей, і у більшості пацієнтів після припинення терапії спостерігаються рецидиви. Для пацієнтів з фульмінантним гепатитом і вірусним цирозом печінки на останніх стадіях слід розглянути можливість трансплантації печінки.

Профілактика[ред.ред. код]

Для профілактики і контролю інфекції HDV необхідно запобігати передачу HBV шляхом імунізації проти гепатиту B. Імунізація проти гепатиту B не забезпечує захисту від HDV для тих, хто вже інфікований HBV.

Основні факти[ред.ред. код]

  • Вірус гепатиту D (HDV) являє собою вірус, який містить РНК, для реплікації якого обов'язково необхідний вірус гепатиту B (HBV). Інфікування HDV відбувається тільки одночасно з HBV або інфекція HDV є суперінфекцією по відношенню до HBV.
  • Вірус передається при контакті з кров'ю або іншими фізіологічними рідинами інфікованої людини.
  • Вертикальна передача від матері дитині відбувається рідко.
  • Приблизно 15 мільйонів людей у ​​світі мають хронічну коінфекцію HDV і HBV.
  • На даний час ефективного противірусного лікування гепатиту D немає.
  • Передачі HDV можна запобігати за допомогою імунізації проти гепатиту B.[1]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Hepatitis D. World Health Organization (en-GB). Процитовано 2017-12-25. 

Посилання[ред.ред. код]