Гордієвич Ірина Василівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ірина Василівна Гордієвич
 Старший лейтенант
Загальна інформація
Народження 19 червня 1974(1974-06-19)
Косів, Івано-Франківська область, СРСР
Смерть 24 лютого 2022(2022-02-24) (47 років)
м. Щастя Луганської області
Громадянство Україна Україна
Національність українка
Alma Mater Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Військова служба
Роки служби 2014—2022
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС МВС України
Формування БПСПОП «Луганськ-1»
Війни / битви Російсько-українська війна
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Медаль «За військову службу Україні»
Медаль «За військову службу Україні»
Медаль «На славу Чернівців»

Ірина Василівна Гордієвич (19 червня 1974, Косів, УРСР — 24 лютого 2022, Щастя, Україна) — старший лейтенант Національної поліції України, військовослужбовиця БПСПОП «Луганськ-1» імені Героя України Сергія Губанова, учасниця війни на Донбасі[1] та відбиття російського повномасштабного нападу 2022 року.

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася в місті Косів Івано-Франківської області. Після закінчення школи вступила до Чернівецького університету на географічний факультет. У 1995 році завершила там навчання[2].

У 1990-х роках переїхала до Греції. Там познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком-поляком Маріусом. У них народився син Александрос. Невдовзі розлучилася з чоловіком і разом з сином повернулася до України. Окрім української досконало знала грецьку, польську та англійську[3].

З початком Революції Гідності Ірина була на Майдані. У 2014 році після початку АТО таємно від усіх подала заяву на службу в патрульну поліцію особливого призначення. Успішно склавши іспити, пройшовши конкурс, стала рядовою батальйону особливого призначення «Луганськ-1». За кілька років вона отримала звання старшого сержанта[4]. Паралельно зі службою навчалась на юридичному факультеті Чернівецького університету, який закінчила 2019 року[2].

Під час війни на Донбасі пройшла всю фронтову лінію на Луганщині: Золоте, Кримське, Щастя, Станицю Луганську.

24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабного вторгнення Росії в Україну, загинула.

Свідоцтва про її смерть суперечливі. Українські війська відходили з міста під натиском противника, але Ірина вийти зі Щастя не змогла. За однією версією, її вбило розривом снаряда. За іншою — вона опинилась у ворожому оточенні в приміщенні поліційного відділку міста. Від неї вимагали здатись, а коли вона відмовилася — закидали гранатами[5]. Пізніше на російських сайтах з'явилася інформація, що вороги її розстріляли[6][7]. Її тіло розшукали, коли українські військові на короткий час повернулися до Щастя, і передали до моргу. Але вже наступного дня росіяни повернулись і вивезли тіло до Луганська[5]. За офіційною інформацією від українських органів влади Ірина вважалася зниклою безвісти. Майже 7 місяців її тіло перебувало в морзі, де проводилася експертиза, тест ДНК, після якої було достеменно встановлено особистість і після чого тіло було опісля передано до Чернівців, де 17 серпня 2022 року вона була похована.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • медаллю «За військову службу Україні» (4 березня 2016 року)[8]
  • ще 3 бойові нагороди[9][які?]
  • медаль «На славу Чернівців» (посмертно)[10]
  • 15 лютого 2023 року за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, сумлінне і бездоганне служіння Українському народові посмертно удостоєна ордена «За мужність» ІІІ ступеня[11]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ На Буковині попрощаються зі загиблою Героїнею[недоступне посилання]
  2. ↑ а б Книга пам'яті Героїв України // Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
  3. ↑ Пішла добровольцем на війну, бо боліла душа за Україну — луганська поліцейська Ірина Гордієвич загинула на бойовому посту
  4. ↑ Поранену стратили окупанти: сьогодні провели в останню путь військову Ірину Гордієвич (ФОТО)
  5. ↑ а б Пам'яті офіцера поліції Ірини Гордієвич
  6. ↑ Без единой потери: уникальный батальон «Луганск-1» отметил свой маленький юбилей (рос.)
  7. ↑ Без права на забуття…
  8. ↑ Указ Президента України № 80/2016
  9. ↑ Урок мужності, або Майстер-клас грецької (відверто про війну і не тільки…)
  10. ↑ «Тато став зіркою на небі»: родинам загиблих захисників вручили медалі «На славу Чернівців»
  11. ↑ Указ Президента України від 15 лютого 2023 року № 81/2023 «Про відзначення державними нагородами України»

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гордієвич_Ірина_Василівна&oldid=41701907