Перейти до вмісту

Герайон на острові Самос

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Піфагорея і герайон на острові Самос
Pythagoreion and Heraion of Samos [1]
Світова спадщина
Статуї колишнього храму
37°40′19″ пн. ш. 26°53′08″ сх. д. / 37.67194444° пн. ш. 26.88555556° сх. д. / 37.67194444; 26.88555556
КраїнаГреція Греція
ТипКультурний
Критерії(ii), (iii)
Об'єкт №595
РегіонЄвропа і Північна Америка
Зареєстровано:1992 (16 сесія)
Герайон на острові Самос. Карта розташування: Греція
Герайон на острові Самос
Герайон на карті Греції
Мапа
CMNS: Герайон на острові Самос у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Храм Гери або Герайон (грец. Ηραίο) — великий храм, присвячений Гері, що колись стояв на острові Самос, у низовинному районі за 6 км на південний захід від колишнього міста Самос. Храм був першим з окремих іонічних храмів, хоча старіший храм на цьому місці існував ще з VIII століття до н. е.[2] або навіть раніше[3]. В 1992 році руїни храму та порт розташованого неподалік містечка Піфагорея були занесені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Історія

[ред. | ред. код]

Павсаній відносить будівництво цього храму до давнини, пов'язуючи його створення з ім'ям Сміліда, сучасника легендарного Дедала[4]. Герайон є не одиничною спорудою, а комплексом, що включає кілька послідовно побудованих храмів. Найраніший їх, Гекатомпед, було зведено VIII ст. до н.е., який було повністю демонтовано, чиї будівельні матеріали використовувалися при зведенні нового храму, побудованого у середині VI ст. до н.е.[5]

Храм VI ст. до н.е. було зведено на місці колишнього святилища, при цьому частково використовувалися його фрагменти, проте він відрізнявся значно більшою масштабністю. Його було споруджено самоськими архітекторами Реком та Теодором[6], завдяки чому отримав назву «храм Река».

Після руйнування другого храму десь в середині VI ст. до н.е., будівництво нового святилища почалося в пізньоархаїчний період, близько за 40 м на захід від попереднього храму.

Останній храм Гери був зведений вже в епоху Римської імперії, і розташовувався на схід від попередніх споруд. Він проіснував до IV ст. Згодом матеріали цього храму використовувалися для будівництва прилеглої християнської церкви, а також місцевими жителями для господарських потреб.

Опис

[ред. | ред. код]

Храм Гери було розташовано десь за 6 км на південний захід від сучасного села Пітагоріон, неподолік від стародавнього міста Самос, поблизу морського узбережжя та у басейні річки Імбрас[7].

Гекатомпед не відрізнявся особливою архітектурною вишуканістю завдовжки був близько 33 м і мав основа з туфу. Храм був орієнтований по лінії захід-схід і, зважаючи на все, мав два фасади. Новий храм являв собою діптер, орієнтований по осі захід-схід, з помітно збільшеними розмірами: довжина становила приблизно 100 м, ширина – близько 50 м. Основа храму була виконана з туфу, тоді як колони виготовлені з білого мармуру, явно завезеного на острів ззовні, незважаючи на наявність місцевих кар'єрів по його до кар'єрів. Колонади, що стоять у два ряди, також було виконано із білого мармуру. Хоча початкова висота колон залишається невідомою, їхній приблизний діаметр становив 2,2 м. Підлога храму, ймовірно, теж була виконана з мармуру. Пізніше до храму була прибудована південна стоа довжиною близько 70 м. Дещо пізніше біля головного входу у святилище з'явився пропілон[8]. Геродот характеризує цей храм Гери як «найбільший з відомих нам храмів»[9].

Третій храм, відомий як храм Полікрата (або Діптер II), мав перевершити попередній за своїми розмірами: його довжина планувалася близько 112 м, а ширина – 55 м. Спочатку для будівництва нового храму Полікрата використовувалися матеріали, отримані від розбирання старого «храму Река». Роботи розпочалися зі зведення цели нової споруди, після чого було закладання перистилю. Одна з колон храму, яка збереглася до наших днів і стала своєрідною візитною карткою Герайона, належала саме цьому перистилю. Проте, відповідно до археологічних досліджень на острові, обробка цієї колони залишилася незавершеною, що дозволяє припустити, що сам храм так і не був остаточно добудовано[10]. Втім фасадну частину храму, звернену до Священної дороги, було доведено до завершення. Загалом у храмі було 155 колон, що належать до чотирьох різних розмірів та типів. Оскільки не було знайдено жодної плитки, передбачається, що дах так і не було добудовано.

