Золота Орда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Золота Орда
1240 – 1502
Розташування Золотої Орди
Золота Орда в 1300 році
Столиця Сарай-Бату (1243-1283)
Сарай-Берке (1283-1481)
Мови Монгольська, Тюркська
Релігії Шаманізм, пізніше Іслам
Форма правління монархія
хан
 - 12421255 Батий (Кок Орда)
 - 13791395 Тохтамиш
Законодавчий орган курултай
Історія
 - Засновано 1240
 - Ліквідовано 1502

Золота́ Орда́ (монг. Алтан Орд; тат. Altın Urda) — держава кочівницького типу, що існувала між 12401502 роками у степах Східної Європи, Центральної Азії та Західного Сибіру[1]. Виникла на базі монгольських завоювань 1220 — 1240-х років[1]. Початково була частиною єдиної Монгольської імперії нащадків Чингізхана і називалась улусом (вотчиною) Джучі, старшого сина Чингізхана[1]. Назва «Золота Орда» походить від назви в московських літописах 16 століття як пам'ять про золоте шатро ханської ставки (орди)[1]. У східних літописних джерелах улус Джучі називався Дешт-і-Кипчак, Білою ордою (Ак-орда) та Синьою ордою (Кок-орда)[1]. Керувалася прямими нащадками Джучі, що носили титул ханів, а з кінця 14 століття — великих ханів на ознаку своєї суверенності.[1] Поділялася на два найвпливовіші крила — улуси нащадків двох синів Джучі — Батия та його старшого брата Орда-Ічена[1]. В процесі розпаду зі складу Золотої Орди виділилися Астраханське ханство, Кримське ханство, Ногайська Орда, Казанське ханство, Велике князівство Московське, Сибірське ханство, Казахське ханство, Узбецьке ханство.

Політична історія[ред.ред. код]

Утворення[ред.ред. код]

В. М. Максимов. Татаро-монголи під стінами Володимира
С. В. Іванов. Баскаки

Золота Орда, як окрема військова і управлінська одиниця у складі Війська (Орди) Чингізхана була утворена для походу на західні землі (відносно Монголії і Середньої Азії) тобто у Західну Азію і Східну Європу.

Військо підпорядковувалось Великому хану і ним керували воєначальники призначені ханом — хани, темники, тисяцькі, сотники і десятники.

Руські князівства і руські землі, які були завойовані монголо-татарами в кінці 30 — на початку 40-х років XIII ст. і ввійшли до складу Монгольської імперії, були підпорядковані Золотій Орді. Підпорядкування виражалося у сплаті данини різноманітними продуктами, грошима і людьми (військова повинність), зобов'язанні надавати війська у випадку війни і підпорядкуванню центральній владі (хана), тобто законам Монгольської імперії і рішенням хана.

Таким чином Золота Орда — це військо, військово-адміністративний підрозділ Монгольської імперії, якому підпорядковувались землі від басейну річки Об та пониззя Сирдар'ї на сході до річки Дністер на заході. Пізніше цю назву стали використовувати для позначення держави, утвореної на основі цього війська на цих землях.

Центром Золотої Орди було Нижнє Поволжя, її столицею спочатку було місто Сарай-Бату (поблизу нинішньої Астрахані), з першої половини XIV ст. — місто Сарай-Берке (поблизу нинішнього Волгограда).

Основними центрами грошової справи в середині XIV століття були: Сарай (Селітрове городище), Сарай ал-Джадід, Гюлістан і Азак.[2]

У часи найбільшого розквіту Монгольська імперія включала землі від сучасної України до Китаю і Індії. Імперія була за суттю об'єднанням великої кількості окремих держав — царств, князівств, ханств, а також земель підконтрольних ордам (тобто державам-арміям степовиків-кочівників).

В Золотій Орді переважна частина земель і пасовиськ була зосереджена в руках феодальної монгольської знаті. Поряд із значною частиною закріпаченого селянства в Золотій Орді існували вільні чи напіввільні селяни-общинники і домашні раби. Феодально залежні селяни сплачували феодалам і державі податки за землю, за виноградники, за користування водою з ариків тощо, відбували підводну, шляхову, мостову та інші повинності. Кочівники платили з худоби податки натурою. Поширювався вивіз на продаж у країни Близького Сходу невільників, що їх захоплювали золотоординські феодали під час розбійницьких наскоків на руські та інші сусідні землі. На чолі Золотої Орди стояв хан із роду Батия, який вважався верховним сюзереном і власником землі. Для розв'язання найважливіших державних питань хани скликали курултаї — з'їзди з представників військово-феодальної знаті.

