Софія
Софі́я (болг. Со́фия) — столиця, найбільше місто і головний культурний та економічний центр країни Болгарії. Воно є 14-м за розміром містом у Європейському союзі, з населенням 1 291 591 осіб (за даними перепису 2011 року), що становить 17,5 % населення країни. Софія лежить у центральній частині Західної Болгарії, в Софійській котловині, на південь від неї височіє гора Витоша, на захід — гора Люлін, на північ — Стара Планина. Загальна площа 492 км², висота над рівнем моря від 500 до 639 м[2]. Софія четверта за висотою столиця Європи. Місто простяглося на чотири тераси між річкою Іскир та її притоками — Перловська і Владайська. У центрі міста, разом із кварталами Овча купел, Княжево, Горна баня, Панчарево струмують мінеральні джерела. У Софії вологий континентальний клімат.
Софія є основним адміністративним, індустріальним, транспортним, культурним і університетським центром країни, у ній зосереджено 1/6 всієї промисловості країни. Також у місті розташовані Болгарська академія наук, багато університетів, театрів, кінотеатрів, Національна галерея, археологічні, історичні, природознавчі і інші музеї. У центрі міста є чимало зареєстрованих історичних пам'яток, ще з римських часів. Наявний міжнародний аеропорт.
Установчими зборами, за пропозицією професора Марина Дринова, місто ще 3 квітня 1879 року було оголошене столицею — як віддалене від турецького кордону й розташоване в центрі болгарських земель, за тодішнім розумінням[3].
Девіз міста «Росте, та не старішає»[4].
Географія[ред. | ред. код]
Місцезнаходження[ред. | ред. код]
Історичний центр Софії знаходиться на південь від центру Софійської котловини, однієї з підбалканських долин, що лежать між Балканським хребтом на північному сході і горами Люлін, Витоша і Лозенска на півдні. Сучасне місто займає значну частину Софійської котловини і розтяглося переважно на південний схід і північний захід від історичного центру, сягаючи підніжжя гори Витоша, а північно східні райони міста Сеславці і Кремиковці розміщені на схилах гори Стара Паланина[5].
Територія Софії має площу 492 км²[6], міська територія охоплює сусідні сільськогосподарські і лісові землі, включаючи значну частину гори Вітоша. Софія межує з територією трьох міст (Банкя, Бухово і Новий Іскир) і з територією 25 сіл (Бистриця, Бусманці, Владая, Волуяк, Герман, Горішній Богров, Долішній Богров, Долішній Пасарел, Іваняне, Казичене, Клісура, Кокаляне, Кривина, Кубратово, Лозен, Локорсько, Мало-Бучино, Мировяне, Мрамор, Мирчаєво, Негован, Огоя, Панчарево, Чепинці і Яна) із Столичної общини, п'ять сіл (Големо-Бучино, Дивотино,Кладниця, Люлин, Чуйпетлово) із Перницької общини, два села (Гурмазово, Пожарево) общини Божуриште і одне село (Ябланица) з общини Своге[7].
До міста ведуть п'ять гірських перевалів: Іскарський, Владайський, Драгоманський, Петроханський і Витинський. Через них проходять давні дороги, які з'єднують Адріатичне море і Центральну Європу з Чорним та Егейським морями і Близьким сходом. Завдяки своєму розташуванню, Софія в минулому була великим комерційним, туристичним і культурним центром на Балканському півострові. Через місто протікає кілька дрібних річок, найбільші з яких Владайська і Перловська. Через східні квартали тече річка Іскир, але там вона дуже мілка. Софія здавна відома своїми мінеральними водами (15 джерел із загальною ємністю в 130л/с). За останні 60 років побудовано штучні озера й водосховища.
Софія знаходиться на 150 км від Пловдива, на 360 км від Бургаса і на 430 км від Варни автомобільними шляхами.
Клімат[ред. | ред. код]
У Софії вологий континентальний клімат із середньою річною температурою від 10,6 °C.
Зима холодна й сніжна. У дуже сніжні зими температура може падати до −15 °C або й ще нижче, особливо в січні. Туман є типовим явищем на початку зими. Узимку в середньому 58 днів земля вкрита сніжним покровом[8].
Літо в Софії тепле і сонячне. У столиці зазвичай прохолодніше ніж загалом по країні, проте і тут температура піднімається до 35 °C, особливо в липні і серпні.
Осінь і весна в Софії порівняно короткі і швидкоплинні.