Герайон римської доби являв великий храмовий комплекс, де головна будівля була оточена різними культовими і господарськими спорудами, не всі з яких ще вивчені археологами. На схід від Герайона знайшли фрагменти святилища дорійського типу[11]. Святилище було зруйноване, а його уламки закопали в землю для зміцнення ґрунту. Фундамент храму, якому належали уламки, був виявлений трохи на північ від Герайона. Зважаючи на все, святилище було розташоване перпендикулярно Герайону, по лінії північ-південь, і мало довжину близько 4,5 м і ширину близько 2 м. Архітектурні елементи храму виконані з твердого місцевого каменю. Поблизу виявили фрагменти карниза з головою лева[12]. На окремих блоках, використаних при будівництві, з тильного боку нанесені літери, ймовірно, для полегшення збирання[13]. Загалом довкола Герайона було виявлено фундаменти 10 подібних будівель. Римський поет Апулей був глибоко вражений багатством Герайона, що він описав як «казкове». Особливо сильне захоплення викликала в нього статуя Бафілла, розташована перед вівтарем. Апулей зазначив, що «нічого досконалішого» йому бачити не доводилося[14]. Втім, незважаючи на ці свідчення, інші подробиці про храм збереглися лише фрагментарно: є окремі, часто суперечливі згадки, що зустрічаються побіжно в різних джерелах.

У Герайоні можна знайти 2 свердловини, вода в які доставлялася трубами. Одна з них виготовлена ​​з білого мармуру. До прямокутного басейну розмірами бл. 2,5 × 1,4 м з реконструйованою заввишки не менше 1,0 м вели два ступені. У басейн входила глиняна труба діаметром 0,26 м через отвір у його західній частині, а потім виходила північній стороні. Друга свердловина є прямокутною вапняковою конструкцією площею близько 3,2 × 3,8 м. Основу споруди оточують колони і барабани, що вказує на наявність покрівлі, що колись існувала над колодязем[15]. Про наявність водопроводу в Герайоні можна судити з залишків теракотових труб, що зустрічаються по всій території храмового комплексу. Проте, точне розташування системи водопостачання визначити неможливо. Щодо цілісні ділянки водопроводу збереглися лише двох раніше згаданих басейнах й у термальній ванні, побудованої пізніше, в III в. н.е., у період пізньої античності[16].

У південній частині святилища, неподалік узбережжя, було виявлено сліди фруктів та рослинних продуктів. Згідно з кількістю палеоботанічних залишків, фрукти відігравали особливу роль у культовій практиці святилища Гери. Характерною особливістю фруктів у Герайоні є їхня приналежність виключно до видів, що виростають у Середземномор'ї. Серед ідентифікованих останків переважали виноград, гранати, інжир, ожина, персики, кавуни та дині. На особливу увагу заслуговує значна кількість гранатових зерен, виявлених у святилищі Гери. Враховуючи, що гранат вважався священним плодом у стародавніх греків і часто приносився в жертву головним божествам, такий обсяг знахідок можна пояснити[17].

Унікальною особливістю храму Гери на Самосі, що відрізняє його від інших грецьких святилищ, є керамічні вироби із зображенням літер HRH, що позначають ім'я Гери. Подібні іменні горщики не зустрічаються більше ніде за межами Герайона і, ймовірно, вироблялися в гончарних майстернях, розташованих поблизу храму, і продавалися поряд з ним[18].

Спочатку місто Самос було відокремлено від храму річкою Імбрасос, що ускладнювало підхід до святилища. Ймовірно, тому спочатку вхід до храму знаходився на південному сході, з боку моря. Однак зі збільшенням значущості та авторитету храму виникла потреба у полегшенні доступу до нього. В результаті від Самоса до Герайона була прокладена брукована дорога, відома як «Священний шлях». Найраніші сліди цієї дороги датуються VII ст. до н.е., і, згідно з археологічними розвідками, дорогу регулярно підтримували в хорошому стані, неодноразово перекладаючи та покращуючи її покриття. Річку Імбрасос, яка перегороджувала шлях до Герайона з боку міста, перегородили дамбою з насипного ґрунту. Ця зміна призвела до перенесення головного входу до храму з південно-східного боку на східний.

