Перейти до вмісту

Богемське королівство

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Богемія (значення).

Богемське королівство
чеськ. České království
лат. Regnum Bohemiae
нім. Königreich Böhmen
1198 – 1918
Богемії: історичні кордони на карті
Богемії: історичні кордони на карті
Богемія в складі Священної Римської імперії
СтолицяПрага
Мовичеська, німецька, латина
РелігіїРимо-Католицька Церква
Гусизм
Лютеранство
Форма правлінняМонархія
Король 
• 1198–1230
Оттокар I Пшемисл (перший)
• 1916–1918
Карл III (останній)
Історія 
• Вратислав Пшемисл — перший титулований король Богемії
1085
• Заснування королівства
26 вересня, 1212
31 серпня, 1310
5 квітня, 1355
• Утворення курфюрства
25 грудня, 1356
16 грудня, 1526
31 жовтня, 1918
Населення
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Богемське королівство

Богемське королі́вство (лат. Regnum Bohemiae; нім. Königreich Böhmen), знане також як Че́ське королі́вство (чеськ. České království; лат. Regnum Czechorum) — в 1198—1918 роках монархічна держава в Центральній Європі. Розташовувалася на території сучасної Чехії та сусідніх держав. Окрім Богемії контролювало Моравію, Сілезію, Лужицю; мало також володіння в Саксонії, Брандебурзі та Баварії. Виникло на основі чеського Богемського князівства XII століття. У 1212—1806 роках перебувало у складі Священної Римської імперії (з 1348 року як коронна земля, а з 1356 — як курфюрство); згодом була коронною землею Австрійської імперії (1804—1867) та Цислейтанської частини Австро-Угорщини (1867—1918). Керувалася королями з різних династій: чеськими Перемисловичами, польськими Ягеллонами, німецькими Люксембургами, Віттельсбахами, Габсбургами, які одночасно були імператорами Священної Римської імперії. Столиця розташовувалася в Празі, що також була столицею імперії в XIV і XVI—XVII століттях. Основне населення міст становили німці та юдеї, а сіл — чехи. До Гуситських воєн та Реформації панівною релігією був католицизм; згодом більшість населення перейшла в протестантизм (чеські брати, лютерани). Офіційними мовами були латина, чеська (до 1627) і німецька. 1918 року, після Першої Світової війни, стало базою для появи Чехословацької республіки.

Назва

[ред. | ред. код]
  • Боге́мське королі́вство (лат. Regnum Bohemiae; нім. Königreich Böhmen) — традиційна назва у більшості мов.
  • Че́ське королі́вство (чеськ. České království), або Королі́вство че́хів (лат. Regnum Czechorum) — чеська назва.
  • Богемія (лат. Bohemia; нім. Böhmen) — коротка назва; власне Богемія була лише центральною землею королівства, до якого також належали Моравія і Сілезія.
  • Чехія — коротка чеська назва.

Історія

[ред. | ред. код]

У складі Священної Римської імперії

[ред. | ред. код]
Докладніше: Гуситські війни

У 1212—1806 роках Богемське королівство перебувало у складі Священної Римської імперії. З 1348 року воно мало статус коронної землі, а з 1356 — королівства-курфюрства.

Формально засновано 1212 року Золотою сицилійською буллою, виданою майбутнім імператором Фрідріхом II королю Богемії Пржемислові Оттокарові I. Королівство стало частиною Священної Римської імперії, пізніше частиною Австрійської імперії. Скасовано 1918 року, разом з падінням Австро-Угорщини. Чехія все ще використовує символи Богемського королівства (лев, Празький град, королівську корону тощо).

  • У роках 1419—1434 роках країну спустошили гуситські війни — збройний релігійний конфлікт між гуситами (радикальні таборити, помірковані чашники) і католиками. Війни закінчилися поразкою радикальних гуситів, поверненням чашників до лона Католицької церкви із визнанням їхнього особливого обряду.

У складі Австрійської імперії та Австро-Угорщини

[ред. | ред. код]

У 1804—1867 роках Богемське королівство було коронною землею Австрійської імперії.

У 1867—1918 роках Богемське королівство було коронною землею Цислейтанської частини Австро-Угорщини.

Після поразки Австро-Угорщини в Першій світовій війні на чеських землях Богемського королівство постала Чехословаччина.

  • Богемія 1273
    Богемія
    1273
  • Богемія 1301
    Богемія
    1301
  • Богемія 1419—1437
    Богемія
    1419—1437
  • Богемія 1419—1437
    Богемія
    1419—1437
  • Богемія 1618
    Богемія
    1618
  • Богемія 1914
    Богемія
    1914

Адміністративний поділ

[ред. | ред. код]

Землі

[ред. | ред. код]
Докладніше: Землі Богемської Корони

Королівство Богемія входила до складу земель Богемської корони разом з:

Територіальне управління

[ред. | ред. код]

За царювання останнього Пржемисловича і за часів владарювання Люксембургів, особливо після царювання Карла IV, прийняття Золотої булли в 1356 і придбання Бранденбурзького курфюрства, Богемське королівство була наймогутнішою державою в Священній Римській Імперії. Таким чином, землі Богемської корони не входили в Імперські округи, встановлених у 1500 Імперською реформою.

З XIII ст. століття Богемія була поділена на 7-16 великих країв, які часто співпадали з кордонами племінних земель. Прагнучи до послаблення племінних зв’язків і до зміцнення своєї влади, чеські князі засновували нові міста, в яких формували каштелянські уряди. Поступово краї були розділені на невеликі адміністративні округи каштелянії. У кожній каштелянії центром було князівське місто, яке складалося з двох частин: граду, оточеного стінами, і посаду, де жило торговельне й промислове населення. На чолі міських округів були каштеляни, призначення яких залежало від короля. Грошового жалування каштеляни не отримували, а користувалися прибутками від земель, приписаних до каштелянського правління. Пржемисл II ліквідував систему розподілу країни на замки з краями та замінив її новою структурою земського управління, запровадив інститут «поправців» – королівських посадових осіб, які контролювали судову діяльність світських та духовних феодалів, а також міських суддів.