Середньорічна кількість опадів становить 581,8 мм, досягаючи свого максимуму в кінці весни і початку літа, коли досить часті грози.
| Клімат Софії | |||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Показник | Січ. | Лют. | Бер. | Квіт. | Трав. | Черв. | Лип. | Серп. | Вер. | Жовт. | Лист. | Груд. | Рік |
| Абсолютний максимум, °C | 19 | 23 | 27,5 | 31 | 34 | 38 | 41 | 39,4 | 36,1 | 33,9 | 25,5 | 23 | 41 |
| Середній максимум, °C | 3,5 | 5,6 | 10,6 | 16,2 | 21,1 | 24,7 | 27,3 | 27,5 | 22,9 | 17,1 | 9,7 | 4,3 | 15,9 |
| Середня температура, °C | −0,5 | 1,1 | 5,4 | 10,6 | 15,4 | 18,9 | 21,2 | 21 | 16,5 | 11,3 | 5,1 | 0,7 | 10,6 |
| Середній мінімум, °C | −3,9 | −2,9 | 0,8 | 5,4 | 9,8 | 13,2 | 15,1 | 14,9 | 11 | 6,6 | 1,4 | −2,4 | 5,8 |
| Абсолютний мінімум, °C | −28,3 | −25 | −16,1 | −6 | −2,2 | 1,4 | 2 | 3,5 | −2 | −6 | −15,3 | −21,1 | −28,3 |
| Норма опадів, мм | 33.2 | 31.5 | 38.1 | 50.7 | 67 | 75.4 | 52.6 | 57.6 | 45.7 | 45 | 43.3 | 41.7 | 581.8 |
| Джерело: Клімат Софії. stringmeteo.com. | |||||||||||||
Екологія[ред. | ред. код]
Проблема забруднення повітря в Софії викликана її розташуванням в долині, яка з усіх сторін оточена горами, що впливає на здатність до самоочищення атмосфери. Повітря в столиці забруднюється в основному твердими частинками і оксидами азоту. Після зупинки роботи «Креміковці» забруднення йде, в першу чергу, від автомобільного транспорту, опалення твердим та рідким паливом, брудних доріг і деяких ТЕС. Такі столичні райони, як Дружба, Надія і Павлово мають найзабрудненіше повітря, за винятком автомобільного транспорту, основним забруднювачем в них є ТЕС[9].
У 2015 році Софія займала 33-тю позицію за забрудненням повітря серед 157 міст Європи[10].
Історія[ред. | ред. код]
Фракійська Сердика[ред. | ред. код]
Софія є однією з найстаріших європейських столиць. Її історію можна простежити до часів неоліту. Сліди неолітичних поселень були виявлені на її території (близько сьогоднішнього палацу, і в сучасному кварталі Слатіна), починаючи з 5000 до н. е.
У VII столітті до н. е. на північ від теплого мінерального джерела, біля річки Владайки виникає фракійське місто, яке стало відоме як Сердонополіс або Сердика за назвою місцевого фракійського племені. В IV столітті до н. е. місто потрапило під владу Філіпа II, а потім його сина Олександра Македонського.
Римський період[ред. | ред. код]
Місто потрапило під римське пануванням в 29 році нашої ери при римському імператорі Марку Ульпію Траяні (98—117). Сердика, яка знаходиться на римській дорозі Віа Мілітаріс, процвітала і стала центром адміністративного району. Місто виросло під час правління Марка Аврелія (161—180) і імператора Коммода (176—192 н. е.), між 176 і 180 було укріплене муром, сторожові вежі. У II сторіччі були відкриті гарячі джерела і побудовані міські лазні, адміністративні та інші будівлі.
З другої половини III століття важливість міста різко зросла. Хоча воно і піддалося, вторгненню готів в 271, воно було обране столицею великої римської провінції Дакії Авреліани, утвореної з Верхньої Мезії імператором Авреліаном, випередивши місто Ніш. Під час адміністративних реформ Діоклетіана в 285 році Сердика стала столицею новоствореної провінції Внутрішня Дакія. При поділі єпархії Мезії, воно стає столицею північної єпархії — Дакія, яка складалась з провінцій Внутрішня Дакія, Прибережна Дакія, Дарданія, Гірська Мезія, Превалітанія. Між 275—299 був побудований критий амфітеатр і Ради округу — булевтеріона.
