Гурський Микола Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гурський Микола Васильович
Народження3 лютого 1913(1913-02-03)
Миколаїв
Смерть29 вересня 1983(1983-09-29) (70 років)
Одеса
ПохованняОдеса
КраїнаСРСР СРСР
ПриналежністьПрапор Радянської армії Радянська армія
Вид збройних силсухопутні війська
Рід військ інженерні війська
Роки служби1941–1945
Звання Лейтенант
Війни / битвинімецько-радянська війна
НагородиГерой Радянського Союзу Орден Леніна
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гурський.

Микола Васильович Гурський (нар. 3 лютого 1913, Миколаїв — пом. 29 вересня 1983, Одеса) — лейтенант Робітничо-селянської Червоної армії, учасник німецько-радянської війни, Герой Радянського Союзу (1943).

Біографія

[ред. | ред. код]

Микола Гурський народився 3 лютого 1913 року в Миколаєві в сім'ї робітників. Росіянин. У 1934 році закінчив судномеханічний технікум, потім два курси кораблебудівного інституту. У серпні 1941 року Гурський був призваний на службу в Робітничо-селянську Червону армію. З 1942 року — на фронтах німецько-радянської війни. До вересня 1943 року сержант Микола Гурський був механіком 7-го окремого моторизованого понтонно-мостового батальйону 7-ї гвардійської армії Степового фронту. Відзначився під час битви за Дніпро.[1].

29 вересня 1943, коли в районі острова Глинськ-Бородаєвський на території Верхньодніпровського району Дніпропетровської області затонув 16-тонний пором, Гурський, пірнаючи на глибину трьох метрів, зняв з нього мотори, після чого встановив їх на інші пороми, що посприяло успішній переправі решти радянських частин через Дніпро[1].

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 грудня 1943 року за «зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм» сержант Микола Гурський був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» за номером 1517[1].

Після закінчення війни лейтенант Гурський був звільнений у запас. У 1950 році він закінчив політехнічний інститут. Проживав в Одесі, працював старшим викладачем Одеського вищого інженерно-морського училища. Помер 29 вересня 1983. Був також нагороджений рядом медалей[1].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Гурский, Николай Васильевич на сайте «Герои страны». Архів оригіналу за 12 червня 2012. Процитовано 7 квітня 2013.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М.: Воениздат, 1987. — Т. 1 /Абаев — Любичев/. — 911 с. — 100 000 экз. — ISBN отс., Рег. № в РКП 87-95382
  • Бундюков А. Т., Кравченко М. В. Сыновняя верность Отчизне. Одесса, 1982.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Гурський_Микола_Васильович