Золота Орда

Золота Орда
Глобальна держава-армія
1240 – 1502 ↓
Прапор
Золотої Орди: історичні кордони на карті Золота Орда в 1300 році
Столиця	Болгар Сарай-Бату (1243-1283) Сарай-Берке (1283-1481)
Мови	спочатку монгольська, пізніше тюркська половецька (куманська, кипчакська)
Релігії	Шаманізм, Тенгріанство, від 1320 р. Іслам; Християнство
Форма правління	монархія
хан
• 1242-1255	Батий (Кок Орда)
• 1379-1395	Тохтамиш
Законодавчий орган	курултай
Історія
• Засновано	1240
• Ліквідовано	1502
Населення
Валюта	пул, дирхам (З 1310 данг), сум
Попередник Наступник Монгольська імперія Узбецьке ханство Астраханське ханство Казахське ханство Кримське ханство Сибірське ханство Казанське ханство Ногайська орда Касимовське ханство ВКМ Валахія Королівство Руське ВКЛ
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Золота Орда

Золота́ Орда́, або Улус Джучі — у 1240–1502 роках кочова держава у степах Східної Європи, Центральної Азії та Західного Сибіру. Заснована Джучі, старшим сином Чингісхана. Постала на базі монгольських завоювань 1220-1240-х років. Початково була частиною єдиної Монгольської імперії. Керувалася прямими нащадками Джучі, які носили титул ханів, а з кінця XIV століття — великих ханів на ознаку своєї суверенності. Поділялася на два найвпливовіші крила — улуси нащадків двох синів Джучі — Батия та його старшого брата Орда Іхена. В процесі розпаду зі складу Золотої Орди виділилися Велика Орда, Астраханське ханство, Кримське ханство, Ногайська орда, Казанське ханство, Сибірське ханство, Казахське ханство, Узбецьке ханство, а Велике князівство Московське стало незалежною державою.

Назва

• Велика Держава (тюрк. Ulug Ulus) — назва у тюркських джерелах.
• Золота Орда (монг. Алтан Орд; тат. Алтын Урда; тур. Altın Orda) — походить від назви в московських літописах XVI століття як пам'ять про золоте шатро ханської ставки (орди). Похідні:
  • Золотоординська держава (монг. Алтан ордны улс, каз. Алтын орда ұлысы)
  • Золотошатрове ханство (кит.: 金帳汗國)
• Джучівська держава, або Джучівський улус (（перс. اولوس جوجي‎, Ulūs-i Jūchī; монг. Зүчийн улс) — назва в іраномовних джерелах.
• Кипчацьке ханство (кит.: 欽察汗國), або Дешт-і-Кипчак — у східних джерелах.
• Біла Орда (Ак-орда) та Синя орда (Кок-орда).

Політична історія

Утворення

Володіння Золотої Орди 1300 року.

В. М. Максимов. Татаро-монголи під стінами Володимира

С. В. Іванов. Баскаки

Золота Орда, як окрема військова і управлінська одиниця у складі Війська (Орди) Чингізхана була утворена для походу на західні землі (відносно Монголії і Середньої Азії) тобто у Західну Азію і Східну Європу.

Військо підпорядковувалось Великому хану і ним керували воєначальники призначені ханом — хани, темники, тисяцькі, сотники і десятники.

Руські князівства та руські землі, які були завойовані монголами наприкінці 30-х — на початку 40-х років XIII століття і ввійшли до складу Монгольської імперії, були підпорядковані Золотій Орді. Підпорядкування виражалося у сплаті данини різноманітними продуктами, грошима і людьми (військова повинність), зобов'язанні надавати війська у випадку війни і підпорядкуванню центральній владі (хана), тобто законам Монгольської імперії і рішенням хана.