Розвиток[ред.ред. код]

Докладніше: Велика Зам'ятня
Володіння Золотої Орди у південній Україні (1360).
В. М. Васнєцов. Бій Пєрєсвєта з Челубеєм

Хоча до Золотої Орди входила частина земель Русі, татари не асимілюються русько-візантійською культурою, а лише поверхово ісламізуються. Монголо-татарське іго затримувало економічний і культурний розвиток руських земель, ослабляло їх політично, призводило до посилення феодального роздроблення. В землях на заході Русі боротьбу проти Золотої Орди на початку 1240-х років очолив король Русі Данило I Галицький. Проте невдовзі він змушений був визнати владу монголо-татарських ханів, але взагалі галицько-волинські князі перебували у меншій залежності від Золотої Орди, ніж землі решти князів на північ від Русі . Московія вже з 1277 року стала улусом (державною одиницею) Золотої Орди. В 14 ст. внаслідок розвитку феодальних відносин, міжусобної боротьби монголо-татарських феодалів за ханську владу, посилення визвольної боротьби підкорених і залежних народів військово-політична могутність Золотої Орди поступово занепадала. Хан Золотої Орди Берке (правив у 12571266 роках) підтримує у 1265 році болгар проти Візантії і вступає в союз з мамелюками проти держави Іль-ханів. За правління Менгу-Тімура в 12661282 роках держава стає самостійною від Монгольської імперії, започатковується карбування власної монети. Але з тим в 2-й пол. 14 ст. Золота Орда починає розпадатись. Скориставшись з феодальної роздробленості руських земель та з ослаблення Золотої Орди, Велике князівство Литовське поступово з 1363 року прилучає до себе Чернігово-Сіверщину, Поділля, Київщину, Східну Волинь, які перебували під монголо-татарським ігом, а польські феодали загарбали Галицьку землю і західну частину Волині. Великий князь Литовський Гедимін першим став титулуватись «королем литовців і руських», а також називав себе «собірателем земель руських». Ключовими в боротьбі литовсько-руських сил проти Золотої Орди стали битва на річці Ірпінь та битва на Синіх Водах, в результаті яких майже всі українські князівства звільнились від влади Золотої Орди.

На півночі боротьбу проти гніту Золотої Орди очолило Московське велике князівство. Під проводом великого князя московського Дмитрія Донського об'єднані руські збройні сили в Куликовській битві 1380 р. вщент розгромили величезне військо золотоординського темника Мамая. Вирішальну роль у розгромі відіграв засадний полк під командуванням князя, воєводи Боброка-Волинського, родом із Волині. Завдяки раптовому ударові засадного полку татарське військо зазнало в Куликовській битві остаточної поразки. Проте, через два роки ,1382, Москва була спалена ордою.

Деякої могутності Золотій Орді вдалося досягнути після об'єднання у 1378 році з Білою Ордою. Але пізніше значних ударів Золотій Орді завдав середньоазіатський правитель Тімур (походи 1389, 1391, 13951396 рр. на Поволжя, Крим та інші території). Спроби Єдигея та інших правителів Золотої Орди припинити розпад і відновити її могутність успіху не мали. Виділилося в кінці 15 ст. Сибірське ханство, в кінці 14 — початку 15 ст. — Ногайська орда, потім виникли Казанське ханство (1438 р.), Кримське ханство (1449 р.), в 1460-х роках — Казахське, Узбецьке, Астраханське ханство. 1502 року кримські татари руйнують столицю Сарай. Розпавшись у 2-й половині 15 — на початку 16 столітя на окремі самостійні ханства, Золота Орда припинила своє існування.

Занепад Золотої Орди[ред.ред. код]

Розпад Золотої Орди

У складі Золотої Орди поряд жили люди, які сповідували різні віровчення — християни, мусульмани, іудеї, буддисти, язичники і т. д. З часом, влада у Золотій Орді перейшла до рук нащадків Чингізхана, які сповідували іслам, що зробило іслам провідним віровченням у цьому царстві. Але на відміну від середньоазійських володінь Чингізідів, християнство мало широкі права, місцеві хани надавали пільги монастирям і т. д.

Все змінилося в XV ст., з появою мусульманської держави Тамерлана, який багато зробив для розпаду Золотої Орди. На престолі почали часто змінюватись хани, які перетворилися на маріонеток в чужих руках, Золота Орда втратила свій вплив.

Державний устрій[ред.ред. код]

Золоту Орду досить добре можна характеризувати як імперію, в первісному значенні цього слова — військова влада. Основу держави становило кінне військо, на початку свого існування утворене степовими кочовими племенами. В Золотій Орді — вся влада (законодавча, виконавча і судова) зосереджена в одних руках, за невиконання наказу — смерть.

Ще одна важлива особливість устрою Золотої Орди — велике значення родоплемінних зв'язків. На чолі орд, які входили до складу Золотої Орди стояли як правило представники однієї родини — нащадки Чингіз-хана, чингізіди. Тому вирішення внутрішніх справ у Золотій Орді часто нагадує вирішення справ в одній великій родині.