Цілком можливо, в Сердиці народився імператор Авреліан, хоча його родовід напевне не встановлено. Під його керівництвом Сердика отримала новий північний мур. В місті 250 року народився імператор Галерій, який помер і був похований в Сердиці.
Сердика була місцем проживання християнського єпископа і в 343 році, в місті було проведено Сардикійський собор, скликаний західним імператором Константом і східним імператором Констанцій II. На нього прибуло 341 єпископ християнської церкви, в тому числі Афанасій Великий, святий Осій з Кордови і відомий сердицький єпископ Протоген. На соборі встановили правила внутрішньої церковної структури і взаємин церкви з світською владою. Йдучи на собор Афанасій заснував Знатноліваденський монастир, розташований недалеко від сучасного села Златна Лівада, який працює і по сьогодні.
Сердика була улюбленим містом імператора Костянтина Великого (народився в Ніші), який навіть мав намір перенести туди столицю. Стародавні автори говорять, що він часто говорив, «Сердика — це мій Рим»[11]. Імператор часто жив в Сердиці, де видано багато з його указів, що збереглися в Corpus iuris civilis. Імператор довгий час жив і керував імперією з своєї резиденції в місті, яка називалась «Міська резиденція». У четвертому столітті, резиденція вже займала цілий район міста, відомого як «Константинов район», розташований в основному між сучасними вулицями «Калоян», «Позітано», «Леге» і на південь від президентської резиденції. Пізніше, в XIII сторіччі, комплекс перетворюється в палац болгарського Калояна[12][13][14]. Тут була міська резиденція севастократорів, а заміська була біля Боянській церкві. У 357 р н. е. римський історик Амміан Марцеллін визначає місто як велике і відоме.
У V—VI століттях під час великого переселення народів місто переживає нашестя гунів, готів і інших варварських племен. У середині VI століття, під час правління імператора Юстиніана I (527—565), Сердика відроджується як важливий адміністративний центр Візантійської імперії під ім'ям Триадиця. Тільки у релігійному відношенні місто було підпорядковане архієпископству, центром в місті Охриді, де народився сам імператор Юстиніан.
Середньовіччя[ред. | ред. код]
На початку ІХ століття, 9 квітня 809 року, на Великдень хан Крум приєднався фортецю Сердику і місто навколо неї до болгарської держави під назвою Средець (від лат. Serdica ст.-слов. Срѣдьць)[15]. Після першого завоювання Преслава і Друстура Іоанном Цимісхієм у 971 році, Средец став місцем розташування болгарського патріарха. Під час воєн із братами комітопулами, імператор Василь II робить безуспішні спроби штурмувати місто між 986 і 1016 роками. Зазнавши рішучої поразки, цар Самуїл і 17 серпня в 986 році при Тарянових вратах, цар, тікаючи, залишивши свою армію і скарби. У 1018 році, після смерті Івана Владислава 35 замків, зокрема Средець, добровільно перейшли під владу візантійського імператора.
Після відновлення болгарської держави в 1185 році єпископ Средеця зводиться в сан митрополита. З кінця XIV століття по 1870-ті роки місто, як і вся країна, перебувало під османською владою. Ще в XII—XIII вв. місто в спілкуванні називали Софією, за іменем головного храму — кафедральною св. Софії. (Заснована в першій половині IV ст., сучасна будівля сходить до кінця того ж століття, добудовувалося кілька разів). Проте в офіційних документах під цією назвою місто з'являється лише наприкінці XIV століття.
Османське панування[ред. | ред. код]
Під час османського владицтва місто стає важливим центром імперії. Тут міститься резиденція бейлербея Румелії, що править європейською територією Османської імперії і, таким чином, місто стало найважливішим, після Константинополя, османським містом в Європі. Разом з тим в Софії розвивалася культурна діяльність болгар — Софійська літературна школа XVI ст; «Мала свята гора» — навколо міста було кільце із понад 50 монастирів, з яких понад 20 існують досі. Важливий центр визвольного руху.
У 1873 році, після судового процесу, що пройшов тут же, в околицях Софії був страчений болгарський національний герой Васил Левський.
Після звільнення від турецької влади і відродження болгарської держави Софія стає столицею (1879). Першочергова заслуга в цьому належить професорові Харківського університету болгарському історикові Марину Дринову, що брав діяльну участь у створенні нової держави (представники Австро-Угорщини виступали за те, щоб зробити столицею Велико Тирново). У результаті цього кількість жителів Софії росте дуже швидко в порівнянні з іншими болгарськими містами, в основному внаслідок внутрішньої міграції.
