Дзюньїтіро Танідзакі
| Дзюньїтіро Танідзакі | ||||
|---|---|---|---|---|
| 谷崎潤一郎 | ||||
 | ||||
| Народився |
24 липня 1886 Nihonbashi-kud, Префектура Токіо[d], Японія | |||
| Помер |
30 липня 1965 (79 років) Атамі, Префектура Шідзуока, Японія ·інфаркт міокарда | |||
| Країна |
.svg){kind=small} Японія | |||
| Діяльність | Письменник, драматург, есеїст | |||
| Alma mater | Токійський університет | |||
| Мова творів | Японська | |||
| Роки активності | 1909 – 1965 | |||
| Magnum opus | Дрібний снігd, Кохання дурняd, Покручений хрестd, Татуювання[d] і На любов і смакd | |||
| У шлюбі з | Matsuko Tanizakid | |||
| Нагороди | Член Імператорської Академії мистецтв (1923), кавалер Ордена культури (1949) , заслужений діяч культури Японії (1952). Перший японський письменник, обраний почесним членом Академії мистецтв і літератури США (1964). | |||
| Премії | Літературна премія «Асахі» (1948). Сім разів номінований на Нобелівську премію (1958 – 1964 роки). | |||
|
| ||||
 Дзюньїтіро Танідзакі у Вікісховищі | ||||
 Роботи у Вікіджерелах | ||||
Дзюньїтіро Танідзакі (яп. 谷崎潤一郎, варіанти написання імені українською: Дзюн'ітіро, Джюн'ічіро, 24 липня 1886 — 30 липня 1965) — японський письменник і драматург, вважається одним з найвидатніших японських письменників ХХ сторіччя. Його прозові й драматичні твори дістали високу оцінку критиків як у Японії, так і в усьому світі. Сім разів номінований на Нобелівську премію (1958 – 1964 роки)[2]. Член Імператорської Академії мистецтв (1923), лауреат премії «Асахі» (1948), кавалер Ордена культури (1949), заслужений діяч культури Японії (1952). Перший японський письменник, обраний почесним членом Академії мистецтв і літератури США (1964).
Танідзакі звертався до найрізноманітніших стилів і засобів вираження — від бентежних описів сексуальності та руйнівної еротичної одержимості до виписаних у найтонших подробицях сцен родинного життя в часи бурхливих змін японського суспільства, незмінно зберігаючи вишуканість і нешаблонність письма. Володів надзвичайно широкою палітрою мовних засобів — від виразів «високого стилю» і китайської поезії до жаргонізмів і діалектів. Так, твори «чистої літератури», де розкриття тем чуттєвості та звичаїв описуваних часів подається на найвищому рівні художнього стилю і форми, принесли Танідзакі славу «великого майстра красного письменства» і прозвання «Великий Танідзакі». Червоною ниткою крізь художні твори та есе проходить тема пошуків культурної ідентичності в перетині традицій Японії та Заходу. Разом із тим, він написав чимало розважальних творів, причому не лише історичні романи, казки й легенди в традиціях усної творчості, а й детективи і трилери з нальотом чорного гумору; в цьому жанрі він був одним з перших у Японії.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився в районі Ніхомбасі міста Токіо в заможній сім’ї. Проте після смерті діда, засновника сімейного підприємства, родина швидко збідніла, а землетрус 1894 р. зруйнував будинок, де минуло дитинство Дзюньїтіро. Це змусило його переїхати в інший район і знайти підробіток. З 1908 був студентом філологічного факультету Токійського університету, але покинув навчання в 1911 р.
Літературну творчість Танідзакі розпочав у 1909 р. одноактною п’єсою «Уродини», а відомості набув починаючи з оповідання «Татуювання» (1910). У цьому оповіданні прозвучали мотиви еротики та садомазохізму, до яких він неодноразово звертався згодом, особливо в ранній творчості («Підлітки», «Таємниця», «Чорт»). Його перші літературні проби були схвально оцінені Кафу Наґаї, а невдовзі Танідзакі набув популярності, бо його твори з ретельно проробленими сюжетами контрастували з переважним на той час у японській літературі натуралізмом і егобелетристикою як однією з його течій. С. Судзукі висловлює думку, що ранні твори Танідзакі мають елементи жанру «еро-ґуро-нансенсу» (еротика, гротеск, нісенітниця), що набув популярності пізніше, в 20–30-х роках[3].
У наступні 15 років Танідзакі цікавили новітні звичаї, вестернізація Японії, він експериментував також у детективному жанрі. У 1922 р. письменник переїздить у Йокогаму, де жили численні іноземці, оселяється у будинку західного зразка й веде богемне життя. Це теж позначилося на деяких творах цього періоду.
Деякий час Танідзакі захоплювався кінематографією, у 1917 опублікував статтю «Сучасність і майбутнє живих картин», де пропонував відійти від наслідування театру та звернутися до сучасних і суто кінематографічних реалістичності й композиції кадру, а також припинити практику виконання жіночих ролей чоловіками[4]. У 20-х роках написав кілька сценаріїв.