До складу Монгольської імперії входили окремі військові одиниці — орди, кожна з яких контролювала область, яка за розмірами могла утворити окрему державу. В різних історичних джерелах ці області фігурують під назвами — улус (в сучасній турецькій перекладається як країна), царство, князівство, уділ, ханство, в Західній Римській імперії тих часів цій територіальній одиниці відповідає королівство. Уділ у свою чергу ділився на тумани (виставляли до 10 000 воїнів, давньоруською — тьма, військо, у римлян — легіон), який підкорявся темнику (інша назва — воєвода). Туман ділився на тисячі (у козаків їм відповідають полки), якими керував тисяцький, тисячник (полковник). Тисяча ділилась на сотні (у римлян — центурії) якими керували сотники (у римлян — центуріони), сотні ділились на десятки, якими керували десятники.

Ставлення до Монгольської імперії в сучасному світі неоднозначне. З одного боку вона позбавила самостійності велику кількість народів і племен, з іншого — вона протягом двох століть забезпечувала мир і законність на величезній території від Східної Європи до Тихого океану. Це стало основою розвитку міжнародної торгівлі (Великий Шовковий Шлях) і фінансової системи, поширення культури і знань.

Суспільство[ред.ред. код]

Життя різних людей складувалось по різному. З одного боку, хани Золотої Орди звільнили від податків практично всі релігійні установи, зокрема християнські монастирі, що спричинилося до їхнього розвитку. Вільні люди, торгівці і вояки теж мали змогу служити і торгувати в усіх землях Золотої Орди.

Релігія[ред.ред. код]

В історії Великої Золотої Орди можна умовно виділити два періоди. Так перший період характеризується віротерпимістю, дотримуватися якої заповідав ще сам Чингізхан. Другий період (період розпаду) — коли верхівка Орди, з часів хана Узбека, перш за все родина Чингізідів, починає масово приймати іслам і змушувати до цього своїх підлеглих інших віросповідань, перш за все християнства, так само як мусульман, незгодних з офіційним державним баченням ісламу.

Війни[ред.ред. код]

Міжусобні війни[ред.ред. код]

Літня ставка хана на території України[ред.ред. код]

Докладніше у статті Літня ставка хана Золотої Орди (Подінців'я)

Єдину на території України літню ставку хана археологи виявили на Луганщині неподалік села Шипилівка Попаснянського району. Вона розташована на гребні вододільного плата на березі Сіверського Донця й являє собою коло діаметром 800 м. За виявленими монетами робиться висновок, що ставка належала Абдулах-хану. Серед артефактів виявлена невелика бляшка із знаком який, за словами археологів, «дуже сильно нагадує герб України».[3][4]

Хани[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

  • (нім.) Hammer-Purgstall J. von. Geschichte der goldenen Horde iN Kiptschak, das ist: der Mongolen Rusland. — Pesth, 1840.
  • (рос.) Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды. — Санкт-Петербург, 1884. — т. 1.
  • (рос.) Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды. — Москва-Ленінград, 1941. — т. 2.
  • (нім.) Spuler В. Die Goldene Horde. — Leipzig, 1943.
  • (рос.) Греков Б. Д., Якубовський А. Ю. Золотая Орда и ее падение. — Москва-Ленінград, 1950
  • (рос.) Сафаргалиев М. Г. Распад Золотой Орды // Ученые записки Мордовского государственного университета. — т. 11-А. — Саранск, 1960.
  • (рос.) Закиров С. Дипломатические отношения Золотой Орды с Египтом (XIII–XIV вв.). — Москва, 1966.
  • (рос.) Федоров-Давыдов Г. А. Общественный строй Золотой Орды. — Москва, 1973.
  • (рос.) Егоров В. Л. Историческая география Золотой Орды в XIII–XIV вв. — Москва, 1985.
  • (рос.) Шабульдо Ф. М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. — Киев, 1987.
  • (англ.) DeWeese D. Islamization and native religion in the Golden Horde. Baba Tükles and Conversion to Islam in historical and epic tradition. — Pennsylvania State university, 1994.
  • (укр.) Галенко О. І. Золота Орда // Енциклопедія історії України. — Київ: Наукова думка, 2005. — Т.3. — С.374-375.

Посилання[ред.ред. код]

  1. Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000.
  2. Довідник з історії України. За ред. І.Підкови та Р.Шуста. — К.: Генеза, 1993.
  3. Кіндер Г., Хільгеман В. «Всесвітня історія: dtv-Atlas»:Пер. з нім. — К.:Знання-Прес, 2001.
  4. Рад. енциклопедія історії України. — К., 1970. — т.2.
  5. Ярлик хана Узбека, 1313 рік
  6. Ждан М. Україна під пануванням Золотої Орди / «Український історик», 1970, № 01-03, 04; 1971, № 01-02, 03-04