Дисипативна функція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Дисипативна функція (функція розсіювання) — функція, що вводиться для врахування переходу енергії впорядкованого руху в енергію невпорядкованого руху, зрештою — в теплову (такий перехід, наприклад, відбувається внаслідок впливу на механічну систему сил в'язкого тертя).

Поняття про дисипативну функцію ввів у механіку 1878 року Релей, тому нерідко використовують її розгорнуту назву: дисипативна функція Релея[1].

Дисипативна функція характеризує швидкість спадання (розсіювання) механічної енергії системи і має розмірність потужності. Дисипативна функція, поділена на абсолютну температуру, визначає швидкість, з якою зростає ентропія в системі (т. зв. виробництво ентропії).

Застосування поняття[ред. | ред. код]

Поняття про дисипативну функцію використовується під час вивчення руху дисипативних систем, зокрема — для врахування впливу опорів на малі коливання системи поблизу її положення рівноваги, для вивчення згасання коливань у пружному середовищі, для врахування теплових втрат під час згасання коливань електричного струму в системі контурів. З урахуванням дисипації рівняння Лагранжа записують як

де L — функція Лагранжа, і  — узагальнені координати та їх похідні за часом, F — дисипативна функція.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Гернет М. М. . Курс теоретической механики. — 5-е изд. — М. : Высшая школа, 1987. — 344 с. — C. 307.

Література[ред. | ред. код]

  • Ландау Л. Д., Лифшиц Е. М. Механика. — 4-е изд. — М. : Наука, 1988. — Т. I. — С. 102. — (Теоретическая физика) — ISBN 5-02-013850-9.