Посилення централізації і розвиток бюрократизму за часів Марії Терези супроводжувалося порушенням прав Богемського королівства, як суверенного державного утворення. Реформи ХVІІІ ст. знищили зв’язок між землями Богемської корони. Не менш значних змін зазнала організація місцевого управління. У 1749 р. ліквідовано намісництво як орган станового управління, а замість нього засновано нову установу для адміністративнополітичного і фінансового управління – королівську репрезентацію і камеру. Членами цієї установи були державні чиновники, а не земські сановники і судді із земської вищої шляхти.

У 1802 р. обмежено автономію громад. Посада старост (пуркмістрів і ріхтаржів) ставала довічною. 1867 року Богемське королівство було поділено на 104 політичні округи та 229 судових округів.

Міста

[ред. | ред. код]

Особливо зросло будівництво міст після навали монголів у 1241 році. Дослідник Ф. Сейбт вказує, що у Чехії було засновано 194 міста, з яких 25% заснували представники династії Пржемисловичів. До королівських міст, нових і старих, належали: Унічов (1213 р.), Градец Кралове (1225 p.), Літомержіце (1230 p.), Старе Мєсто Празьке (1235 р.), Брно (1240 p.), Їглава (1249 p.) та інші. За участі німців були засновані Чеські Будейовіци (1265 p.), Кутна Гора (1289 р.), Пльзень (1295 р.) та інші міста.

Міста, починаючи від кордонів держави і до Праги, були розміщені так, що від одного міста до іншого, за потреби, можна було сигналізувати вогнем або димом. За сторожову службу у містах надавався земельний наділ. До земських повинностей населення, окрім розчищення земель і валів у прикордонних лісах, прокладання доріг, спорудження мостів, належали будівництво й ремонт мурів і укріплень та захист міста у випадку нападу ворога. Вільні люди були зобов’язані носити зброю і формувати земське ополчення та за наказом короля збиратися у містах під керівництвом каштеляна. Ці загони об’єднувались у великі полки, по одному від кожного краю, які очолював каштелян головного міста.

Державний устрій

[ред. | ред. код]

Перший король Оттокар I встановив спадкування за агнатично-когнатичної прімогенітурою, тоді як перед тим могла керувати країною старша дитина незалежно від статі. 1487 року закріплено порядок розподілу місць у земському суді між представниками станів панів і владик (лицарів). У 1497 році було укладено угоду між двома станами відносно вищих державних посад: вирішено, що посади бурграфа Празького, гофмейстера, найвищого маршала, найвищого коморника, земського судді і канцлера могли займати особи панського стану, а владики – посади земського писаря, підкоморника і бурграфа Градецького краю.

11 березня 1500 року було прийнято першу конституцію королівства — Владиславівський ордонанс («Земський статут»), відповідного до якого було встановлено принцип незмінності вищих посадових осіб. У віданні короля залишилась система управління фінансами. 1517 року було укладено на сеймі було укладено Святовацлавську угоду, якою королівство було остаточно перетворено на станову державу. У ній існував поділ влади між королем та представниками трьох станів – феодальних (пани та владики) і мешканців чеських міст. Таке ж становище існувало у Моравії та Сілезії.

Фердинанд І схилив сейм визнати спадкове право його роду на богемський трон та обумовив собі виключне право скликання сейму і крайових зібрань шляхти, обмеживши цим права крайових гетьманів. 31 липня 1619 р. Генеральний сейм земель Чеської корони ухвалив нову конституцію, сформульовану на основі сучасних на той час уявлень – Confederatio Bohemica, 1619 р. Вона могла стати основою для легалізації мирного співіснування більшості і меншості в складному центральноєвропейському просторі. За конституцією королівство ставало конфедерацією з п’яти рівноправних земель зі спільним володарем і слабкою центральною владою.

Нова конституція 10 травня 1627 року (Оновлений земський устрій) закріпила абсолютистське королівське правління. Наступного року подібний документ було запроваджено у Моравії. Цей документ підтверджував старовинний закон про успадкування Габсбурзького роду по чоловічій і жіночій лініях і запроваджував багато нових правил. Законодавча влада була передана виключно королю, сейму залишено тільки право вотувати збір берни і війська. Духовенство отримало право засідати в сеймі, до складу якого входили представники лише шести міст. Всі міські стани подавали один голос, тоді як три перші стани (пани, владики, духовенство) голосували одноосібно. Королівство було коронною землею Австрійської імперії з 1804 року.

30 грудня 1849 року було прийнято першу конституцію Богемії. Її було скасовано в 1851 році та відновлено Лютневим патентом 1861 року, що стало основою нової конституційної монархії. У 1867 році Богемія стала коронною землею австрійської половини дуальної монархії Австро-Угорщини і, як напівсуверенна держава з обраним сеймом, мала право направляти своїх представників до Імперської ради у Відні.

Королі

[ред. | ред. код]
Докладніше: Королі Богемії
Коронаційні регалії богемських королів

Керувалася королями з різних династій: чеськими Перемисловичами, польськими Ягеллонами, німецькими Люксембургами, Віттельсбахами, Габсбургами, які одночасно були імператорами Священної Римської імперії.

З 1356 року богемські королі були імперськими виборщиками і верховними чашниками імператора Священної Римської імперії.

Сейм

[ред. | ред. код]

Богемський сейм, був одним із найстаріших у Центральній Європі, остаточно сформувавшись у XIII ст. У 1318 році за угодою у м. Домажлицях король Ян Люксембург змушений був передати всі державні посади чеським вельможам, що призвело до подальшого посилення станів на шкоду королівській владі. Налідком стало зростання ролі сейму, який до цього мав характер екстрених зборів, хоч і мав дорадчий голос при вирішенні загальнодержавних питань, таких, наприклад, як питання про закордонний похід або питання про затвердження нового короля. Сейм складався з прелатів, панів, владик та міщан – представників окремих привілейованих міст. Втім, до гуситських воєн міщани не мали постійного місця в сеймі і брали участь у його засіданнях лише часом. У 1508 р. була укладена угода, за якою шляхта визнала за містами право голосу на сеймах.

У 2-й пол. XVII— 1-й пол. XIX ст. богемський сейм відігравав роль символічного представницького органу і втратив право законодавчої ініціативи. Діяльність сейму, переважно, зводилася до охорони давніх привілеїв вищих станів. Патентом 26 лютого 1861 р. богемський сейм обирали на 6 років відповідно у кількості 241 і 100 депутатів. Виконавчими органами сеймів ставали земські комітети. Виборча система була двохступеневою в сільських громадах і з майновим цензом. Повноваження земських сеймів були обмежені лише обранням представників до Імперської ради.