Після Великого кантоського землетрусу (1923), що знищив будинок у Йокогамі, письменник переїздить у Кіото. Руйнація Токіо позначилася на літературних пристрастях Танідзакі: він значною мірою втрачає захоплення західною культурою й модернізацією та звертається до традицій, особливо регіону Кансай (Осака, Кобе та Кіото). В Кіото Танідзакі починає писати набагато інтенсивніше й у найближчі кілька років створює визнані шедеври, найперше, романи з сучасного життя «Кохання дурня», «Покручений хрест», «На любов і смак», де розкриваються трагікомічні сторони класової та культурної ідентичності та сексуальної одержимості. У 1928 виходить «Чорне біле», останній роман у стилі «міського модернізму» й у детективному жанрі.
Визнання дістали й романи на історичну тему — «Історія Сюнкін», «Таємниця правителя Мусасі» тощо. Роман «Ліани Йосіно» цього ж періоду цікавий алюзіями до театрів «Бунраку» й «Кабукі» разом із суто європейським прийомом «роман у романі». В ці ж роки Танідзакі пише спрямоване на виховання читацької культури есе «Як читати літературу» (згодом до його ініціативи долучилися Ясунарі Кавабата і Юкіо Місіма) та програмне есе «Славослов’я тіням», присвячене співіснуванню в Японії традиційної і запозиченої з Заходу культур — темі, що проходить крізь його численні художні твори.
Повернення до традицій знаменувалося в Танідзакі, зокрема, перекладом сучасною японською мовою середньовічного роману «Повість про Ґендзі». Редакцію 40-х років письменник поліпшував майже до останніх днів життя, впродовж 20 років.
На початку 40-х років Танідзакі створює найбільший за обсягом роман — «Дрібний сніг», де змальовує в подробицях життя чотирьох сестер із заможної родини. «Вестернізовані» жінки з Осаки ведуть космополітичне життя з західними друзями й сусідами, притаманні героям попередніх творів Танідзакі кризи культурної ідентичності їм чужі. Проте під час війни вони змушені спостерігати занепад звичного стилю життя. Цей роман публікувався з продовженнями в часописі «Тюо Корон», але в 1943 р. видавець припинив публікацію через острах репресій за брак патріотизму та воєнного духу.
У першому повоєнному романі, «Мати орудника Сіґемото», Танідзакі впровадив нову для себе тему сексуальності в похилому віці. Далі він розкривав цю тему в романі «Ключ», де старий професор підживлює власний ослаблий статевий потяг тим, що намагається організувати зраду жінки, а також у романі «Щоденник причинного старого», де головний герой, літній автор щоденника, пережив удар через надмір статевого збудження.
Дзюньїтіро Танідзакі помер від серцевого нападу 30 липня 1865 року, похований у храмі Хон-еньїн у Кіото.
По його смерті видавництво «Тюо коронся» заснувало літературну премію імені Танідзакі, якою щороку відзначаються найкращі прозові та драматичні твори професійних письменників.
В Україні творчість Танідзакі досліджувала Юлія Кузьменко (Навчально-науковий інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедра мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії)[5]. У 2015 р. вона захистила дисертацію на звання кандидата філологічних наук на тему «Традиція та модерн у творчості Танідзакі Джюн’ічіро», у 2016 – 2018 рр. написала низку статей і зробила кілька доповідей на конференціях із різних аспектів творчості Танідзакі та літературної течії «Тамбі-ха».
В перекладі українською Дзюньїтіро Танідзакі був уперше представлений оповіданням «Таємниця» в перекладі Ю. Кузьменко в Хрестоматії з японської літератури (том 3, 2011).
У 2024 р. виходить друком у перекладі Ігоря Дубінського роман «Чорне біле» (видавництво «Астролябія»). Романи «На любов і смак» і «Покручений хрест», а також есе «Славослов’я тіням» в його ж перекладі опубліковані частково у блозі перекладача[6].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Mehlin, Hans (1 квітня 2020). Nomination%20archive%20-%20%20%20. NobelPrize.org (амер.). Процитовано 17 квітня 2024.
- ↑ Boscaro, Adriana; Hood Chambers, Anthony; Chambers, Anthony, ред. (1999). A Tanizaki Feast. Ann Arbor, MI: U OF M CENTER FOR JAPANESE STUDIES. ISBN 978-0-939512-90-4.
- ↑ Bernardi, Joanne R. (1998). Boscaro, Adriana; Chambers, Anthony Hood (ред.). The Literary Link: Tanizaki and the Pure Film Movement. A Tanizaki Feast. University of Michigan Press. с. 75—92. doi:10.3998/mpub.18566.11. ISBN 978-0-939512-90-4.
- ↑ Кузьменко Юлія Сергіївна – Навчально-науковий інститут філології. philology.knu.ua. Процитовано 17 квітня 2024.
- ↑ З японської Archives. Just Translate It UA (укр.). Процитовано 17 квітня 2024.