Таким чином Золота Орда — це військо, військово-адміністративний підрозділ Монгольської імперії, якому підпорядковувались землі від басейну річки Об та пониззя Сирдар'ї на сході і до річки Дністер на заході. Пізніше цю назву стали використовувати для позначення держави, утвореної на основі цього війська на цих землях.

Центром Золотої Орди було Нижнє Поволжя, її столицею спочатку було місто Сарай-Бату (поблизу нинішньої Астрахані), з першої половини XIV століття — місто Сарай-Берке (поблизу нинішнього Волгограда).

Основними центрами грошової справи в середині XIV століття були: Сарай (Селітрове городище), Сарай ал-Джадід, Гюлістан і Азак.

У часи найбільшого розквіту Монгольська імперія включала землі від сучасної України до Китаю й Індії. Ця імперія була за своєю суттю об'єднанням великої кількості окремих держав — царств, князівств, ханств, а також земель, підконтрольних ордам (тобто державам-арміям степовиків-кочівників).

У Золотій Орді переважна частина земель і пасовиськ була зосереджена в руках феодальної монгольської знаті. Поряд зі значною частиною закріпаченого селянства в Золотій Орді існували вільні чи напіввільні селяни-общинники і домашні раби. Феодально залежні селяни сплачували феодалам і державі податки за землю, за виноградники, за користування водою з ариків тощо, відбували підводну, шляхову, мостову та інші повинності. Кочівники платили з худоби податки натурою. Поширювався вивіз на продаж у країни Близького Сходу невільників, що їх захоплювали золотоординські феодали під час розбійницьких наскоків на руські та інші сусідні землі. На чолі Золотої Орди стояв хан із роду Батия, який вважався верховним сюзереном і власником землі. Для розв'язання найважливіших державних питань хани скликали курултаї — з'їзди з представників військово-феодальної знаті.

Розвиток

Володіння Золотої Орди у південній Україні (1360)

В. М. Васнєцов. Бій Пєрєсвєта з Челубеєм

Хоча до Золотої Орди входила частина земель Русі, татари не асимілюються русько-візантійською культурою, а лише поверхово ісламізуються. Ординське іго затримувало економічний і культурний розвиток руських земель, послаблювало їх політично, призводило до посилення феодального роздроблення. В землях на заході Русі боротьбу проти Золотої Орди на початку 1240-х очолив князь Данило Галицький. Проте невдовзі він змушений був визнати владу монголо-татарських ханів, але взагалі галицько-волинські князі перебували у меншій залежності від Золотої Орди, ніж землі решти князів на північ від Русі.

Московське князівство васально залежало від Золотої Орди.

У XIV ст. внаслідок розвитку феодальних відносин, міжусобної боротьби монголо-татарських феодалів за ханську владу, посилення визвольної боротьби підкорених і залежних народів військово-політична могутність Золотої Орди поступово занепадала. Хан Золотої Орди Берке (правив у 1257-1266) підтримує у 1265 болгар проти Візантійської імперії та вступає в союз з мамелюками проти держави Ільханів.

За правління Менгу-Тимура у 1266-1282 держава стає самостійною від Монгольської імперії, започатковується карбування власної монети. Але з тим у другій половині XIV ст. розпочинається розпад Золотої Орди. Скориставшись з феодальної роздробленості руських земель та з ослаблення Золотої Орди, Велике князівство Литовське поступово з 1363 прилучає до себе Чернігово-Сіверщину, Поділля, Київщину, Східну Волинь, які до того перебували під монголо-татарським контролем, а польські феодали загарбали Галицьку землю та західну частину Волині. Великий князь Литовський Гедимін першим став титулуватись «королем литовців і русі», а також називав себе «збирачем земель руських».^{[джерело не вказане 93 дні]} Ключовими в боротьбі литовсько-руських сил проти Золотої Орди стали битва на річці Ірпінь та битва на Синіх Водах, в результаті яких майже всі українські князівства звільнились від влади Золотої Орди.