Богемський маршалок — голова Сейму. З 1867 року сейм очолював оберстландмаршал, призначений імператором. Він також головував у Провінційному комітеті, органі влади, що складався з восьми членів сейму, та виконавчому та представницькому органі країни. Імперський та Королівський Провінційні уряди здійснювали політичне управління. Під його контролем знаходилося намісництво з місцем розташування в Празі, а також 102 районні адміністрації та 2 муніципальні установи (міста з власним статутом).

Суспільство

[ред. | ред. код]

З XIV ст. найвищий статус окрім короля мали пани (вища аристократія). Протягом наступних століть відбувалася боротьба за доступ до посад між королем і панами, панами і владиками (лицарями), владиками і міських патриціатом.

З 1500 року лише 30 родин богемських панів (знаті) керували справами країни в сеймі. Поряд із землевласниками-владиками вони утворювали вищий прошарок богемської знаті та підлягали привілейованій юрисдикції, користувалися звільненням від особистих податків та іншими привілеями. Ця невелика група провідних родин мала суспільно-політичний статус, який значно перевищував статус знаті в інших країнах.

За законом 1487 року селяни позбавлялися права переходу від своїх панів і встановлювалося покарання за прийом селян-утікачів. Було встановлено право позову про повернення селян, які самовільно покинули свої наділи. Згідно постанов сеймів і земського суду селяни не мали права подавати до судових установ скаргу на своїх землевласників. Колишні юридичні договори між землевласниками і селянами втрачали силу через відсутність захисту з боку держави. У кінці ХV ст. землевласники обкладали селян все новими видами панщинних робіт, порушуючи право і законність.

Під час Тридцятирічної війни більша частина чеських шляхетських родів була доведена до бідності або повного зубожіння. Емігрувало 36 тисяч чеських родин, 3/4 земельних володінь було конфісковано. Ч Значна частина конфіскованих маєтків перейшла у володіння католицького духівництва і вихідців з країн Західної Європи. Серед землевласників старі чеські пани становили 30,2%, «нова аристократія» – яка прийшла разом з Габсбургами – 68,8%. Конфісковані земельні володіння Габсбурги роздали знаті австрійського, німецького, італійського, іспанського походження – Шварценбергам, Мансфельдам, Коллоредам, Пікколоміні, Хуертам та іншим. Концентрація земельної власності в їх руках спричинили розвиток так званого «другого видання кріпацтва». Спираючись на підтримку Габсбургів, вони відновлювали старі форми господарювання, зокрема, панщину. Загальне зменшення чисельності населення не оминуло селян. Це відобразилося на можливостях ведення господарства. Наприкінці ХУІІ ст. більше 70% земель не оброблялося. Феодали поклали на меншу кількість селян великі повинності та заборонили їм змінювати місце проживання без згоди власника землі, на якій вони обробляли панщину.

Соціальним наслідком промислової революції у 1-й пол. XIX ст. в чеських землях стала поява нових верств населення – підприємців (буржуазії) та робітників. Такий наслідок модернізації був особливо важливим для чеського народу, який до того мав неповну соціальну структуру. Незважаючи на перевагу в містах німецького населення (у 1815 р. у Празі проживало 50 тис. німців і 15 тис. чехів), зростала частка чехів у міському населенні. З’явилася чеська інтелігенція і середній клас, що охопив 15 – 20% чеської спільноти.

Економіка

[ред. | ред. код]

У XIII ст. економічний потенціал та форми господарської діяльності зазнали відчутних змін. Суто аграрний характер економіки переростав у аграрно-ремісницький. Вирощування сільськогосподарських культур залишалося основним предметом праці й джерелом, з якого селянин харчувався, оскільки система трипілля, яка тоді переважала, гальмувала виробництво м'яса. Зазвичай 1/3 угідь засівалася озиминою, ще 1/3- яровиною, а решта пустувала протягом 1-2 років. У ХІІІ ст. виробництво сільськогосподарської продукції зросло принаймні у два рази порівняно з попереднім. Завдяки цьому істотно підвищився рівень ринкових відносин, збільшився обіг у торгівлі сільськогосподарською продукцією, що, своєю чергою, зумовлювало подальше поглиблення поділу праці, сприяло розвиткові несільськогосподарського виробництва й, нарешті, зростанню чисельності населення. Підвищення врожайності забезпечили використання досконалішого плуга та ефективніша культура землеробства.

Водночас відбувається різке зростання видобутку й обробки коштовних металів, насамперед срібла та золота. Попит на них викликав справжню срібну лихоманку. Загальний обсяг видобутку срібла наприкінці XIII в. досягав приблизно 100 тис. гривень (або 25300 кг), що становило майже 50% тогочасного європейського видобутку цього металу.

Німецькі поселенці відіграли важливу роль у промисловому розвитку королівства. Наприкінці XII та в XIII ст. Пржемисловичі сприяли колонізації певних районів своїх земель німецькими поселенцями з сусідніх земель Баварії, Франконії, Верхньої Саксонії та Австрії під час розселення німців на схід. В часи середньовіччя німці становили близько 25% населення. Вони заселили переважно пагорби та гори та започаткували гірничодобувну промисловість та високоякісну промисловість, таку як металургія, збройова промисловість та пивоваріння.

Нові поселенці принесли з собою не лише свої звичаї та мову, але й нові технічні навички та обладнання, які були адаптовані протягом кількох десятиліть, особливо в сільському господарстві та ремеслах. Німецьке населення відіграло провідну роль в розвитку гірничої справи. Особливо інтенсивно відбувався видобуток срібла, зокрема, у 1235—1260 рр. в районі м. Їглау (Їглава), а в 1280—1310 рр. біля м. Кутенберга (Кутна Гора).

