Заклунна-Мироненко Валерія Гавриїлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Валерія Гавриїлівна Заклунна-Мироненко
Зображення

Валерія Гаврилівна Заклунна-Мироненко

Ім'я при народженні: Валерія Гаврилівна Заклунна
Народилася 15 серпня 1942(1942-08-15)
м. Сталінград, СРСР СРСР
Померла 22 жовтня 2016(2016-10-22) (74 роки)
Київ, Україна
Поховання: Байкове кладовище
Національність: українка
Громадянство: СРСР СРСРУкраїна Україна
Рід діяльності: акторка
Alma mater: Школа-студія МХАТ
Роки діяльності: 1966 — 2016
Чоловік: Бардін Гаррі Якович
Батьки мати — Маргарита Степанiвна Заклунна; батько — Гаврило Павлович Заклунний
Нагороди:
Герой України (орден Держави) — 2012
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Почесна відзнака Президента України
Орден «Знак Пошани»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «Ветеран праці»
Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»
Народний артист України — 1979 Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1975
Народний артист Росії
Державна премія СРСР
Провідні ролі Стефа Коцюмбас, Катерина Дерюгіна
IMDb: ID 0952336

Вале́рія Гавриїлівна Заклу́нна-Мироненко[1] (15 серпня 1942, Сталінград, СРСР — 22 жовтня 2016, Київ, Україна) — українська та радянська актриса театру і кіно. Герой України (2012). Член Спілки театральних діячів України (1967), Спілки кінематографістів України (1970), віце-президент Професійної ґільдії кіноакторів України (1989), президент Дитячого благодійного фонду «Арата». Член Комітету з Державних премій України ім. Т.Шевченка (1996-1999).

Біографія[ред.ред. код]

Народилася 15 серпня 1942 року у російському місті Сталінграді в родині вихідців з України: батько — уродженець Київщини, військовослужбовець Гаврило Павлович (1912—1986) та мати — уродженка Полтавщини, медпрацівник Маргарита Степанiвна (1920—1970) Заклунні. Невдовзі після народження Валерія разом з мамою була евакуйована до міста Енгельса.

Після звільнення міста Суми родина Заклунних переїхала туди, а 1950 року Гаврила Павловича переводять на нове місце служби до Києва. Так почався київський період життя Валерії Заклунної. Валерія росла слухняною, розумною і допитливою дівчинкою — добре вчилася в школі, займалася гімнастикою і волейболом, захоплювалася художнім читанням і навіть ходила заради цього до спеціального гуртка, яким керувало подружжя Любові Григорівни Шах та Павла Россі. Крім того, Валерія регулярно відвідувала драматичну студію при клубі МВС.

Після закінчення київської середньої школи № 51, у 1959 році, Заклунна поступила до технікуму водного транспорту. Закінчивши його у 1960 році, вона влаштувалася на завод при київському науково-дослідному інституті «Квант» креслярем-конструктором. На цій посаді Валерія пропрацювала 2 роки, а потім… пішла в актриси.

У 1962-1966 роках навчалася та закінчила Школу-студію ім. В. І. Немировича-Данченка при МХАТі ім. М. Горького за спеціальністю «актриса театру і кіно» (курс О. М. Карєва). Валерію Заклунна запрошували у московські театри, але вона прийняла запрошення від Юрія Сергійовича Лаврова, тодішнього художнього керівника Київського академічного російського драматичного театру ім. Лесі Українки. Важливим аргументом було й бажання актриси повернутися додому, до батьків у рідний Київ. Тому 1 серпня 1966 року Валерія Гаврилівна була прийнята в трупу Київського російського драматичного театру імені Лесі Українки, у якому працювала до останніх днів свого життя.

Вранці 22 жовтня 2016 року Валерія Гаврилівна Заклунна померла в Києві, в клінічній лікарні «Феофанія»[2]. Церемонія прощання з актрисою відбулася 25 жовтня 2016 року у приміщенні театру російської драми[3]. Поховано Валерію Гаврилівну на Байковому кладовищі (дільниця № 52а, VIP-дільниця) поруч із третім чоловіком Олександром Мироненком, де їй, ще за життя було встановлено пам'ятник[4],[5].

Сім'я[ред.ред. код]

Валерія Заклунна вперше вийшла заміж на четвертому курсі за Гаррі Бардіна, у майбутньому, відомого радянського та російського аніматора. Цей шлюб тривав усього місяць. Потім, у 1966 році, був другий шлюб — з актором Валерієм Сівачем, який тривав цілих вісімнадцять років. Як згадувала акторка, вона завжди вважала цей шлюб «нещасним випадком» та не розуміла, кого кохала — Дона Карлоса, Рощина чи актора, який виконував ці ролі[6]. Після розлучення з Сівачем було знайомство з помічником секретаря з ідеологічної роботи ЦК Олександром Мироненком, який у 1985 році став її третім чоловіком.