До того ж в саму Золоту Орду роздирали міжусобиці. На початку 1360-х років татарський темник половецького походження Мамай захопив владу. За законами лише чингізид (нащадок Чингісхана) міг отримати титул хана, тому Мамай проголосив ханом свого ставленика Абдулу. Більшість татарської знаті та васалів Золотої Орди не визнали його, в тому числі Московський улус.

У 1377 році Тохтамиш за підтримки Тимура почав завоювання Золотої Орди, яка знаходилась під владою заколотника. Московські князі, не визнаючи влади Мамая, виступили на боці свого сюзерена чингізида Тохтамиша. Під командуванням князя московського Дмитра Донського об'єднані московитські сили у Куликовській битві 1380 розгромили військо темника Мамая. Вирішальну роль у битві зіграв засадний полк воєводи Боброка-Волинського. Втім через подальшу непокору вже в 1382 сам Тохтамиш захопив Москву, відновивши сплату данини та її васальне положення.

Деякої могутності Золотій Орді вдалося досягнути після об'єднання у 1378 році з Білою Ордою. Але пізніше значних ударів Золотій Орді завдав середньоазійський правитель Тимур (походи 1389, 1391, 1395-1396 на Надволжя, Крим та інші території). Спроби Едигея й інших правителів Золотої Орди припинити розпад і відновити її могутність успіху не мали. Виділилося наприкінці 15 століття Сибірське ханство, наприкінці XIV — початку XV ст. — Ногайська орда, потім виникли Казанське ханство (1438), Кримське ханство (1449), у 1460-х — Казахське, Узбецьке, Астраханське ханство.

У 1502 році кримські татари руйнують столицю Сарай. Розпавшись у другій половині XV — на початку XVI ст. на окремі самостійні ханства, Золота Орда припинила своє існування.

Занепад Золотої Орди

Розпад Золотої Орди

У складі Золотої Орди поряд жили люди, які сповідували різні віровчення — християни, мусульмани, юдеї, буддисти, язичники і т. д. З часом влада у Золотій Орді перейшла до рук нащадків Чингізхана, які сповідували іслам, що зробило іслам провідним віровченням у цьому царстві. Але на відміну від середньоазійських володінь Чингізидів, християнство мало широкі права, місцеві хани надавали пільги монастирям і т. д.

Усе змінилося в XV столітті, з появою мусульманської держави Тамерлана, який багато зробив для розпаду Золотої Орди. На престолі почали часто змінюватись хани, які перетворилися на маріонеток у чужих руках, Золота Орда втратила свій вплив.

Населення

Загальна чисельність населення степової частини Улуг Улуса у середині XIV століття оцінюються від 2—2,8 до 3,3 – 3,5 млн осіб.

Державний устрій

Анонімний пул часів правління хана Тохтамиша

Срібний данг часів правління хана Токти

Золоту Орду досить добре можна характеризувати як імперію, в первісному значенні цього слова — військова влада. Основу держави становило кінне військо, на початку свого існування утворене степовими кочовими племенами. В Золотій Орді — вся влада (законодавча, виконавча і судова) зосереджена в одних руках, за невиконання наказу — смерть.

Ще одна важлива особливість устрою Золотої Орди — велике значення родоплемінних зв'язків. На чолі орд, які входили до складу Золотої Орди стояли як правило представники однієї родини — нащадки Чингіз-хана, чингізиди-оглани. Тому вирішення внутрішніх справ у Золотій Орді часто нагадує вирішення справ в одній великій родині.