Колоністи сприяли розвитку нових виробництв і промислів, зокрема ткацтва, виробництва «богемського (лісового) скла», пивоваріння. Наприклад, найвідоміші різновиди пива в Чехії і сьогодні називаються за тогочасною німецькою назвою: «Pils(ner)» і «Будвайзер» (вироблялись у містах Пльзень і Чеське Будейовіце). Виробництво лісового скла (від назви Богемського Лісу) було поширеною галуззю промисловості для німецької богеми[1][2][3]. Поступово склалася ситуація, коли усі більш-менш заможні містянии (патриціат), купці й ремісники в Чехії були майже виключно німцями, в той час, як бідніші ремісники, селяни й міський пролетаріат належали, переважно, до чехів.

Німецька колонізація включила села в нове господарське життя через густу мережу ринків у містах. Також німецька колонізація сприяла поширенню трипільної системи землеробства, що дозволило вдвічі збільшити врожайність. Так, у Сілезії подвоїлася площа орних земель (з 16 % до 30 % у XVI столітті, а найвищі темпи зростання спостерігалися в XIV столітті, загальна площа орних земель збільшилася в 7, а в багатьох сілезьких регіонах — до 20 разів під час розселення німців на схід.

Важливу організаційну роль у колонізації в сільському господарстві відігравала постать локатора. Так називали особу, яка домовлялася з власником землі про умови поселення, вкладала власні кошти в заснування нового села, запрошувала колоністів, відміряла їм ділянки. За іменами локаторів названо багато населених пунктів. Колоністи отримували право на спадкове користування землею, за що сплачували феодалу грошовий оброк – чинш.

У 1-й пол. XIV ст. розвивалося землеробство, скотарство, хмелярство, насаджувалося садівництво, влаштовувалися ставки для розведення риби, розбивалися виноградники. Росли міста та вдосконалювалися ремесла. У країні зростав видобуток заліза та дорогоцінних металів, особливо срібла, розширювалося сукноробство та ткацтво. Наседення Праги досягло 40 тис. осіб.

Втім вже наприкінці XIV ст. внаслідок епідемій стихійних лих, внутрішньої боротьби за владу погіршується економічне становище через насамперед разорення маєтностей та зменшення населення на 10—15%. Наступні гуситські війни ще більше погіршили ситуації. Скоротилися площа оброблюваних земель та поголів'я худоби, погіршилася якість обробітку ґрунтів. Становище посилювалося ще й неврожайних років. Економічна блокада Чехії, що почалася в 1420 р., призвела до припинення торгових зв'язків із сусідніми країнами та зростання цін на крам. Торгові шляхи, що раніше проходили територією Чехії, були порушені На 1436 рік у порівнянні з 1415 роком чисельність населення зменшилася ще на 30%, було знищено 170 монастирів, декілька сотень костелів, більшість феодальних маєтків, які створювалися впродовж декількох століть.

З другої половини ХVІ ст. пани починають активно займатися підприємницькою діяльністю. В ці часи досягає найбільшого розвитку ставкове рибництво у Південній Чехії. Система ставків побудованих Рожмберками використовується й досі. Коропи, яких розводили та вирощували там, експортували в країни Європи. В маєтках феодалів будувалися пивоварні, на яких у великих обсягах виготовляли світле (пшеничне) пиво. Також у Чехії, Моравії, Сілезії було налагоджено виробництво сукна, яке експортували у Австрію, Польщу, Росію, Угорщину, на Балкани. Виготовлене у північній Чехії, Лужицях і Сілезії полотно через Лейпциг продавали навіть у Америку. Поза цехами ремісників розвивалася чорна металургія, біля 1600 р. були збудовані перші доменні печі з безперервним плавленням металу.

Мануфактурне виробництво, що зароджувалося в середині ХVІ ст. припинилося наприкінці XVII ст., тому що міста зберегли середньовічну цехову організацію. Богемське королівство перебувало в економічному занепаді до 2-ї пол XVIII ст. У створеній наприкінці ХVІІІ ст. у північній Чехії промисловості, судетські німці відігравали провідну роль. Німці належали до найбільш кваліфікованих робітників у прикордонних чеських регіонах і у великих містах, зокрема, про райони Німецької Богемії та міста Аш, Карлсбад (Карлові Вари), Райхенберг (Ліберець). У цю добу почали виробляти один з найбільш відомих напоїв сучасної Чехії: 1807 р. судетським німцем з Карлових Вар аптекарем Й. Бехером оригінального рецепту гіркої настоянки горілки на травах. Вона отримала назву «бехерівка».

Наприкінці ХVІІІ ст. – на початку ХІХ ст. розпочалися процеси індустріалізації, формування внутрішнього фінансового, торгового і промислового капіталу, змінювалася структура зайнятості населення. У 1756 р. у сільському господарстві чеських земель було зайнято 78%, а в 1848 р. – 64% людності. У 1796 р. в Усті на Лабі відкрито бавовняно-паперову фабрику. У 1797 р. у Вернержіціх на фабриці Й. Й. Латенберга встановлено першу прядильну машину, у 1804 р. в Ліберці на суконній фабриці застосовано першу парову машину. Впровадження парових машин в чеських землях також відбувалося у харчовій, скляній, інших галузях промисловості. У чеських землях в 1840 р. знаходилося 60% парових машин всієї імперії. Роль важливого рушія промислового піднесення чеських земель відіграли цукрові заводи, які, переважно, засновувалися у великих панських маєтках. Їх поява була зумовлена неможливістю Австрії імпортувати тростинний цукор з британських колоній після запровадження Наполеоном I континентальної блокади у 1806 р. У 1810 – 1816 рр. розпочали виробництво 15 цукрозаводів. Надалі їх кількість зростала.

Поступово чеські землі ставали найрозвиненішою частиною володінь Габсбургів. На час перепису 1791 р. вони, займаючи 10% території та 14 % населення імперії, приносили державі 25 – 35% прибутків. Бурхливо розвивалася металургійна промисловість.

Вагомих змін зазнала інфраструктура. У 1841 р. почалося використання пароплавів по Лабі, Влтаві, Дунаю. На перших залізницях монархії, споруджених в 1825 – 1832 рр. між Лінцем і Чеським Будейовіце та у 1828 – 1833 рр. між Прагою та Лани, використовувалася кінна тяга. У 1835 р. розпочато будівництво залізниці з Відня до Галичини, де знаходилися поклади солі. Вона пролягала через Брно – Бржецлав – Оломоуц – Богумін до Бохно. У 1845 р. на залізниці Прага – Оломоуц почали використовувати паровози. У цей час фактично було створено ядро майбутнього Празького залізничного вузла. Дотепер функціонує будова першого Празького вокзалу імператора Франца І (нині імені Масарика), зведена у 1844—1845 рр. за проєктом А. Юнглінга в стилі пізнього класицизму.

