Дмитрієв Микола Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дмитрієв Микола Андрійович

Дмитренко Микола Андрійович

Дмитрієв Микола.jpg
Народився 22 квітня 1867(1867-04-22)
Харків
Помер 6 липня 1908(1908-07-06) (41 рік)
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність адвокат

Мико́ла Андрі́йович Дми́́трієв (* 22 (10) квітня 1867, Харків — † 6 липня 1908), український видавець, громадсько-культурний діяч, публіцист, діяч полтавської «Просвіти» та Братства тарасівців.

Життєпис[ред.ред. код]

Походив з родини урядовця Андрія Степановича Дмитренка, виходця із селян Козачої Лопані — майже 30 років служив по виборах мировим суддею у Харкові. Мама, Олександра Іллівна — з роду Григорія Квітки-Основ'яненка.

Початкову освіту здобув вдома, по тому навчався у гімназії, за шкільних років великий вплив на нього мав Олександр Русов. Закінчив юридичний факультет Харківського університету, працював присяжним повіреним у Сумах. 1892 року відбував військову службу в Полтаві, потай одружився з домашньою вчителькою — Ганною Тимофіївною Теплицькою — дочкою кріпачки з Іваново-Вознесенська. 1893 року розпочав кар'єру адвоката, працював у цукрозаводчиків Харитоненків. З серпня 1894 року жив у Полтаві.

Виступав з публічними виступами як адвокат — на захист селян, останні називали його «своїм адвокатом». Виступав як адвокат по спадковості Олени Пчілки, по смерті Єлизавети Іванівни Драгоманової, по захисту Василя Горленка у справі з лихварями. Захищав братів П. та С. Скитських. Бував на зібраннях у Дмитрієва і студент Юрій Коллард, також Іван Липа, Сергій Шелухін.

Був секретарем «Полтавських губернських відомостей» та редактором-видавцем журналу «Рідний край» — у 1905—1906.

Гуртувався з такими діячами, як Панас Мирний, Лев Падалка.

1905 року на губернському з'їзді вчителів виступав із заявою-вимогою щодо організації народної школи з українською мовою викладання.

Меморіальна дошка в Полтаві

В липні 1905 року — на квартирі Дмитрієва — відбувся з‘їзд представників українських громад, на якому вирішувалося питання автономії України.

Видавав твори Панаса Мирного, календарі.

1906 року заснував полтавське видавництво «Український учитель». Сприяв розвитку українського архітектурного стилю; у селі Яреськах (нині Шишацький район) на його замовлення архітектором В. Кричевським споруджено будинок — на жаль, не зберігся.

Потонув у Пслі, рятуючи сільську дівчину, що тонула. По спогадах сучасників, того дня на відспівуванні біля Срітинської церкви зібралася майже вся Полтава. «Рідний край»: «Смерть шановного Миколи Андрійовича — се велика втрата для України, вона в йому загубила одного із своїх щирих синів і пильних невсипучих робітників».

Похований на полтавському Старому цвинтарі, 1982 року могила була перенесена на центральний міський цвинтар.

Карпенко-Карий іменував його Українським Цицероном.

В серпні 2007 року виконком Полтавської міської ради прийняв рішення про встановлення меморіальної дошки на вшанування Дмитрієва — на фасаді будинку № 3, майдан Конституції.

Джерела[ред.ред. код]