До складу Монгольської імперії входили окремі військові одиниці — орди, кожна з яких контролювала область, яка за розмірами могла утворити окрему державу. В різних історичних джерелах ці області фігурують під назвами — улус (в сучасній турецькій перекладається як країна), царство, князівство, уділ, ханство, в Західній Римській імперії тих часів цій територіальній одиниці відповідає королівство. Уділ у свою чергу у військовому плані ділився на тумени (виставляли до 10 000 воїнів, давньоруською — тьма, військо, у римлян — легіон), який підкорявся темнику (інша назва — воєвода). Тумен ділився на тисячі (у козаків їм відповідають полки), якими керував тисяцький, тисячник (полковник). Тисяча ділилась на сотні (у римлян — центурії) якими керували сотники (у римлян — центуріони), сотні ділились на десятки, якими керували десятники. На місцях керували даругачи (відомі як баскаки) та танмачини (військові губернатори міст). Разом з тим у племенному плані улус поділявся на аїли, що складалися з кошів. Останні в свою чергу поділялися на уруги чи бої.

У XIV ст. набула поширення практика передачі аїлів у суюргал — спадкове надання, окремим особам. Власник суюргалу звільнявся від податків та повинностей у обмін на військову службу.

Ставлення до Монгольської імперії в сучасному світі неоднозначне. З одного боку вона позбавила самостійності велику кількість народів і племен, з іншого — вона протягом двох століть забезпечувала мир і законність на величезній території від Східної Європи до Тихого океану. Це стало основою розвитку міжнародної торгівлі (Великий Шовковий Шлях) і фінансової системи, поширення культури і знань.

У Золотій Орді адміністративна структура не була постійною, внаслідок зменшення або збільшення території. На заході Золотої Орди знаходилося Крило Мувала — від імені Мувала (Бувала), брата хана Бату. До нього входили: улус Курумиши (Поділля), улус Ногая (пониззя від Дніпра до Дунаю зі столицею у м. Ісакча), улус Манкерман (на місці Переяславського князівства), улус Картана на Дону, улус Шейбана в Криму (зі столицею в м.Солхат). Східною межею цього крила були Дон і Сіверський Донець, а західної — річки Смотрич, Південний Буг, Горинь, Кодима. В часом Ногай як онук Мувала (Бувала) став правителем Крила Мувала, його сини зберігали тут владу деякий час, конкуруючи з улусом Курумиши. В середині XIV століття найбільші улуси Курумиши і Ногая розпадаються на декілька частин, де правили родичі-еміри. Також на Лівобережжі Дніпра викоремлюються нові улуси — Юлуклук-Вазуклук (область біля річок Хопер і Оскол) та улус між річками Самара й Орель. 1362 року внаслідок перемоги литовсько-руського війська в битві на Синіх Водах улус Курумиши припинив існування. Останнім відомим правителем Крила Мувала був Бек-Пулад.

На сході розташовувалося Ліве крило, становила значну частину Сибіру і сучасного Казахстану. Поділялася на улуси Орда-Іхена, Шибана, Тука-Тимура, Мухшинський, Булгарський, Башкирський улус і Сигнакський улуси. У XIV столітті в районі Яїка утворюється Мангитський улус. Під владою власне ханів Орди були улуси Сартака (зі столицею в м.Укек), улус Берке (столиця в м.Маджар) і Бату. У 1250-х роках обидва об'єднується.

Право

Основним джерелом права Золотої Орди була «Велика Яса» Чингізхана, що містила переважно норми монгольського звичаєвого права.В поточних чи міжнародних справах конкретні питання регулювалися ханськими ярликами. З прийняттям ісламу також стали застосовувати норми шаріату, який поступово разом з адтом замінив норми Яси. Головним суддею, що вирішув справи по Ясі був емір-яргу. Йому підпорядковувалися місцеві звичайні судді (яргучі) та ясакчі (члени судду, що вирішували справи по Ясі). Бітікчі були писарями у суді при яргучі. Рішення суду оформлювалося відповідною грамотою — яргу-наме, рішення суддів виконували баримта. Кун - матеріальне відшкодування постраждалій стороні за заподіяну фізичну та майнову шкоду, розміри якої визначаються на основі традиційного права судовим рішенням. Питання державної ваги розглядав хан з радниками. Зі складних питань шаріату консультували правники — факіхи.