У цей час в чеських землях засновано перші кредитно–фінансові установи. У 1825 р. створено Чеський ощадний банк у Празі, у 1827 р. – перший Чеський банк взаємного страхування.

Процеси модернізації охопили й сільське господарство, де почали застосовувати меліорацію, мінеральні добрива, сівозміну, переводити селян на грошову ренту. Такі прогресивні методи господарювання поєднувалися зі значними залишками феодалізму, зокрема, існуванням великого поміщицького землеволодіння.

Подальшому розвитку індустріалізації сприяв угорський ринок збуту. Впродовж другої половини ХІХ ст. чеські землі перетворилися в одну із найрозвиненіших промислових регіонів Центральної Європи. Були розбудовані Вітковіцькі металургійні заводи, фабрика «Шкода» і Міський пивоварний завод в Пльзні, чимало цукрових заводів. У важливі центри промислового виробництва перетворилися Остравський район, який забезпечував вугіллям всю імперію, а також область Кладно, де зосереджувався видобуток вугілля і працювали металургійні заводи та Брно, з машинобудівними підприємствами. У північній і північно-східній Богемії працювали підприємства з виробництва скла і текстилю.

У 1890 році королівство мало 130 806 промислових та 94 367 комерційних підприємств. Серед перших було 3769 фабрик із загальною потужністю двигунів 185 407 кінських сил та 353 684 робітниками.

На початок ХХ ст. Богемське королівство була найбагатшою частиною Габсбурзької імперії, її частка загальноімперського майна становила 32% – 43,7 млрд крон. На чеських землях, що приблизно складали 10% території і 20% населення Австро-Угорщини, розташовувалося 3/4 її промисловості. Лише 3% території Богемії були сільськогосподарсько непродуктивними. З решти 97% понад 50% становили орні землі, 11% луки та сади, 5% пасовища, 29% ліси, а решта - переважно ставки та річки. Урожай 1900 року включав такі важливі культури: пшеницю, жито, ячмінь, овес, бобові, ріпак, мак, льон, цикорій, картоплю, цукровий буряк, кормовий буряк, капусту, конюшину, трав'яне сіно, хміль, виноград та фрукти (особливо яблука та сливи). На кінець 1900 року поголів'я худоби становило 229 564 голів, 2 258 338 голів великої рогатої худоби, 228 307 овець, 688 822 свиней, 316 834 кіз, 199 604 вулики з бджолам, 7 445 330 курей та гусей.

Полювання приносило значні прибутки в Богемії. У 1896 році було відстріляно 17 575 великої та 346 877 дрібної хутрової дичини, потім 385 014 пернатої дичини, а також 15 784 хутрової та 43 404 пернатої дичини.

Відомі на той час сировинні ресурси королівства включали значну кількість срібної руди та срібла в Пршібрамі, залізної руди в Крушній Горі та Нучиці, чавуну в Кенігсхофі та Кладно, свинцю в Пршібрамі, олова та сурми в Таборі, урану в Яхимові, квасцового сланцю та графіту поблизу Крумлова, а також мінеральні барвники, каолін, вогнетривку глину, дорогоцінне та напівкоштовне каміння, будівельне каміння та інше в різних місцях. Найважливішим продуктом видобутку було вугілля. У 1901 році найбільше видобувалося кам'яне вугілля, а потім буре вугілля. Загальна вартість цього гірничодобувного та металургійного виробництва в тому ж році становила 162 717 464 крони (50% від загальної вартості австрійської половини імперії). Загалом на 297 гірничодобувних та 25 металургійних підприємствах було зайнято 70 124 робітників.

Харчова промисловість, яка включала цукровий буряк, також була розгалуженою, особливо на рівнині Середньої Ельби. У 1899/1900 роках існувало 138 фабрик, на яких працювало 46 697 робітників, що виробляли 5 мільйонів метричних центнерів цукру (тобто приблизно 61% від загального обсягу виробництва Цислейтанії). Також було 649 пивоварень, які виробляли 9 228 362 гектолітрів пива. Існувала значна промисловість алкогольних напоїв (251 винокурня із загальним обсягом виробництва 399 000 гл), виробництво солоду та пресованих дріжджів, виробництво шоколаду та цукерок, виробництво замінників кави, виробництво лікерів та оцту, а також борошномельна промисловість

Станом на 1914 р. в чеських землях видобувалося 75% чорного вугілля, зосереджувалося 60% залізоробної промисловості, 64% машинобудування, 88% бавовняної та 100% склоробної промисловості, 91% цукроварень, 45% пивоварень монархії. Металургійна промисловість постачала зварне залізо та низьковуглецеву сталь, чавунні вироби, залізний дріт, чорний та бляшаний лист, сталеві рейки та інші залізничні матеріали, цвяхи та дротяні штифти, дротяні канати, залізні труби, кухонне начиння та інші вироби, а також мідні, свинцеві та олов'яні вироби, лампи, золоті та срібні вироби.

Машинобудівні заводи (головним чином у Празі та околицях, Лібереці та Пльзені) постачали переважно парові двигуни та котли, сільськогосподарську техніку, а пізніше обладнання для цукрових заводів, пивоварень, млинів тощо. Залізничні вагони виготовлялися на великому заводі поблизу Праги, а музичні інструменти - у Празі, Лібереці, Кеніггреці, Грасліці та Шенбаху.

Скляна промисловість складалася з 82 скляних заводів, 41 скляного рафінадного заводу та 95 фабричних майстерень зі скляної галантереї, на яких загалом працювало 13 869 робітників. Окрім численних кустарних виробництв для кришталевого склофабрики в Хайді, галантерейного виробництва та виробництва ременів у районі Габлонц, існувала сильна керамічна промисловість. Порцелянова промисловість також була значною, з 42 фабриками, 22 з яких знаходилися поблизу Карлових Вар.

