Гончарук Григорій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гончарук Григорій Іванович
Народився 9 серпня 1937(1937-08-09) (80 років)

Григо́рій Іванович Гончару́к (9 серпня 1937, Новогеоргіївка Ананьївського району Одеської області) — завідувач кафедри історії та етнографії України Одеського національного політехнічного університету[1], доктор історичних наук, професор. Вчений у галузі історії і сучасної діяльності політичних і громадських організацій, проблем взаємовідносин інтелігенції і влади

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 9 серпня 1937 троку в селі Новогеоргіївка Ананьївському районі Одеської області.

Після закінчення середньої школи навчався у Васильківському військовому авіаційно-технічному училищі. Служив офіцером Військово-повітряних сил Радянської Армії. Капітан. У 1967 році закінчив з відзнакою історичний факультет Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова, де працював асистентом, старшим викладачем. З 1970 року працює в Одеському національному політехнічному університеті, послідовно обнімаючи посади старшого викладача, доцента, а з 1982 року – завідувача кафедри історії та етнографії України. В 1970 році захистив кандидатську, а в 1983 – докторську дисертації. В 1985 році йому присвоєно вчене звання професора. У 1987-1988 навчальному році працював радником ректора Кабульського університету (Афганістан).

Під керівництвом Г. І. Гончарука кафедра успішно перебудувалась з викладання та дослідження історії КПРС на історію України, на базі якої було створено ще дві кафедри: політології та соціології. Сьогодні колектив кафедри забезпечує викладання навчальних дисциплін: історії України, всесвітньої історії, етнографії, університетської освіти, історії соціальної роботи, історії інженерної діяльності, етнопсихології, соціальної демографії. відомий вчений у галузі історії і сучасної діяльності політичних і громадських угруповань, взаємовідносин інтелігенції і влади. Він – ініціатор і голова оргкомітетів 14 всеукраїнських і двох всеафганських наукових конференцій, з яких сім конференцій з проблем «Народний Рух України: місце в історії та політиці», п’ять – «Інтелігенція і влада» та всеукраїнські науково-методичні з проблем викладання історії України в технічному вузі. На кафедрі працює аспірантура і докторантура. Під керівництвом Г. І. Гончарука підготовлено 22 кандидати та три доктори історичних наук. Його два сини також відомі в Одесі науковці: Тарас – доктор історичних наук, Анатолій – доктор економічних наук.

Відзнаки[ред.ред. код]

  • Відмінник освіти України.
  • Заслужений працівник освіти України.
  • Нагороджений вищою відзнакою Народного Руху України «За заслуги перед українським народом» ІІ ступеню,
  • медалями Маршала Жукова,
  • «10 років Саурської революції» Президента Афганістану,
  • «Слава»,
  • «За доблесну працю»,
  • «За мужність» Демократичної організації молоді Афганістану,
  • Почесним знаком «Об’єднання вищих офіцерів м. Одеси»
  • та відзнакою історичного факультету Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова.

Науковий доробок[ред.ред. код]

Свій власний творчий потенціал професор Г. І. Гончарук особливо успішно реалізував в роки державної незалежності України, коли на порядок денний постала нова наукова проблематика, рідна його творчому кредо й патріотичним у своїй основі національно-демократичним поглядам. Визначним науковим досягненням у творчій біографії професора стали дослідження нової для української науки проблеми – становлення багатопартійного суспільно-політичного життя незалежної України. Зокрема, багато років творчої праці віддано темі, пов’язаній з зародженням й розвитком Народного Руху України, історичного значення його діяльності в становленні суверенної Української держави. Використавши архіви рухівських структур, автор у своїх наукових працях, зокрема в монографії „Народний Рух України. Історія” зумів дати доволі об’єктивну картину історії формування НРУ та критично оцінити діяльність його лідерів, висвітлити місце і роль НРУ у політичному житті республіки. На цій основі ним створена і успішно функціонує наукова школа з вивчення історії та діяльності Народного Руху України, громадських та політичних організацій. Природно, основне наукове досягнення професора – це його власні більш як 150 наукових і науково-методичних праць, у тому числі 20 монографій. Серед його книг – видання історико-партійного й краєзнавчого характеру, персоналістика, збірники документальних матеріалів. До кола наукових інтересів професора Г. І. Гончарука входить і така гостра й складна проблема, як національний повстанський рух в Україні в роки Другої світової війни, зокрема діяльність Української Повстанської Армії.

Головний редактор трьох колективних монографій, ініціатор заснування і головний редактор періодичного наукового збірника «Інтелігенція і влада» серій «Історія» (фаховий), «Політологія» і «Соціологія», яких побачило світ вже 20 номерів. Він неодноразово призначався членом спеціалізованої вченої ради з захисту кандидатських і докторських дисертацій при історичному факультеті Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова, 28 років є членом вченої ради Одеського національного політехнічного університету. бере активну участь у громадському житті Одещини та країни, є головою Одеського обласного відділення Конгресу української інтелігенції, членом Президії Національної ради КУІну, співголовою Асоціації істориків вищої школи України. Відмінник освіти України. Заслужений працівник освіти України. Нагороджений вищою відзнакою Народного Руху України «За заслуги перед українським народом» ІІ ступеню, медалями Маршала Жукова, «10 років Саурської революції» Президента Афганістану, «Слава», «За доблесну працю», «За мужність» Демократичної організації молоді Афганістану, а також Почесним знаком «Об’єднання вищих офіцерів м. Одеси» та відзнакою історичного факультету Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова.

Основні наукові праці[ред.ред. код]

  • Партийное руководство идейно-политическим воспитанием молодежи в период строительства социализма (на материалах Украинской ССР). – Киев-Одесса, 1980;
  • Роль комсомольского политического просвещения в формировании марксистско-ленинского образования молодёжи. – Киев-Одесса: «Вища школа», 1984;
  • Комсомольское политическое просвещение (1946-1986 гг.). – Киев, 1987;
  • Народний рух України. Історія. – О.: Астропринт, 1997;
  • Комінтернівське: історія і сучасність (1802-2002 роки). – О.: Астропринт, 2001;
  • Украинская повстанческая армия в нацистских документах. – О.: Астропринт, 2003 (Співавтор: А. Е. Нагайцев);
  • Нацистские документы об УПА. Разночтение. – Одеса: Астропринт, 2003 (Співавтор: А.Е. Нагайцев);
  • Историография одесских фабрик и заводов. – О., 2004 (Співавтор: А. Е. Нагайцев);
  • Украинские повстанцы в советских литературе и документах. 1944-1953. – О., 2004 (Співавтор: А. Е. Нагайцев);
  • Національна ідея і Народний Рух України. – О., 2006 (Співавтор: О. А. Шановська);
  • Расправа (Украинское повстанчество в советских документах 1954-1964 годов). Часть ІІ. – О.: Астропринт, 2006 (Співавтор: А. Е. Нагайцев);
  • Выбор одесских политехников. – О., 2006;
  • Газетна пам’ять. – О., 2007.

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія сучасної України. Т .6. – К., 2006;
  • Наукова еліта Одещини. Ч. І. Доктори і професори. – Одеса, 2005;
  • Кто есть кто в Одесском регионе. – , 2008;
  • Цвілюк С. А. Життя, сповнене творчої праці: До 70-річчя професора Г. І. Гончарука // Інтелігенція і влада: Громадсько-політичний збірник. Вип. 10. Серія: Історія О., 2007.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.