Болгарська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Болгарська мова
Български език
   Мова меншості
   Мова меншості
Поширена в: Болгарія, Україна, Молдова, Румунія, Туреччина
Регіон: Європа
Носії: 12 млн
Місце: 75
Писемність: Болгарська абетка
Класифікація: Індо-Європейська
 Балтослов'янська
  Слов'янська
   Південно-слов'янська
Державна: -
Офіційна: Болгарія Болгарія
Flag of Europe.svg Європейський Союз
Регулює: Институт за български език (Інститут болгарської мови)
Коди мови
ISO 639-1 bg
ISO 639-2 bul
SIL blg
Ця стаття є частиною серії статей про народ
Болгари
Coat of arms of Bulgaria.svg

Культура
ЛітератураМузика
Образотворче мистецтвоКіно
ТанціКухняМодаСпорт

Болгарська діаспора
Республіка МакедоніяСербіяРумунія
СШАУгорщинаГреціяКанада
ІталіяІспаніяНімеччина
Велика БританіяТуреччинаУкраїна
Анатолійські Болгари
Банатські Болгари
Болгари Бессарабії
Помаки

Релігія
Православ'яІсламКатолицизм
Протестантизм

Мова
Болгарська та її діалекти

Інші статті
БолгаріяВідомі болгариІсторія
Царі Болгарії

Болгарська мова — одна з південнослов'янських мов. Поширена в Болгарії, певна кількість носіїв також живуть в Україні (Одеська область), Молдові, Румунії, Македонії. Ця мова є офіційною мовою Болгарії.

Історія[ред.ред. код]

Болгарська літературна мова сформувалася на середину XIX століття на базі північно-східних говірок. У XX столітті літературна мова зазнала значного впливу західних говірок, на території яких розташована столиця Болгарії — Софія. Писемність — на основі кирилиці.

У лексиці, а почасти й у словотворі, літературна болгарська мова відбиває також значний вплив літературної російської мови, переважно в сфері абстрактних, політичних та взагалі культурних понять: современност, изгнание, промежуток та інші, однак слід зазначити, що значна частина подібних слів за своїм походженням — старослов'янізми.

Писемна болгарська мова має тривалу історію. Найдавніші писемні пам'ятки відносяться до X сторіччя (надпис царя Самуїла, 993 року). Найважливіші етапи розвитку літературної мови:

  • староболгарський період, щільно пов'язаний з першими продуктами конфесійного письменства при його виникненні в ІХ столітті
  • середньоболгарський період (12—15 століття)
  • новоболгарський (власне ранній новоболгарський) період — XVI — 1-а чверть XIX століття
  • новітня мова — з 1-ї чверті XIX століття до нашого часу (автором першої болгарської граматики, виданої в 1844 р., був Іван Богоров).

Бувши давно закріпленою на письмі, болгарська мова дуже довго зберігала в правописі зв'язок із старовинною, почасти ще старослов'янською мовою. Лише 1945 нова влада народно-демократичної Болгарії ввела в загальнонаціональний вжиток раціональну та просту орфографію, в основному побудовану на морфологічному принципі із значними поступками вимові.

Особливості[ред.ред. код]

Болгарській мові властиві глибокі діалектні відмінності. Так, за вимовою старого «ятя» (Ѣ) діалекти поділяються на східні та західні. До особливостей болгарської мови порівняно з іншими слов'янськими мовами належать такі риси:

  • шт (записується літерою щ) на місці праслов'янського tj (в українській дало ч) та жд на місці праслов'янського dj (в українській дало ж): свеща [свешта] «свіча, свічка», чужд «чужий»
  • особливий звук [ъ] на місці старого єра: сън «сон»
  • наголос, який може стояти на будь-якому складі слова
  • втрата відміни іменників та прикметників (а також займенників та числівників), окрім вокатива, який використовується з особистими іменами
  • наявність постпозитивного артикля (артикль, що приєднується до кінця означуваного ним іменника): човек — човекът або човека «чоловік, людина — той чоловік, та людина», жена — жената «жінка — та жінка», дете — детето «дитина — та дитина».
  • втрата інфінітиву, замість якого вживається особова форма дієслова теперішнього часу з часткою «да»: да зная «щоб мені знати»
  • майбутній час утворюється за допомогою частки ще
  • широке використання простих минулих часів, які зникли в інших слов'янських мовах — аориста та перфекта
  • подвійний придієслівний додаток: мене ме викат «мене звати»
  • переказувальний спосіб дієслова, який вживається для передачі інформації від третьої особи.

Приклад[ред.ред. код]

«Заповіт» Т.Шевченка болгарською мовою (переклав Димитр Методієв)

Щом умра, ме погребете
Нейде на могила
Посред степите широки
На Украйна мила,
Та скалите над водата,
Днепър и полята
Да се виждат, да се чува,
Как реве реката.


Щом помъкне от Украйна
Днепър към морето
Кърви вражи — аз тогава
Планини, полета
Ще оставя, ще отида
Чак при Бога в рая
Да се моля. Дотогава
Господ аз не зная.


Погребете ме, станете,
Прангите счупете,
С вражи кърви свободата
Щедро наръсете.
И в семейството велико,
Свободно и ново
Не забравяйте, споменете
И мен с добро слово.

(Джерело: Т. Г. Шевченко, Заповіт мовами народів світу, К., «Наукова думка», 1989)

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія : [у 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Цонев Б. История на български език, т. 1. Изд. 2. София, 1940, т. 2—3. София, 1934—37;
  • Стойков С. Българска диалектология. София, 1955;
  • Андрейчин Л. Грамматика болгарского языка. Пер. с болг. М., 1949;
  • Державин Н. С. Болгарские колонии в России, т. 2. Язык. П., 1915;
  • Бернштейн С. Б. Разыскания в области болгарской исторической диалектологии, т. 1. М.—Л., 1948;
  • Маслов Ю. С. Очерк болгарской грамматики. М., 1956;
  • Мирчев К. Историческа граматика на български език. София, 1958;
  • Булаховский Л. А. Болгарский язык как источник для реконструкции древнейшей славянской акцентологической системы. М., 1958.

Словники[ред.ред. код]