Текстильна промисловість також мала велике значення в Богемії. Виробництво тканин було найбільш поширеним у Райхенберзі, камвольне ткацтво - в Усті-над-Лабем, Аші, Чеському Ачаку тощо, а лляна промисловість - в районі Трутнова, Гогенельбе та Георгсвальде.

Інші галузі промисловості включали виробництво паперу (65 фабрик з 66 папероробними машинами), взуття, рукавички, капелюхи, ґудзики, дитячі іграшки, чорнило, олівці, хімічні продукти (особливо в Усті-над-Лабем, Краліпі та Празі), олію, мило та свічки, рафіновану нафту, вибуховий порох, капсулі та патрони, сірники, тютюн та сигари (7 фабрик з 8791 робітником), друкарня книг та літографії в Празі, а також виробництво фотоапаратів та фотоматеріалів.

До кінця 1900 року залізнична мережа досягла довжини 5927 км і була найгустішою в усій монархії. За той самий період Богемія мала 29 162 км доріг (з яких 4294 км були імперськими дорогами). З водних шляхів значними були лише Ельба та Влтава. Поштові та телеграфні послуги обслуговували 1489 поштових та 796 телеграфних відділень.

Грошово-кредитні операції обслуговували Празька фондова біржа, одинадцять незалежних банків, 47 філій інших банків, 1846 торговельних та господарських кооперативів та 200 ощадних кас із депозитами на загальну суму 1167 мільйонів крон.

Гроші

[ред. | ред. код]
Празький грош Вацлав II

У 1300 році Вацлав II провів грошову реформу, заснувавши новий платіжний засіб: празький гріш з досить високим вмістом срібла (1 гріш становив 3,975 г срібла), що став популярною монетою у всій середньовічній Європі. Празький грош був 938-ї та рівний 12 монетам меншого номіналу (парвуси або ж празькі денарії). На початку ХIV ст. в Кутній Горі був заснований центральний монетний двір. З появою грошів заборонялась вільна торгівля та обіг срібла, яке слід було обов’язково міняти на монету. Власників срібних копалень зобов’язували усе видобуте срібло здавати до державного монетного двору. Іноземцям заборонялося купувати та вивозити срібло. Це дозволялося робити лише у змонетованому вигляді. Таким чином держава встановила контроль над грошовим ринком, а король отримав доходи з торгівлі сріблом.

За час існування з червня 1300 р. по серпень 1547 р. чеські гроші мали однаковий діаметр та малюнки з обох сторін. Щоправда, за сторіччя монета полегшала майже на грам: якщо на початку XIV ст. вона зазвичай важила 3,8 – 3,5 г, то в перших десятиліттях XV ст. вже біля 2,4 г. Окрім того, вже в другій декаді XIV ст. срібла в монеті поменшало наполовину. Востаннє празький грош з’явився в обігу за часів Фердинанда I в 1547 р.

За часів Яна Люксембурзького карбували монети дукати. Завдяки вмісту високої проби так званого дукатового золота, вони вважались найбільш коштовними протягом кількох століть за часів династій Люксембургів і Ягеллонів. За Карла IV у грошовий обіг увійшли дрібні срібні монети гелери, що карбувалися в швабському місті Галл. Гелер був складовою частиною грошової системи до 1619 року.

Протягом усього періоду гуситських воєн продовжувалося падіння курсу празького гроша. Зміст срібла в монеті постійно зменшувався, і падала його мінова вартість. У другій половині 1420-х років випуск срібної монети було припинено, карбувалась переважно дрібна монета.

У Крушних горах в містечку Яхимове з 1518 р. карбували нові великі монети із срібла – «йоагімталер», або скорочено «талер». Срібний талер символізував тверду валюту тих часів. Вага цих монет становила 26,39 г срібла. Талери служили для сплати значних сум, тому викликали винятковий інтерес в міняйлів, банкірів і купців, швидко поширившись по всій Західній і Центральній Європі.

1892 року було впроваджено крону Австро-Угорщини, що дорівнювалася 100 гелерам.

Право

[ред. | ред. код]

У 1298—1300 роках Вацлав II видав комплекс правових норм, що регулювали у всьому королівстві відносини між гірниками, власниками та королівською палатою. Кутногорське право згодом стало взірцем для інших країн Центральної Європи.

При Карлі IV було створено нове зведення законів «Статути королівства» («Маєстас Кароліна» як назву він отримав лише у 1617 р., при першому виданні). Це зведення правових звичаїв і норм було сформульовано у 109 пунктах, відображаючи економічні та правові основи державної влади короля, його прагнення до централізації влади та спрямованість проти панської олігархії. На генеральному сеймі 1355 шляхта провалила прийняття законника. Їй вигідно було право неписане.

Особливістю міських німецьких поселень було надання їм так званого нюрнберзького (західна і центральна Чехія) або магдебурзького (північна і східна Чехія) права. Його суть полягала у наданні цивільного і судового самоврядування міській громаді. Судова і цивільна влада в ній належала фойту (фогту) або солтису (в Моравії та Сілезії). Суд здійснювали судді разом з присяжними. Суддя був головою міської громади і призначався на цю посаду королем. Містом управляли ратуші, члени якої називалися «коншелами», а голова – пуркмістром. Його призначав королівський підкоморник. За надання таких самоврядних прав місто одноразово виплачувало королю або феодалу значну суму грошей. Середньовічне міське право, «імпортоване» німецькими переселенцями, з певними змінами, діяло у чеських землях до запровадження Загального цивільного кодексу Австрійської імперії у 1811 р.

1627 року замість гласного і усного судочинства було запроваджено таємне і писемне. Віднині судді повинні були керуватися не звичаєвим правом, а лише виданими законами. Німецька мова отримала в судах і законах рівні права з чеською. З часу видання «Оновленого земського устрою» Фердинанда ІІ проєкти законів випрацьовувалися тільки в таємній раді у Відні. При цьому не завжди існувала можливість залучити до участі в цій законодавчій діяльності достатню кількість сановників чеського походження, оскільки вони зазвичай проживали у Празі. Відсторонення вихідців із чеських земель мало місце також при вирішенні судових справ у порядку апеляції.

У 1719 р. інструкцією Карла VІ чеська канцелярія у Відні була розділена на два відділи — адміністративно-політичних справ та судових. Члени цих відділів (сенатів) призначалися із вихідців із Богемії. У 1811 р., без обговорення у богемському сеймі, Відень запровадив новий цивільний кодекс.