Населення[ред. | ред. код]
| Рік | Населення |
|---|---|
| 1870 | 19 000 [3] |
| 1880 | 20 501 [4] |
| 1887 | 30 456 [5] |
| 1892 | 46 628 [6] |
| 1900 | 67 953 [7] |
| 1905 | 82 621 [8] |
| 1910 | 102 812 [9] |
| 1920 | 154 025 [10] |
| 1926 | 213 002 [11] |
| 1934 | 287 095 [12] |
| 1939 | 401 000 [13] |
| 1946 | 435 000 [14] |
| 1956 | 639 900 [15] |
| 1965 | 802 400 [16] |
| 1975 | 965 700 [17] |
| 1985 | 1 121 800 [18] |
| 1992 | 1 114 900 [19] |
| 2001 | 1 091 772 [20] |
| 2011 | 1 202 761 [21] |
| 2015 | 1 286 383 [22] |
| 2016 | 1 307 376 |
Населення Софії протягом багатьох років
(числа приведені в тисячах)
Софія є найбільшим містом в Болгарії. У 1870 році налічувалося близько 19 000 жителів. Згідно з першого офіційного перепису в Князівстві Болгарії (1881), найбільше місто в нинішніх болгарських землях було Русе з 26 163 жителями, а потім Варна з 24 555, 3-й — Шумен, 23 093, і Софія знаходиться на 4-му місці з 20 501 жителів[16]. У той час етнічно населення Софії ділилося так: 56 % становили болгари, 30 % — євреї, турків 7 % і 6 % циган[17]. У 1880 році Костянтин Іречек зазначає, що в Софії було 20 сіл з близько 5000 будинків.
Через кілька років після звільнення міста населення почало поступово зростати, в основному за рахунок іммігрантів з усієї Болгарії, особливо з Радомира, Трана, Брезника, Самокова, Орханіє і Тсаріброда. У період з 1900 по 1946 рік населення міста зазнає найбільшого зростання — від 68 000 до понад півмільйона людей.
До 2015 року в Софії зареєстровано 1 426 519 осіб, які вказали поточну адресу проживання в Софійському муніципалітеті, з яких 1 286 383 є резидентами Софії[18]. За даними перепису 2001 року, у районі Софії живуть 1 177 577 осіб, з яких 559 229 чоловіків (47,5 %) і 618 348 жінок (52,5 %) або на 1000 чоловіків приходиться 1106 жінок. У Софії живуть 1 094 410 осіб, 518 149 чоловіків і жінок 576 261. У найбільшому районі Люліні проживає 120 117 жителів, а в Младості — 110 877 жителів, Подуяне — 75 312 жителів і в Красному Селі 72 773 жителів. Більшість жителів столиці мають від 18 до 64 років (790 180 осіб), а людей у віці до 18 років (201 202), а також тих, хто старше 65 років (183 049). Середній вік склав 38,3 року[19].
Щільність населення на кінець 2000 р. склала 909,1 осіб/км². На думку деяких газет, фактичне число людей, що проживають в столиці, більше 2 млн осіб[20]. Відповідно до заяв офіційних осіб, щорічно з провінції в Софію на постійне проживання приїжджає від 25 000 до 45 000 осіб[21]. Це викликає багато проблем для міста — переповненість, збільшення кількості автомобілів, пробки, забруднення повітря, житлова криза, відсутність паркувальних місць і багато іншого.
Народжуваність на 1000 осіб склала 7,9 дитини, а до 2001 року вона перебуває в постійному стані занепаду. Коефіцієнт смертності становив 12,2 на 1000 і продовжує рости. На підставі цих даних щорічне зниження чисельності населення було б 4,3 проміле. Справді, через приплив людей із сільської місцевості населення збільшується. Дитяча смертність становить 11 дітей на 1000 народжених живими. У 1980 році це було 18,9 на 1000. З 2001 року рівень народжуваності в Софії постійно зростає, досягаючи 13 проміле. Це створює проблему з дитячими садками, число яких зменшилося вдвічі, у довгостроковій перспективі зниження народжуваності після 1989 року.
За даними перепису 2011 року, населення Софії складається з таких етнічних груп:
- болгари — 1,136 млн (96 %)
- роми — 18 300 (1,5 %)
- турки — 6500 (0,6 %)[22].
