Дворжецький Владислав Вацлавович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дворжецький Владислав Вацлавович
Владислав Дворжецький.jpg
Народження 26 квітня 1939(1939-04-26)
Омськ, СРСР
Дата смерті 28 травня 1978(1978-05-28) (39 років)
Гомель
Дружина Наталія Литвиненко, остання дружина
Діти Олександр, Лідія, Дмитро
Провідні ролі Хлудов, Бертон, Ільїн, капітан Немо
Нагороди

Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1975

Владисла́в Вацлавович Дворже́цький (26 квітня 1939, Омськ — 28 травня 1978, Гомель) — радянський актор, творчість якого займає окрему нішу в світовому кінематографі.

Біографічні дані[ред.ред. код]

Народився 26 квітня 1939 року в Омську в творчій родині. Мати, Таїса Рей — балерина та хореограф, батько, Вацлав Дворжецький — театральний актор.

В 1959 році закінчив Омське медичне училище.

В 1959–1961 роках проходив військову службу на Сахаліні в м. Аніва.

В 1964–1967 роках навчався в театральній студії при Омському дитячому театрі.

В 1967–1972 роках працював в Омському драматичному театрі.

В 1973 році працював в Київському театрі російської драми ім. Лесі Українки.

В 1976–1977 роках працював в Московському театрі кіноактора.

В 1977–1978 роках брав участь у виставах-антрепризах, поставлених Й. Копитманом.

В кіно знімався з 1969 року.

Похований в Москві на Кунцевському цвинтарі. Автор скульптури — О.Філатова.

В 1976 році режисер Олександр Свєшніков заснував власну кіностудію, якій в 1978 році дав ім'я Владислава Дворжецького.

Свєшніков сказав про Дворжецького: «У ХХІ столітті з'явилося нове покоління прихильників Владислава Дворжецького. Це люди, які народилися після смерті актора і дивилися його фільми не в кінотеатрах, а лише по телебаченню чи в Інтертнеті. Але і в сучасних глядачів враження від ролей Влада те ж саме — це екранний шок. Цей шок пояснються не тільки глибоким талантом Дворжецького, але і його неймовірною магією… Звичайно, Влад чудовий в будь-якій ролі!.. Та все-таки його дар, своєрідна зовнішність і магічна привабливість найкраще розкривалися в історичних персонажах, в містиці, фантастиці».

Ролі[ред.ред. код]

  • 1971 — Хлудов («Втеча» за Михайлом Булгаковим).
  • 1971 — Карабанов ("Повернення «Святого Луки»)
  • 1972 — Бертон («Соляріс» за Станіславом Лемом).
  • 1973 — Ільїн («Земля Саннікова»)
  • 1973 — Радукан («Зарубки на память»)
  • 1973 — Руднєв («За хмарами небо»)
  • 1974 — Нікітін («Назад повернення немає»)
  • 1974 — Львов («Відкрита книга»)
  • 1975 — Хольц («Єдина дорога»)
  • 1977 — король Пилип («Легенда про Тіля»)
  • 1978 — імператор Олександр («Юлія Вревська»)
  • 1978 — Нік Реннет («Зустріч на далекому меридіані»)
  • 1978 — Микола Лобанов («Однокашники»)


Знявся в українсько-радянских кінокартинах:

Премії[ред.ред. код]

Фантастичний образ Галана був для Дворжецького наче генеральною репетицією перед фільмом «Капітан Немо» — і кіностудія та сама, і мова йде про національно-визвольну боротьбу.

Олександр Свєшніков говорив про свого улюбленого актора: «Влад не був святим, і не треба створювати з нього ікону, як це часто робить жіноча половина його прихильників. Дворжецький був геніальним актором та унікальною людиною, але він був живим. І як всі живі люди, допускався помилок. Однією з таких помилок була його згода на роль Галана у фільмі „До останньої хвилини“. Тоді, в 70-х роках, переважна більшість радянських людей жила в атмосфері соціалістичної ідеології і сприймала її спокійно. Влад теж сприймав її спокійно і не виділявся в цьому із оточення, а свого героя вважав позитивним».

Посилання[ред.ред. код]

Світлана Шакула. Феномен кіноактора Владислава Дворжецького. Видавництво «Вадим Карпенко». Київ, 2015.

Література[ред.ред. код]