Релігія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Католицька церква в Чехії
Докладніше: Сазавський монастир
Докладніше: Гусити

У XIII–ХIV ст. світський вплив на церкву падає. Юридичною базою для нової ситуації послужив договір (конкордат), підписаний Пржемислом I з римською курією, згідно з яким піддані церкви були вилучені зі сфери юрисдикції світських феодалів, церковне управління стало незалежним від них. Але як єдине ціле церква з її майном залишалася під владою короля, йому належало вирішальне слово у заміщенні посади єпископа, він стягував податок з церковного майна. Купівля-продаж посад в церковному управлінні, відтік коштів у Рим, непомірне збагачення церкви, що викликало ненависть світських феодалів. Внаслідок цього у ХІV ст. з’явилися народні єресі вальденсів, пікартів, які закликали до боротьби проти заможної церкви. Чисельні проповідники твердили про наближення кінця світу і прихід «тисячолітнього царства» Христа на землі (хіліасти). З’явилися також вчені реформатори монах-августинець Конрад Вальдгаузер (1320 – 1369), Ян Міліч з Кромержижа, Матвій з Янова (1350 – 1394). Їх погляди були розвинені гуситськими проповідниками.

Погляди Яна Гуса, які поділяла група магістрів, отримали жвавий відгук в суспільстві. Окрім католицького духівництва, проти них виступило німецьке населення міст Під час гуситських воєн відбувається переслідування католиків та юдеїв. Перші, переважно німці, виїхали до Австрії, Саксонії та Бранденбергу, юдеї були вигнано лише з великих міст королівства. На Чаславському сеймі 1421 р. було проголошено, що сейм має примушувати всіх до сповідання Чотирьох Празьких статей як «Божих правд».

На сеймі в Кутній Горі у 1485 р. було укладено угоду на умовах повної рівноправності обох конфесій. Це був перший в Європі приклад визнання рівноправності двох віросповідань і церковних організацій, коли релігійна меншина отримала однакові права з більшістю. Право обирати одне з двох визнаних віросповідань отримали, окрім представників привілейованих прошарків – шляхти і вільних міщан, залежні селяни. Ця угода отримала назву Кутногорського релігійного миру між гуситами і католиками, які визнали Базельські компактати.

З початком реформації у Німеччині, у 1517 р. більшість німців Богемії приєдналися до лютеранства. Завдяки цьому зникли релігійні підстави для етнічних конфліктів. Але ідеї Лютера були сприйняті тільки німецькомовним населенням земель Чеської корони, зокрема, ремісниками, заможними містянами. Лютеранство поширювалося у регіонах північного прикордоння, заселеного німецькими колоністами, тісно пов’язаними із сусідніми Саксонією і Тюрингією. З метою посилення католицької партії, Фердинанд I запросив до Праги єзуїтів та заснував для них 1556 р. колегіум Св. Климента. 1561 р. король відновив Празьке католицьке архієпископство. Здійснюючи тиск на лютеран, які прагнули захопити у свої руки управління церковними справами чашників.

1608 року під тиском станів Рудольф ІІ видав «Грамоту величності про віросповідання» з 25 статей, що узаконила в Богемському королівстві свободу віросповідань. Такий стан речей зберігався до поразки у битві на Білій горі.

31 липня 1627 р. було видано королівський наказ, за яким у королівстві не допускалося жодного іншого віросповідання, крім католицького. Ті, хто дотримувався своєї колишньої віри були зобов’язані у шеститижневий строк продати майно і виїхати з королівства. Згодом пільговий строк був продовжений до кінця травня 1628 р. З червня 1627 р. тільки з Праги щоденно виїжджало по 70 – 80 осіб, а 1628 р. – відправилися у вигнання 36 тисяч родин.

Мова

[ред. | ред. код]

На початку існування Богемського королівства латина була мовою офіційних документів та листування королів й вищих сановників. Після імміграції німців у XII столітті та заселення деяких частин країни німецька мова також поширилася як адміністративна мова в багатьох містах. Чеська мова (яка називалася богемською до XIX століття) тимчасово, до 1627 року (після придушення Богемського повстання), була основною мовою сейму та шляхти. Німецька мова потім формально була рівноправною чеській і була мовою Богемського сейму до Чеського національного відродження у XIX столітті.

Позиції чеської мови значно зміцнилися в гуситські часи. Повсюдне відправлення літургії чеською мовою поставило її на один рівень з латинською та піднесло її значення серед вірян. Наприкінці ХІV ст. чеською мовою було перекладено Біблію. У 70-х рр. ХІV ст. в чеських землях почалося книгодрукування. З’явилися ілюстровані релігійні книги — «Біблія короля Вацлава» (1390-ті роки), «Біблія Конрада з Вехи» (1402). Першою книгою, надрукованою по-чеськи, була «Хроніка Троянська», видана 1468 р. в Плзені. В Богемії більшість книг друкувалися чеською мовою, в Моравії — німецькою і латиною.

Освіта

[ред. | ред. код]
Докладніше: Єзуїтські колегії

Головним центром освітнього життя Богемії був Празький університет, заснований 1348 року королем Карлом IV. Через загострення стосунків між чехами і німцями в університеті, Вацлав ІV 18 січня 1409 р. «Кутногорським декретом» передав керівництво у ньому гуситам.

В галузі освіти монополія належала церкві. Основним типом навчальних закладів були церковно-приходські школи. У другій половині ХІV ст. лише у Празі їх було 25. Також в Празі діяло 2 школи з підготовки церковних служителів. Наприкінці ХV ст. у великих королівських містах і в кожному панському місті Чехії існувало декілька світських шкіл.

Надзвичайно важливе значення для розвитку освіти мав гуситський рух, який надав можливість отримання освіти широким колам населення. У школі таборитів виховувалися разом хлопчики й дівчатка, що було унікальним для середньовічної Європи. Навчання здійснювалося чеською мовою.

Після поразки чеського повстання у 1620 році починається процес поступового понімечення освіти, який прискорився у XVIII ст. Лише після «вісни народів» 1848—1849 року, за яким послідувало чеське національне відродження починається зворотня тенденція.