Матеріали, що стосуються торгових факторій Золотої Орди в Криму та пониззі Дону (Тана), дозволяють зробити висновок, що в Золотій Орді норми міжнародного публічного права того періоду (так зване трапезундське право) набувають пріоритету над власним. Прикладом цього може бути закріплення політичних договорів шлюбним союзом, установою та функціонуванням торгових факторій, інститут «аманатів» — офіційних заручників, питання, пов'язані з посольськими відносинами.

Суспільство

Життя різних людей складувалось по різному. З одного боку, хани Золотої Орди звільнили від податків практично всі релігійні установи, зокрема християнські монастирі, що спричинилося до їхнього розвитку. Вільні люди, торгівці і вояки теж мали змогу служити і торгувати в усіх землях Золотої Орди.

Релігія

В історії Великої Золотої Орди можна умовно виділити два періоди. Так перший період характеризується віротерпимістю, дотримуватися якої заповідав ще сам Чингізхан. Другий період (період розпаду) — коли верхівка Орди, з часів хана Узбека, перш за все родина Чингізидів, починає масово приймати іслам і змушувати до цього своїх підлеглих інших віросповідань, перш за все християнства, так само як мусульман, незгодних з офіційним державним баченням християнства.

Військо

Максимальна чисельність війська, яку могли зібрати хани в часи найбільшого піднесення Золотої Орди, становила бл. 700 тисяч вояків, а боєздатне чоловіче населення становило бл. 21% загальної чисельності держави. Втім жодного разу таку кількість військ не збиралося для проведення однієї кампанії. Загалом воно становило від 100 до 200 тис. осіб.

Економіка

У межах 2-ї пол. XIII ст.збереглися економічні основи традиційного монгольського і половецького суспільства. Основу становили скотарство. У 1330-х роках коней оцінюється від 2,4 до 5,6 млн голів, а овець — від 14 до 30 млн. Особливістю системи скотарства, що склалася у державі, були сезонні перекочування. Маршрути та території сезонних перекочування були суворо регламентовані. Відомо, що кочівля, які мали зимівлями Степовий Крим, літо проводили на Нижньому Дніпрі, що зимували на Сирдар'ї, у Пріаральї та низов'ях Яїка використовували як литовки Бугульмінське плато та Південний Урал.

Також були землеробські області. До них належали старі вогнища землеробства, Булгар, Хорезм, Північний Кавказ, гірський і передгірський Крим, а також землеробські зони навколо міст Середнього і Нижнього Поволжя і в Нижньому Подонні. Дані археологічних розкопок у Булгарі, на Селітренному городищі та у сільських поселеннях у сучасній Саратовській області показали, що там вирощували просо, пшеницю, полбу, ячмінь, овес, жито, горох, віку, сочевицю. Серед злаків переважало просо: воно становить понад половину всіх досліджених залишків культурних рослин, що підтверджує повідомлення середньовічних авторів, зокрема Плано Карпіні, Рубрука, ал-Омарі.

Швидко зростали й міста — до того ж не лише на узбережжі, а й в глибині степу. На Сіверському Дінці, Булгарському і Кримському улусах утворюються великі ремісничі центри із сільськогосподарськими наділами навколо, мережа річкових переправ, система базарів. Досить високого рівня досягла чорна металургія, пов'язана насамперед із обслуговуванням потреб війська. Крім обробки кричного заліза, було відомо виробництво виробів із сирцевої та цільної сталі, з пакетного металу, застосовувалися технології ковальського зварювання, наварювання сталевої пластини на лезо, цементації, загартування та паяння міддю. На Водянському та Царівському городищах були виявлено відходи бронзолітійного виробництва.

Значний розвиток набула ювелірна справа, зокрема, техніки лиття, позолочення, зерна, скані та філіграні. «Мономахова шапка» новітніми дослідниками вважається створенням торевтів європейської частини Джучієва улусу. Залишки ювелірних майстерень виявлено на Царівському городищі, у Старому Орхеї та Чебоксарах.

