Дворжецький Владислав Вацлавович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дворжецький Владислав Вацлавович
Владислав Дворжецький.jpg
Народився 26 квітня 1939(1939-04-26)
Омськ, СРСР
Помер 28 травня 1978(1978-05-28) (39 років)
Гомель
Поховання Кунцевське кладовище
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Рід діяльності кіноактор
Роки діяльності 1970травень 1978
Дружина Наталія Литвиненко, остання дружина
Діти Олександр, Лідія, Дмитро
Батьки Дворжецький Васлав Янович
Брати / сестри Дворжецький Євген Вацлавович
Провідні ролі Хлудов, Бертон, Ільїн, капітан Немо
IMDb nm0245367
Нагороди та премії
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1975

Владисла́в Вацлавович Дворже́цький (26 квітня 1939, Омськ — 28 травня 1978, Гомель) — радянський актор, творчість якого займає окрему нішу в світовому кінематографі.

Біографічні дані[ред.ред. код]

Народився 26 квітня 1939 року в Омську в творчій родині. Мати, Таїса Рей — балерина та хореограф, батько, Вацлав Дворжецький — театральний актор.

В 1959 році закінчив Омське медичне училище.

В 1959—1961 роках проходив військову службу на Сахаліні в м. Аніва.

В 1964—1967 роках навчався в театральній студії при Омському дитячому театрі.

В 1967—1972 роках працював в Омському драматичному театрі.

В 1973 році працював в Київському театрі російської драми ім. Лесі Українки.

В 1976—1977 роках працював в Московському театрі кіноактора.

В 1977—1978 роках брав участь у виставах-антрепризах, поставлених Й. Копитманом.

В кіно знімався з 1969 року.

В 1969—1970 роках Дворжецький зіграв роль білогвардійського генерала Хлудова у фільмі «Втеча» за Булгаковим. Образ Хлудова став найвищою вершиною в творчості Владислава та продемонстрував його глибоку та неординарну особистість.

За 9 років роботи в кіно Дворжецький створив 18 неповторних кінообразів, серед яких — Бертон («Соляріс»), Ільїн («Земля Саннікова»), Гайдай («До останньої хвилини»), Нікітін («Назад повернення немає»), Немо («Капітан Немо»), король Пилип («Легенда про Тіля»), Нік Реннет («Зустріч на далекому меридіані»).

Амплуа Дворжецького — глибокі філософські образи, вміння передавати тонкі психічні почуття. Влад дуже серйозно ставився до своєї роботи, був надзвичайно працьовитим, наперед продумував найменші деталі, глибоко вживався в роль.

Кінознавці говорили про Владислава Дворжецького:

– Сухий, інтелігентний, раціональний Дворжецький уміє лише одним поглядом передати драму збентеженої душі, передчуття катастрофи, сумну мудрість точного знання…

Будучи сильною та яскравою особистістю, Владислав і на екрані створював відповідних героїв, а найщасливішим періодом свого життя вважав навчання в омській театральній студії та зйомки в Україні, зокрема в Одесі та Білгород-Дністровському (робота над фільмом «Капітан Немо»).

Доля розпорядилася так, що актор Дворжецький прожив всього 39 років, але за своє коротке життя він зумів створити настільки величні та оригінальні образи, що в пам'яті нащадків він залишиться назавжди.

Помер Владислав Дворжецький 28 травня 1978 року від приступу гострої серцевої недостатності, похований в Москві на Кунцевському цвинтарі.

На могилі стоїть пам'ятник — бронзовий бюст на гранітному постаменті. Автор бюсту — одеський скульптор Олена Філатова.

В 1976 році режисер Олександр Свєшніков заснував власну кіностудію, якій в 1978 році дав ім'я Владислава Дворжецького.

Свєшніков сказав про Дворжецького: «У ХХІ столітті з'явилося нове покоління прихильників Владислава Дворжецького. Це люди, які народилися після смерті актора і дивилися його фільми не в кінотеатрах, а лише по телебаченню чи в Інтертнеті. Але і в сучасних глядачів враження від ролей Влада те ж саме — це екранний шок. Цей шок пояснються не тільки глибоким талантом Дворжецького, але і його неймовірною магією… Звичайно, Влад чудовий в будь-якій ролі!.. Та все-таки його дар, своєрідна зовнішність і магічна привабливість найкраще розкривалися в історичних персонажах, в містиці, фантастиці».

Ролі[ред.ред. код]

  • 1971 — Хлудов («Втеча» за Михайлом Булгаковим).
  • 1971 — Карабанов ("Повернення «Святого Луки»)
  • 1972 — Бертон («Соляріс» за Станіславом Лемом).
  • 1973 — Ільїн («Земля Саннікова»)
  • 1973 — Радукан («Зарубки на память»)
  • 1973 — Руднєв («За хмарами небо»)
  • 1974 — Нікітін («Назад повернення немає»)
  • 1974 — Львов («Відкрита книга»)
  • 1975 — Хольц («Єдина дорога»)
  • 1977 — король Пилип («Легенда про Тіля»)
  • 1978 — імператор Олександр («Юлія Вревська»)
  • 1978 — Нік Реннет («Зустріч на далекому меридіані»)
  • 1978 — Микола Лобанов («Однокашники»)

Знявся в українсько-радянских кінокартинах:

Премії[ред.ред. код]

Фантастичний образ Галана був для Дворжецького наче генеральною репетицією перед фільмом «Капітан Немо» — і кіностудія та сама, і мова йде про національно-визвольну боротьбу.

Олександр Свєшніков говорив про свого улюбленого актора: «Влад не був святим, і не треба створювати з нього ікону, як це часто робить жіноча половина його прихильників. Дворжецький був геніальним актором та унікальною людиною, але він був живим. І як всі живі люди, допускався помилок. Однією з таких помилок була його згода на роль Галана у фільмі „До останньої хвилини“. Тоді, в 70-х роках, переважна більшість радянських людей жила в атмосфері соціалістичної ідеології і сприймала її спокійно. Влад теж сприймав її спокійно і не виділявся в цьому із оточення, а свого героя вважав позитивним».

Посилання[ред.ред. код]

Світлана Шакула. Феномен кіноактора Владислава Дворжецького. Видавництво «Вадим Карпенко». Київ, 2015.

40 років українському фільму «Капітан Немо» // сайт Мислене древо.

Дворжецький і Галан — правда і міф // сайт Мислене древо

Біографія Владислава Дворжецького // сайт студії імені Владислава Дворжецького.

Література[ред.ред. код]