У 1900 році у королівстві було 5509 державних початкових та середніх шкіл (2351 німецька, 3158 чеських) із загальною кількістю 24 640 вчителів, 1 091 156 дітей шкільного віку та (включаючи 230 приватних шкіл) 1 093 948 дітей, які навчалися в школі. У 1900 році в країні було 61 гімназія та реальна школа (27 з німецькою та 33 з чеською мовою навчання), з 1144 вчителями та 14 477 учнями. Реальні школи (12 з німецькою та 18 з чеською мовою навчання) з 643 вчителями та 10 096 учнями. Крім того, в королівстві було 24 педагогічні коледжі. Працювало 136 денних садків, 224 дитячі садки (разом з 39 441 дитиною) та 130 інших спеціальних навчальних закладів.

Технічні школи включали гірничу академію в Пршібрамі, художню академію в Празі, чотири теологічні школи, п'ять середніх шкіл для сільського господарства та дві для лісництва, 56 нижчих сільськогосподарських шкіл, 96 комерційних та 421 торговельне училище, два гірничі училища, школу акушерства, 270 музичних шкіл, 134 жіночі трудові школи

Університетами були Карлів університет у Празі, з якого у 1882 році було виокремлено спеціальний чеський університет (німецький у 1900 році зі 189 викладачами та 1321 студентом, чеський зі 196 викладачами та 3143 студентами), а також Німецький технічний університет у Празі та Чеський технічний університет у Празі (перший з 49 викладачами та 560 студентами, другий з 86 викладачами та 1179 студентами). Національний музей, заснований у 1818 році, та Чеська академія наук, слова та мистецтва імені імператора Франца Йосифа також сприяли розвитку вищої освіти.

Культура

[ред. | ред. код]

У ХІІІ ст. були закладені основи культурного розвитку, які стали визначальними для всього наступного феодального періоду. У королівстві суспільство поділялося на три стани, в кожного з яких домінував свій тип культури. Широкі народні маси зберегли чимало слов’янських елементів у фольклорі, міфології та побуті. Культурі правлячого стану феодалів був притаманний лицарський стиль, принесений з Франції і Німеччини. Космополітичний характер був властивий для культури церкви.

У живопису ХІІІ ст. переважали романські риси і вплив Візантії (розпис церкви монастиря іоанітів в Страконіце, церкви в Пісеку). Готичний стиль проникав через ілюміновані книги. Значною пам’яткою цього стилю є книги початку ХІV ст. зі збірки королеви Єлизавети, подаруваної нею Старобрненському монастирю, «Пассіонарій абатиси Кунгути» (друга половина ХІV ст.), «Велиславова Біблія» (40-ві рр. ХІV ст.).

Наприкінці ХІІІ — на початку ХІV ст. з’явилися перші літературні твори чеською мовою – «Острівна пісня», «Молитва Кунгути». Вершиною чеської літературної творчості цього часу стала римована «Хроніка» Даліміла (1308 – 1314), що мала протинімецьку спрямованість.

У першій третині ХІІІ ст. готичне мистецтво поширилося з країн Західної Європи. Завдяки монахам цистерціанського ордену з’явилася готична архітектура. Перші готичні храми побудували в Осеке, Градіште над Їізерою, Помуках та інших містах. У світському зодчестві чеської готики важливе місце посідають феодальні замки, споруджені у ХІІІ – ХІV ст. Оборонну систему замків чеські будівничі запозичили з Німеччини. Разом з тим, вони створили тип розкішних палаців, наприклад, у королівському замку Звіков. У містобудуванні практикувалася регулярна планова забудова міст, що у ХІІІ ст. було для Європи рідкісним явищем. Зразками готичної забудови є середньовічні квартали Чеських Будейовиць, Знойма, Мікулова тощо.

Близько 1400 р. на вежі Староміської ратуші Праги був розміщений відомий астрономічний годинник. У 1490 р. на годиннику були встановлені 12 фігур апостолів, які рухаються за допомогою складного механізму.

Богемське королівство стало однією з перших країн, де з'явилося друкарство. За часом зародження друкарської справи вона посідає 3-тє місце після Німеччини та Італії. Період XVI – початок XVII ст. був часом динамічного та багатопланового розвитку чеського друкарства. Розвиток триває у межах двох типів літератури – світської та духовної (релігійної). У релігійній, поряд з біблійними текстами, релігійними трактатами, книгами церковної адміністрації, полемічними творами, з'являються збірки проповідей, молитов, духовних пісень, теологічні і ідактичні твори. Світська література цього періоду представлена романами, хроніками, подорожами, поетичними творами, календарями, літературою правового характеру. Її репертуар поповнюється «науковою» літературою, новими жанрами розважальної (художньої) літератури, моралізуючими та ювілейними виданнями, газетними публікаціями. З'являється новий вид книги, який дослідники називають ренесансною

У другій половині ХІХ ст. чехи зробили потужний ривок у галузі національної культури та освіти. На перший план висувається питання статусу чеської мови. Однак чеські національні вимоги вступали в конфлікт з інтересами численного німецького населення, яке також було корінним у цих землях.

У культурі

[ред. | ред. код]

Відео-ігри

[ред. | ред. код]

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Königreich Böhmen. In: Meyers Großes Konversations-Lexikon. 6. Auflage. Band 3, Bibliographisches Institut, Leipzig/Wien 1905, S. 147—158.
  • Pánek, Jaroslav; Tůma Oldřich; et al. (2009). A History of the Czech lands. Prague: Karolinum Press. ISBN 978-80-246-1645-2.
  • Agnew, Hugh LeCaine (2004). The Czechs and the Lands of the Bohemian Crown. Stanford: Hoover Institution Press. ISBN 0-8179-4492-3.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Weinhold, Karl (1887). Die Verbreitung und die Herkunft der Deutschen in Schlesien. Stuttgart: J. Engelhorn
  2. ↑ Charles Higounet.(1986) Die deutsche Ostsiedlung im Mittelalter [Aus dem Französischen von Manfred Vasold]. Berlin: Siedler, 405 p. , cartes, plans, illustrations
  3. ↑ Prinz, Friedrich (2002). Böhmen und Mähren. Berlin: Siedler. ISBN 3-88680-773-8

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Богемське королівство

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Богемське_королівство&oldid=46491521