Творчість[ред.ред. код]

Ролі в кіно[ред.ред. код]

Величезну популярність глядачів приніс актрисі кінематограф. Валерія Гаврилівна зіграла головні ролі більше як у 30 художніх фільмах, створюючи на екрані масу яскравих образів своїх сучасниць. Героїні Заклунної — сильні, незалежні натури. Серед усіх робіт актриси, слід виділити найкращі з них:

Ролі в театрі[ред.ред. код]

У Київському театрі російської драми ім. Лесі Українки зіграла понад 40 ролей:

  • 1966 — Клея («Лисиця і виноград»).
  • 1967 — Катя («Ходіння по муках»), Таня («Розлом»), королева Єлізавета («Дон Карлос»); «Далекі вікна».
  • 1968 — Елісон («Озирнись у гніві»); «Дивна місіс Севідж».
  • 1969 — Луїза («Правду! Нічого крім правди»); «Перший удар».
  • 1970 — Одинцова («Марія»); «Діти Ванюшина».
  • 1971 — Анна («Камінний господар»).
  • 1972 — «Доки арба не перевернулася»; «Самий останній день»; «Птахи нашої молодості»; «Друге побачення».
  • 1973 — «Транзит»; «Варвари».
  • 1974 — Наталі Пушкіна («Останні дні»); «Влада темряви».
  • 1975 — Валя («Російські люди»), Трубачова («Дивний лікар»).
  • 1976 — Алла Сергіївна («Випробування»), Сара («Іванов»).
  • 1977 — Ніна («Довгожданий»).
  • 1978 — «Хозяйка».
  • 1979 — Леся Українка («Сподіватися»), Оксана («П'ять днів у липні»).
  • 1981 — Любов Сергіївна («Тема з варіаціями»).
  • 1982 — Бабуся («Я, бабуся, Іліко та Іларіо»); «Межа спокою».
  • 1983 — Майя («Переможниця»).
  • 1984 — «Я прийшов дати вам волю».
  • 1987 — Мадонна («Іван і Мадонна»), Мар'я («Мар'я»).
  • 1991 — «Жиди міста Пітера».
  • 1993 — королева Анна («Молоді роки короля Людовика XIV»).
  • 1994 — міс Тіна («Історія однієї пристрасті»).
  • 1995 — Лідія Василівна («З вами небезпечно мати справу»).
  • 1997 — Варвара Василівна («Осінні скрипки»).
  • 2000 — Людмила Миколаївна («Любов і війна»).
  • 2001 — «І все це було… і все це буде…».
  • 2003 — Бабуся Еухена («Дерева вмирають стоячи»).
  • 2008 — «На заході сонця».
  • 2010 — «Квартет».
  • 2011 — «Трохи мерехтить примарна сцена… (Ювілей. Ювілей? Ювілей!)».
  • 2016 — Раїса Олександрівна («У цьому милому старому будинку»).

Відзнаки, нагороди[ред.ред. код]

Звання[ред.ред. код]

Ордена[ред.ред. код]

Медалі[ред.ред. код]

Премії[ред.ред. код]

  • 1975 — Державна премія України імені Тараса Шевченка за виконання ролі Стефи Коцюмбас у художньому фільмі «До останньої хвилини».
  • 1979 — Державна премія СРСР за виконання ролі Катерини Дерюгіної в дилогії «Любов земна» — «Доля».
  • 1994 — премія «Образ мрії» у номінації «Найкраще виконання жіночої ролі» за виконання ролі місс Тіни у спектаклі «Історія однієї пристрасті».

Дипломи, відзнаки[ред.ред. код]

  • 1961 — диплом переможця Першого огляду художньої самодіяльності м. Києва.
  • 1967 — диплом Міністерства культури УРСР «За найкраще виконання ролей, поставлених київськими театрами у ювілейному році».
  • 1974 — почесна грамота Верховної Ради Естонської РСР.
  • 1976 — почесна грамота Верховної Ради Білоруської РСР; дипломи переможця кінофестивалю в Іркутську та Омську.
  • Диплом Спілки кінематографістів України за найвище досягнення в радянській кінематографії.
  • 1981 — пам'ятний знак Президії ЦК профспілки працівників культури СРСР «Відмінник культурного шефства над Збройними силами СРСР».
  • 1994 — «За найкращу акторську роботу в театрах України», «За видатний внесок в українську кінематографію».
  • 1998 — «За найкращу театральну роль сезону» та багато інших.

Політична діяльність[ред.ред. код]

Валерія Гаврилівна Заклунна-Мироненко у 1998-2006 роках була активним громадським та політичним діячем. Тричі, від КПУ, обиралася депутатом до Верховної Ради України 3-го, 4-го та 5-го скликань[10].

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Вона була надзвичайно популярною актрисою
Searchtool.svg У Верховній Раді України
Searchtool.svg На сцені театру
Searchtool.svg Такою її запам'ятають назавжди вдячні глядачі

Примітки[ред.ред. код]

  1. У деяких джерелах — Валерія Гаврилівна
  2. У Києві померла народна артистка україни Валерія Заклунна. ukranews.com. Українські новини. 2016-10-22. 
  3. У Києві поховали народну артистку Валерію Заклунну
  4. Умерла Валерия Заклунная — причина смерти, биография, личная жизнь, дети (рос.)
  5. Заклунна-Мироненко Валерія Гавриїлівна (15.08.1942 — 22.10.2016)
  6. Валерия Заклунная рассказала о тяжелом разводе (рос.)
  7. Указ Президента Российской Федерации № 659 от 22 мая 2004 года «О награждении государственными наградами Российской Федерации граждан Украины»(рос.)
  8. Указ Президента України від 24 серпня 2012 року № 489/2012 «Про присвоєння В. Заклунній-Мироненко звання Герой України»
  9. Указ Президента України № 739/96 від 22 серпня 1996 року «Про нагородження Почесною відзнакою Президента України»
  10. Портрети сучасниць. Книга пошани — Заклунна — Мироненко Валерія Гаврилівна

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Шевченківські лауреати. 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 177—178.