Добрі Немиров
| Добрі Немиров | ||||
|---|---|---|---|---|
| Добри Немиров | ||||
 Портрет Добрі Немірова. | ||||
| Ім'я при народженні | Добрі Харалампієв Зарафов | |||
| Псевдонім | Добри Немиров | |||
| Народився | 3 лютого 1882 Тутракан, Князівство Болгарія | |||
| Помер | 30 вересня 1945 Софія, Болгарія | |||
| Поховання | Центральний цвинтар Софіїd | |||
| Громадянство | Болгарія | |||
| Національність | болгарин | |||
| Діяльність | письменник | |||
| Мова творів | болгарська | |||
| Magnum opus | Q26709808?, Q26709814? і Q26709811? | |||
| Членство | Спілка болгарських письменників | |||
| У шлюбі з | Віра Немірова | |||
| Діти | Євген Неміров, Еміль Неміров | |||
| Автограф |  | |||
| Добрі Неміров у Вікімедії | ||||
|
| ||||
 Добрі Немиров у Вікісховищі | ||||
 Роботи у Вікіджерелах | ||||
Добрі Немиров (справжнє ім'я — Добрі Харалампієв Зарафов; 3 лютого 1882, Тутракан, Князівство Болгарія — 30 вересня 1945, Софія, Болгарія) — болгарський письменник. Президент Спілки болгарських письменників у 1937—1940 рр.[1]
Народився 3 лютого 1882 року в Тутракані, але відразу ж після його народження сім'я оселилася в Русе. Згодом Русе було відзначене його біографами як батьківщина письменника.[2]
У 1902 році він почав публікувати в періодичних виданнях оповідання під псевдонімом Добрі Немиров. Публіковався в журналах «Учителска мисъл (1903)», «Народен живот» (1904). Після переїзду в Софію (1905) співпрацював із журналом «Демократически преглед», «Из нов път», «Българска сбирка», «Съвременна илюстрация», «Листопад», «Везни», «Хиперион» та ін.[3] У 1912 р. випустив свою першу книжку «Історії», яка швидко принесла йому славу талановитого письменника-фантаста. Під час Першої світової війни Неміров служив у військових виданнях «Отечество» і «Военни известия» і в результаті видавав книги з військовими оповіданнями — «Нови дни» і «Разкази на редника», де зображував психічний шок болгарського солдата від матеріального і духовного руйнування країни.
Добрі Неміров став «одним із борців» («един от ратниците») за встановлення добросусідських відносин між болгарським і румунським народом на підґрунті культури. "Моя місія полягає в тому, щоб зробити щось для взаємного знайомства між румунським і болгарським народом — це місія, продиктована нагальною потребою очистити шлях для доброго і світлого. Я не політик і не звик користуватися засобами політики, але я людина, і я знаю, наскільки цінними є чесноти, а також самовідданість носіїв культури. У важкі дні судового процесу в Південному Судані, на початку 1930-х років, він відвідав Добрич, Балчик, Каварну і Констанцу, де проводив бесіди на теми, загальний характер яких зробив їх доступними і корисними. Неміров став послом болгарської культури в Добруджі.
До 1918 року працював бібліотекарем у Болгарському літературному товаристві та Міністерстві з благоустрою. З 1929 року є членом Ради, а в період 1937—1940 рр. — голова Спілки болгарських письменників.
Після звільнення Південної Добруджі 3 листопада 1941 року письменник відвідав своє місце народження і вигукнув: «Ах, Тутракан, Тутракан! О, ти ще отримаєш нове світіння, яке розповість і про життя і про історію». У порту його зустрів мер міста Петар Друмев і тисячі тутраканців з квітами. Того ж дня Добрі Неміров був проголошений почесним громадянином Тутракану:
| « | Тутракан пишається неймовірним успіхом у сфері поетично-літературних висот свого сина, громадськість бажає йому довголіття, щоб ще довго могли дзвеніти золоті струни його ліри, щоби закінчити всі недоспівані пісні про нього, про наш дорогоцінний Тутракан. | » |
| - Протокол № 8 від 3 листопада 1941 року | ||
Побувавши у рідному місті, Неміров вдруге відвідує міста Добричя, Силістра, Добрич, Каварна і Балчик. Новий досвід і досвід письменника у звільненій Добруджі знаходять своє відображення в цікаво написаних подорожах з циклу «Після свободи», які разом з першим його візитом у 1930 були опубліковані під назвою "Про пряму землю. З Добруджі "(1942). Книга є розповіддю про національну трагедію Добруджанської області.
- Разкази. 1912
- Певец. Спомени за Тасо. 1915
- Разкази на редника. 1917
- Другият. Роман 1918 (1920)
- Кошмар. Повест. 1919
- Най-добрият лекар. Двамата Петьовци. Загубени. Царят на младостта. Пиеси за деца. 1919
- Бедният Лука. Повест. 1923 (1927, 2006, филмирана през 1979 г.)
- Дело № 9. 1925
- Братя. Роман (1927)
- Първи бразди. Роман (1929)
- Тъмни души. Драма. (1930)
- През огъня. Роман. 1931
- Човекът, който беше нищо. Повест. 1932 (в том 6 на Книга на книгите на изд. «Задруга»)
- Когато бях малък. Разкази. Кн. I. 1934 (1942, 1945, 1946)
- Когато бях малък. Разкази. Кн. II. 1936 (1947)
- Когато бях малък. Разкази. Кн. III. 1939 (1943)
- Майко. Разкази. 1935
- Възелът. Драма. 1937
- Ангелогласният. Исторически роман. 1938 (1981)
- Отвсякъде. Разкази. 1939
- И вечна да е! Из Македония. Пътеписи. 1942
- По равната земя. Из Добруджа. 1942
- Дунавът. Разкази. 1943
- Урок по български език. 1943
- Избрани произведения. 1960 (1982)
- Когато бях малък. Избрани разкази за деца. 1955 (1973, 1977, 1989)
- Братя. Бедният Лука. Разкази. 1982
- Великият чичо. 2001
- От Любен Каравелов до Стефан Гечев. 2002
- Детски цветослов. 2012
- Българската литература и войните (1912—1918). 2013
- Скици на живите. 1934
- «Добри Немиров. Спомени от един свидетел на неговия живот» от Емил Немиров (1986)
- Скъпи неща. 2000
-
Немиров перед рідним будинком, 1920 -
Обкладинка першого видання «Пласкої Землі» -
Письменник у робочому середовищі -
Меморіальна дошка на фасаді будинку, де Добрі Неміров жив з 1932 року до самої смерті -
Будинок Добрі Немірова на бул.
 |
У Вікіджерелах є |
- ↑ Ракова, Здравка. Добри Немиров – забравеният председател на Съюза на българските писатели. Liternet.bg. Архів оригіналу за 19 жовтня 2018. Процитовано 7 юли 2008.
- ↑ Джурова, Галина. Добри Немиров. Регионална библиотека „Любен Каравелов“ – Русе. Архів оригіналу за 2 лютого 2016. Процитовано 7 юли 2008.
- ↑ Глосарій болгарської літератури, т. 2, с. 438—439, С. Видавництво Болгарської академії наук, 1977.
|