Значення

[ред. | ред. код]

З моменту спорудження до IV ст. Герайон продовжував сприйматися як священне місце. Про це свідчать слова Апулея, який називав Самос місцем народження богині Гери[19].

Дослідження

[ред. | ред. код]

Протягом XVIII-XIX ст. робилися спроби вивчення Герайона. Одним із перших учених, які виявили інтерес до цієї стародавньої пам'ятки, став французький дослідник Жозеф Піттон де Турнефор.

Перші систематичні археологічні розкопки було проведено у 1890–1892 роках під керівництвом Панайотиса Каввадіаса і Фемістокліса Софуліса, які представляли Грецьке Археологічне товариство Афін. Ці роботи дозволили виявити важливі аспекти культурної спадщини регіону та заклали основу для подальших досліджень. Продовження досліджень настало на початку XX ст., коли німецький археолог Теодор Віганд очолив експедиції в 1910–1914 роках за дорученням Королівського музею Берліна. Його внесок виявився значним, оскільки він розширив наші знання про топографію та архітектуру святилища. У 1925 році Німецький Археологічний інститут Афінах ініціював тривалі розкопки, які, попри перерви, викликані подіями Другої Першої світової, продовжилися 1951 року[20].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ * Назва в офіційному англомовному списку
  2. ↑ Gerhard Schmidt, Kyprische Bildwerke aus dem Heraion von Samos, (Samos, vol. VII) 1968).
  3. ↑ Helmut Kyrieleis «The Heraion at Samos», в Greek Sanctuaries: New Approaches, Nanno Marinatos and Robin Hägg, eds. 1993, pp 125ff, p. 128.
  4. ↑ Paus. VII. 4.4
  5. ↑ Ohnesorg A. Archaic roof tiles from the Heraion on Samos // Hesperia: The Journal of the American School of Classical Studies at Athens. 1990. Vol. 59, № 1, p. 185
  6. ↑ Vitr. VII. 12
  7. ↑ Fuchs J. Samos, Griechenland. Wasser und Kult im Heraion von Samos. Die Arbeiten der Jahre 2016 bis 2017 // Elektronische Publikationen des Deutschen Archäologischen Instituts. Ausgabe. 2017. Iss. 2, s. 87
  8. ↑ Hellner N. Die Säulenbasen des zweiten Dipteros von Samos: diss. doktor-ingenieur. München, 2002, s. 143
  9. ↑ Herod. III. 90
  10. ↑ Clerc M.A. Fouilles à l'Héraion de Samos // Bulletin de correspondance hellénique. 1885. Vol. 9, № 1. P. 507
  11. ↑ Girard P.F. Inscriptions de Samos // Bulletin de correspondance hellénique. 1881. Vol. 5, № 1, p. 480
  12. ↑ Girard P.F. Statue de style archaïque trouvée dans l'île de Samos // Bulletin de correspondance hellénique. 1880. Vol. 4, № 1, p. 492
  13. ↑ Girard P.F. L'Héraion de Samos // Bulletin de correspondance hellénique. 1880. Vol. 4, № 1, p. 391
  14. ↑ Apul. Fl. XV
  15. ↑ Fuchs J. The water supply of the Heraion of Samos // Going against the flow: Wells, cisterns and water in ancient Greece / ed. by P. Klingborg. Stockholm, 2023, p. 147
  16. ↑ Fuchs J. The water supply of the Heraion of Samos // Going against the flow: Wells, cisterns and water in ancient Greece / ed. by P. Klingborg. Stockholm, 2023, p. 149
  17. ↑ Kučan D. Rapport synthétique sur les recherches archéobotaniques dans le sanctuaire d’Héra de l’île de Samos// Pallas. 2000. № 52, p. 104
  18. ↑ Kyrieleis H. The Heraion at Samos // Greek sanctuaries / ed. by N. Marinatos, R. Haags. London–New York: Routledge, 1993, p. 111
  19. ↑ Apul. Met. IV. 4
  20. ↑ Henke J.-M., Kouka O., Niemeier W.-D. Samos, Griechenland: Heraion und Heilige Straße // Elektronische Publikationen des Deutschen Archäologischen Instituts. Ausgabe. 2015. Iss. 1, s. 59

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]


Храм Це незавершена стаття про культову споруду.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Герайон_на_острові_Самос&oldid=47937589