Найбільшого поширення з ремісничих виробництв мало гончарство. Печі для випалу неполивної кераміки виявлено на Селітренному, Водянському, Царівському, Нарівчатському, Увецькому городищах, у Болгарі та у багатьох сільських поселеннях. На Селітренному городищі комплекс із виробництва неполивної кераміки являв собою велику майстерню.

На Селітренному городищі, у Булгарі та Солхаті знайдено залишки склоробного виробництва, причому вироблялися не тільки дрібні скляні прикраси, але також скляний посуд та шибки (технологія, втрачена на Русі після Батиєвої навали). Зважаючи на те, що на вивіз шкір через Чорне море було встановлено заборонні мита, шкіряне ремесло також мало поширення.

Для торгівлі за часів Узбека настала справжня «золота доба». Важливим елементом стала централізована система управління торговельних шляхів, яку створив Узбек. Вона складалася з даручів (спеціальних чиновників), що слідкували за базарами, митами тощо, перекладачів, погонщиків коней і верблюдів, караван-сараїв уздовж шляхів, системи колодяців та їх охорони. Впроваджено стабільний розмір ввозимого мита — 3 %, за Джанбіка воно зросло до 5%. Ярлик Узбека венеціанським купцям започаткував остаточне складання трансконтинентальної латинсько-ординської торгівлі, до якої згодом приєдналися генуезькі купці, що створили 28 факторій. Азак і Кафа стають великими торговельними центрами. В Орді формується великостадне товарне скотарство, орієнтоване зовнішній ринок, уніфікується грошова система з урахуванням ординських номіналів, розвивається транспортнокоммуникационная інфраструктура.

Водночас розширення міст почало призводити до зменшення лісів, байраків, що сприяло ерозії ґрунтів. У 1320-х роках починається різкий підйом рівня Каспійського моря, викликаний сейсмічною активністю та зміною річища Амудар'ї. В результаті до кінця панування Узбека міста в нижньому Надволжі та в Надараллі опинилися під загрозою підтоплення. Все це сприяло подальшій аридизації землі. Водночас негативний вплив мала й урбанізація. Втім за часів Узбека ці чинники ще не впливали на економіку Золотої Орди. Негативні наслідки їх стало відчутно лише у 1360-х роках, коли до аридизації додалася потужна посуха наприкінці панування Джанібека, що призвело до голоду в кочовників. Це стало одним з чинників невдаволення знаті, що, окрім суто політичних, призвело до Великої зам'ятні. Остання завдала суттєвого економічного удару державі.

Остаточно економічний занепад почався після вторгнення чагатайського аміра Тимура у 1395 році, що знищив провідні ремісничі та торговельні центри у Пониззі Волги, Булгарському, Кримському, Манкерманському улусах. Починаєтсья стагнація, що співпала з демографічною кризою, що зрештою призвело до розпаду Золотої Орди.

Оподаткування

Поповнення скарбниці відбувалося за рахунок військових походів, здобичів, данини підвладних держав і племен. За панування ханів Узбека і Джанібека спостерігається економічний, розквіт держави. В Орді існувала складна та витончена податкова система.

Основними видами оподаткування були: 1) «данина» (ясак) — подушна подати з осіб, внесених до державних списків; 2) «оральне» — поземельний податок, що стягувався у землеробських областях; в 1275 р. на Русі ставка «данини урочної» становила «по півгривні з сохи, а також 1% податок з поголів'я худоби; 3) «тамга» («мито») — податок з торгівлі, чия стандартна ставка у першій половині XIV століття становила 3% ціни краму, а надалі (принаймні для венеціанців), була підвищена до 5%, при цьому торговий податок не стягувався із золота, срібла, золотої канітелі, коштовного каміння та перлів, але щодо невироблених шкур його розмір мав заборонний характер — 50% вартості великої шкіри та 40% – невеликої; ваговий збір (тартанак) — збір за зважування краму.

