Джордже Бранкович (граф)
| Джордже Бранкович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
1645[1][2][…] Інеу, Арад, Румунія |
| Помер |
19 грудня 1711[1] Хеб, Богемське королівство, Землі Богемської Корони, Священна Римська імперія |
| Поховання | Krušedol monasteryd |
| Країна | Сербія |
| Місце проживання | Алба-Юлія |
| Діяльність | історик, дипломат |
| Знання мов | сербська[1] |
| Титул | граф[d] |
| Автограф |
 |
Джордже Бранкович (серб. Ђорђе Бранковић, Đorđe Branković; 1645, Інеу в жудеці Арад — 19 грудня 1711, Хеб) — політичний діяч Сербії, історик.
Життєпис[ред. | ред. код]
Має походження шляхетного сербського роду.
1675—1677 — був посланцем князя Трансильванії в Османській імперії. Пізніше перебував на службі у валаського господаря. Сприяв зближенню Валахії з Австрією.
Під час австро-турецької війни 1683—1699 виступив із планом створення за підтримки Австрії «Іллірійського королівства» — великої слов'янської держави на Балканах. Зацікавившись цим планом та розраховуючи використати Бранковича як свого агента, Габсбурги 20 вересня 1688 нагородили його титулом «граф Священної Римської імперії». Та все ж звернення Бранковича до завойованих турками народів із закликом підняти повстання незалежно від планів Австрії, призвело до його арешту австрійською владою у жовтні 1689 та довічного ув'язнення.
В австрійських тюрмах (у Відні, пізніше у Хебі) написав: «Слов'яно-сербську хроніку» в якій виклав історію Сербії та прилеглих до неї держав. «Хроніка» збереглася у кількох рукописах, опублікована частина тексту.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #119096846 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Swartz A. Open Library — 2007.
Джерела[ред. | ред. код]
- Novaković St. lz hronike despota Đorđa Brankovića // Glasnik srpskog učenog društva. — 1872, № 33.
- Радонић I. Гроф Ћорђе Бранковић и његово време. — Београд, 1911.
- Достян И. С. Борьба сербского народа против турецкого ига XV — начала XIX вв. — М., 1958.
- Ређеп Ј. Гроф Ђорђе Бранковић и усмено предање. — Нови Сад, 1990.
|
