Гринько Дмитро Григорович
Дмитро Григорович Гринько | ||||
---|---|---|---|---|
![]() | ||||
Псевдонім | М. Вільний, Д. Григорчук | |||
Народився | 18 червня 1905 Чернещина-Горбатівка, Російська імперія | |||
Помер | 28 вересня 1986 (81 рік) Київ, УРСР | |||
Поховання | Байкове кладовище | |||
Діяльність | письменник, журналіст, перекладач, літературознавець | |||
Alma mater | Московський державний університет (1930) | |||
Заклад | Редакція журналу «Вітчизна» (1944—1964) Українське відділення Літературного фонду СРСР | |||
Мова творів | українська | |||
Роки активності | 1924—1986 | |||
Magnum opus | «Вогні Донбасу» (1930), «Дмитро Остапенко» (1943), «По гоголівських місцях» (1952), «Любов і мужність» (1954), «Під квітучим рай-деревом» (1965) | |||
Партія | КПРС (з 1944) | |||
Нагороди |
| |||
| ||||
Дмитро Григорович Гринько (18 червня 1905, Чернещина-Горбатівка — 28 вересня 1986, Київ) — український письменник, журналіст, перекладач, літературознавець. Автор збірок оповідань, нарисів, літературознавчих досліджень, перекладів українською мовою з російської, білоруської, казахської, польської, турецької.
Учасник німецько-радянської війни, старший лейтенант адміністративної служби, технік-інтендант 1-го рангу. Брав участь у Сталінградській битві, нагороджений декількома орденами та медалями. Після закінчення війни, протягом 20 років — відповідальний редактор журналу «Вітчизна» (1944—1964) та директор Українського відділення Літературного фонду СРСР (1950—1970). Член Спілки письменників України[1].
Народився 18 червня 1905 року в селі Чернещина-Горбатівка на Полтавщині. У 1924 році розпочав літературну діяльність. У 1930 році закінчив Московський державний університет. Відтоді ж працював журналістом[1].
З 1941 року — на військових теренах[1]. Служив у Політичному управлінні Південно-Західного фронту, брав участь, зокрема, в Сталінградській битві. Демобілізований у 1944 році в званнях старшого лейтенанта адміністративної служби та техніка-інтенданта 1-го рангу, нагороджений декількома орденами та медалями.

З 1944 по 1964 роки — відповідальний редактор журналу «Вітчизна». З 1950 по 1970 роки — директор Українського відділення Літературного фонду СРСР. Жив і працював у Києві[1].
Публікувався до останніх років життя. Помер на 82-му році життя 28 вересня 1986 року. Був кремований, прах похований у колумбарії Байкового кладовища (ділянка № 1, тераса № 2, 50°24′57.13″ пн. ш. 30°30′17.38″ сх. д. / 50.4158694° пн. ш. 30.5048278° сх. д.).
Автор збірок оповідань, нарисів тощо. Серед них — «Вогні Донбасу» (1930), «Дмитро Остапенко» (1943), «По гоголівських місцях» (1952), «Любов і мужність» (1954), «Під квітучим рай-деревом» (1965), «Незвичайна історія» (1974). В «Енциклопедії сучасної України» доктор наук Тетяна Добко писала, що Дмитро Гринько «змальовував образи сучасників, порушував морально-етичні проблеми, висвітлював теми любові і дружби, захисту батьківщини, виховання патріотизму»[1].
Як літературознавець, створив, зокрема, літературний портрет письменника Панаса Кочури, з яким близько товаришував. Плідно перекладав українською мовою з російської, білоруської, казахської, польської, турецької твори Дмитра Маміна-Сибіряка, Мухтара Ауезова, Сабіта Муканова, Сабахаттіна Алі, Абдижаміла Нурпеїсова тощо[2]. Казахськомовний перекладацький доробок Дмитра Гринька був проаналізований доктором філологічних наук Миколою Васьківим у статті «Казахська література в окремих українських книжкових виданнях» (2018)[3].
Рецензував літературні роботи колег — зокрема, роман Олеся Гончара «Собор», про який «наголосив, що — за романним трактуванням — „народ не цурається духовних набутків минулого, бо через них він входить у майбуття“»[4]. Негативно сприйняв тритомний роман Анатолія Дімарова «І будуть люди», як «повний набридливих вже стереотипних образів»[5].
Щонайменше троє художників створили для Дмитра Гринька екслібриси, два з яких зберігаються в Державному історико-культурному заповіднику міста Острога — Костянтин Козловський у 1967 році, Георгій Малаков у 1972 році та Мар'ян Маловський у 1973 році[6][7]. Великий особовий фонд письменника (172 одиниці рукописів, листів, світлин тощо) зберігається в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України[8].
- Щира розмова з сучасником / Дмитро Гринько // Сільські вісті. — 1968. — 7 лютого.
- Гринько Д. Пам'ять щедра і невичерпна // Вітчизна. — 1969. — № 12. — С. 195—198.
- Співець краси і справедливості / Дмитро Гринько // Муканов С. Школа життя. Книга третя. Роки змужніння. — К.: Дніпро, 1970. — С. 5–11.
- Панас Кочура: біогр. нарис / Д. Гринько, І. Корнющенко. — Київ: МОЛОДЬ, 1975. — 69 с.
- орден Вітчизняної війни II ступеня
- медаль «За оборону Сталінграда»
- медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- ↑ а б в г д Т. В. Добко. Гринько Дмитро Григорович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Т. 6 : Го — Гю. — 712 с. — ISBN 966-02-3966-1.
- ↑ Гринько Дмитро Григорович — УЛЕ
- ↑ Казахська література в окремих українських книжкових виданнях
- ↑ Дніпропетровські колізії роману «Собор» Олеся Гончара на тлі дегуманізації
- ↑ Гринько Д. Пам'ять щедра і невичерпна // Вітчизна. 1969. № 12. С. 195—198.
- ↑ Малаков Г. В. Екслібрис Дмитра Гринька
- ↑ Маловський М. М. Екслібрис Дм. Гринька
- ↑ Гринько (псевдоніми: М.Вільний, Д.Григорчук та інш.) Дмитро Григорович (1905—1986), український письменник
- Народились 18 червня
- Народились 1905
- Померли 28 вересня
- Померли 1986
- Кавалери ордена Вітчизняної війни II ступеня
- Нагороджені медаллю «За оборону Сталінграда»
- Нагороджені медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- Уродженці Полтавської області
- Уродженці Диканського району
- Померли в Києві
- Поховані на Байковому кладовищі
- Радянські письменники
- Українські радянські письменники
- Українські письменники
- Радянські журналісти
- Українські журналісти
- Радянські перекладачі
- Українські перекладачі
- Російсько-українські перекладачі
- Білорусько-українські перекладачі
- Польсько-українські перекладачі
- Турецько-українські перекладачі
- Літературознавці СРСР
- Українські літературознавці
- Учасники Другої світової війни
- Учасники Другої світової війни з СРСР
- Українці в Другій світовій війні
- Військові кореспонденти
- Радянські військові журналісти Другої світової війни
- Старші лейтенанти (СРСР)
- Випускники Московського університету
- Члени КПРС
- Члени НСПУ