Поряд із цими регулярними податками та зборами існувала велика кількість нерегулярних: «почесть» – надбавка до сумі основного податку за «повагу» до особи, чиє ім'я податок збирався; «запит» – надзвичайна виплата на вимогу хана або його представника («кисмет»); «дарунок» – грошове чи натуральне надання ханським чиновникам, які відвідували місцевість, при цьому його відрізняють від «годування» («тузгу») або «годування і пиття» – постачання такого чиновника та його почту продовольством; у портових містах стягувався також портовий збір, розмір якого залежав від кількості щогл біля корабля.

Також існувала значна кількість натуральних повинностей: поштова повинность («ям», «улаг») – утримання та постачання поштових станцій, підводна повинность – виділення коней та підведення на державні потреби, постійна обов'язок («нузл») – надання свого будинку ханському чиновнику та його почту, що прибув у цю територію. У ярлику Менгу-Темура згадується також військовий обов'язок.

Після «великої зам'ятні» 1360-х – 1370-х років, що розхитала державний апарат, зокрема фіскальну систему, податкова система Джучідів спрощується. Ярлик Тохтамиша від 19 лютого 1381 року згадує чотири види податків: «чикиш» («вихід», «догляд», пряма калька терміна «вихід ординський», що часто вживається в руських літописах, по всій ймовірності, подушний податок; той же термін, «чигкишлар» використаний у листі Токтамиша Ягайлові), «салик» (його характер у Орді не цілком зрозумілий, можливо, це якийсь вид майнового податку), коморний збір («анбар гаккі») та податок із засіяної та засадженої землі, «екін» (останніми двома оподатковувалося лише землеробське населення); крім того, документ згадує повинності у вигляді надання підведення («улаг») та корму для коней («шусун»). Ярлик Темур-Кутлуга від 25 квітня 1398 називає також плату за гумна, збирання з ариків, тамгове і вагове при покупці і продажу, а також подати, звану «калан» (втім, вона може бути тотожною «виходу)», підводну та вартову повинності. Поряд із зазначеними ординарними податками ярлик передбачає також можливість екстраординарного оподаткування, «кисмет».

Наявні джерела дозволяють лише фрагментарно оцінити розмір податкових надходжень у скарбницю. Річний розмір «виходу» з Володимирського великого князівства на початку XV ст. становив близько 1020 кг срібла, Хаджитархана на початку XVI ст. надходив «вихід» у 60 тисяч алтин, тобто, бл. 164 кг срібла.

Гроші

Менгу-Тимур став карбувати срібний ярмак, що дорівнювався 48 мідним пулам. Останні широко карбувалися в столицях улусів Золотої Орди та васальних руських князівства. Також використовувалися золоті динари з Близького Сходу і карбувалися власні срібні дирхеми.

1310 року внаслідок грошової реформи Токти відбуваєтсья зміна ярмака на данг, що дорівнював 16 пулам. На той час торговці та хани Золотої Орди свої заощадження зберігали в сумах — зливки вагою 198-202 г. З цих зливків карбувалися монети для розрахунків — із одного вагового сума карбувалося 120 дангів. В східних літописах данг згадується як дирхам, а в західних джерелах як аспр. Карбування дангів відбувалося на монетних дворах Сарай ал-Джадіді, Сарай-ал-Махрусі, Гюлістані, Азаці, Кафі, Ургенчі. З 1363 року стали карбуватис явласні золоті динари, що дорівнювалися 12 дангам.

Літня ставка хана на території України

Див. також Монети Нижньої Наддніпрянщини та Подінців'я

На території України, на Луганщині неподалік села Шипилівка (Попаснянський район), археологами було виявлено літню ставку хана. Вона розташована на гребені вододільного плата на березі Сіверського Донця й являє собою коло діаметром 800 м. За написами на монетах було визначено, що ставка належала наставнику від беклярбека Мамая Абдулах-хану і мала назву Урда аль-Муаззам.

Джерела

• Галенко О. І. Золота Орда, улус Джучі [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 374. — ISBN 966-00-0610-1.
• Hammer-Purgstall J. von. Geschichte der goldenen Horde iN Kiptschak, das ist: der Mongolen Rusland. — Pesth, 1840. — 683 s. (нім.)
• Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды. — Санкт-Петербург, 1884. — Т. 1. — 553 с. (рос. дореф.)
• Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды. — Москва, Ленинград, 1941. — Т. 2. — 308 с. (рос.)
• Spuler В. Die goldene Horde; die Mongolen in Russland, 1223—1502. — Leipzig: O. Harrassowitz, 1943. — 556 s. (нім.)
• Греков Б. Д., Якубовский А. Ю. Золотая Орда и ее падение. — Москва, Ленинград : Академия наук СССР, 1950. — 469 с. (рос.)
• Гумилёв Л. Н. Древняя Русь и Великая степь. — Москва : АСТ, 2019. — 960 с. — ISBN 978-5-17-100425-5. (рос.)
• Сафаргалиев М. Г. Распад Золотой Орды. — Саранск : Мордовское книжное издательство, 1960. — 278 с. (рос.)
• Закиров С. Дипломатические отношения Золотой Орды с Египтом (XIII—XIV вв.). — Москва : Наука, 1966. — 160 с. (рос.)
• Федоров-Давыдов Г. А. Общественный строй Золотой Орды. — Москва : МГУ, 1973. — 180 с. (рос.)
• Егоров В. Л. Историческая география Золотой Орды в XIII–XIV вв. — Москва : Наука, 1985. — 362 с. (рос.)
• Шабульдо Ф. М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского: монография / Ф. М. Шабульдо; АН Украинской ССР, Институт истории. — Киев : Наукова думка, 1987. — 181 с. (рос.)
• DeWeese D. Islamization and native religion in the Golden Horde. Baba Tükles and Conversion to Islam in historical and epic tradition. — Pennsylvania State university, 1994. — 656 p. — ISBN 978-0-271-01073-1. (англ.)

Посилання

• Довідник з історії України: в 3 т / За ред. І. Підкови та Р. Шуста. Інститут історичних досліджень Львівського державного університету імені Івана Франка. — Київ : Генеза, 1993.
• Ярлык хана Узбека. hrono.ru (рос.). Хронос. Архів оригіналу за 5 червня 2011. Процитовано 20 січня 2024.
• Ждан М. Україна під пануванням Золотої Орди // Український історик. — 1970. — № 01—03. — С. 82—94; № 04№ — С. 61—66.
• Ждан М. Україна під пануванням Золотої Орди // Український історик. — 1971. — № 01—02. — С. 44—57; № 03—04. — С. 44—58.

Історія Чувашії

Імперія гунів (434 — VI ст.)

Велика Болгарія (632 — 668)

Хозарський каганат (650—969)

Волзька Булгарія (X ст. — 1240)

Монгольське вторгнення у Волзьку Булгарію

Золота Орда (1240—1438)

Казанське ханство (1438—1552)

Московське царство (1552—1708)

Казанська губернія (1708—1920)

Симбірська губернія (1796—1924)

Чуваська Трудова Комуна (1920—1925)

Чуваська АРСР (1925—1990)

Чуваська РСР (1990—1992)

Чувашія

Історія Татарстану

Велика Булгарія

Хозарський каганат

Волзька Булгарія

Половці

Монгольське вторгнення у Волзьку Булгарію

Золота Орда

Казанське ханство

Велике князівство Московське

Казанська губернія

Ідель-Урал

Татарська АРСР

Татарстан

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Золота Орда