Близько 17 000 осіб вказали іншу етнічну групу або не ідентифікували себе. Немає помітної різниці у відсотках від трьох основних етнічних груп в столиці в порівнянні з переписом 2001 року, єдина істотна відмінність це збільшення болгарського населення на 12 000 осіб[23]. У ході перепису 2001 року також було виявлено кілька менш численних громад в Софії, в тому числі 3100 росіян, 1700 вірмен, 1200 греків.
Управління[ред. | ред. код]
Економіка[ред. | ред. код]
У період між світовими війнами основними галузями промисловості в Софії були: борошняна, текстильна, гумова і сигаретна. До бомбардування 1944 років близько 37 % промисловості країни зосереджено в столиці. У цей період починається і розвиток науки, і освіти. Було побудовано ряд університетів, науково-дослідних інститутів, лікарень, фабрик і заводів.
Сьогодні Софія є найбільшим промисловим центром в Болгарії, перевага віддається розвитку важкої промисловості. У Софії є близько 800 великих підприємств. У Софії зосереджено 75 % чорної металургії, 50 % друку, 15 % електричної і електронної промисловості, 14 % вовняного і взуттєвого виробництва країни. Впроваджується хімічна, текстильна і харчова промисловість. Будівництво, торгівля і транспорт, зв'язують фізичну і соціальну інфраструктуру міста тому досить високо розвинені. Приватний сектор на території муніципалітету Софії зосереджений в основному в сфері торгівлі та послуг. В Софії працюють Софійська фондова біржа і Болгарська фондова біржа.
Як наслідок централізованої планової економіки близько 50 % ВВП Болгарії припадає на столицю. Тут знаходиться штаб фінансових установ. Середня зарплата в Софії є високою по країні — близько 530 левів, але, за даними статистичних спостережень, беручи до уваги ухилення від сплати податків неофіційна зарплата становить близько 680 левів, а в середньому по країні — 553 Левів.
Інфраструктура[ред. | ред. код]
Транспорт[ред. | ред. код]
Софія є найважливішим центром залізничного сполучення Болгарії. У місті розташовано 8 залізничних станцій (Центральний Залізничний Вокзал, Софія-Північ, Іліянці, Подуєне, Іскир, Цукрова фабрика, Горна-Баня і Надія). Нещодавно був відкритий і новий Центральний автовокзал. Також функціонує міжнародний аеропорт.
У системі міського громадського транспорту діють автобуси, трамваї, тролейбуси. 28 січня 1998 року було відкрито метро, яке наразі має 3 лінії, з відхиленнями деяких ліній на околиці міста, з 48 кілометрами колій та 43 станціями[24].
Культура[ред. | ред. код]
Театри[ред. | ред. код]
- Болгарський національний театр опери і балету
- Театр Болгарської армії
- Національний театр Івана Вазова
- Національний палац культури
- Столичний ляльковий театр
Музеї[ред. | ред. код]
- Національний історичний музей Болгарії
- Національний церковний історико-археологічний музей
- Національний етнографічний музей
- Національний музей «Земля і люди»
- Національний музей природознавства
- Національний військово-історичний музей
- Національний антропологічний музей
- Національна художня галерея
- Музей історії фізичної культури і спорту
- Археологічний інститут і музей
Пам'ятники культури, мистецькі заклади[ред. | ред. код]
- Резиденція болгарських царів Врана
- Собор Святої Софії (VI ст.)
- Боянська церква (XI ст.)
- Храм-пам'ятник Олександра Невського (1904—1912)
- Ротонда Святого Георгія (VI ст.)
- Храм Святої Параскеви
- Храм Святої Неділі
- Храм Святого Миколи Чудотворця
- Церква святих Сьомочисельників
- Мечеть Баня Баши
- Національна галерея зарубіжного мистецтва
- Національна художня галерея Болгарії
- Національна музична академія
- Національна бібліотека святих Кирила і Мефодія
- Буюк Джамі
Панорама міста[ред. | ред. код]
Видатні особистості[ред. | ред. код]
- Іван Странскі (1897—1979) — болгарський фізикохімик, основоположник болгарської школи фізикохімії
- Коста Цонев (1929—2012) — болгарський актор
- Стефан Данаїлов (1942—2019) — болгарський актор театру і кіно, режисер, педагог, політик
- Ева Воліцер (* 1949) — болгарська акторка, співачка та режисер.
- Радіна Карджилова (* 1986) — болгарська акторка театру і кіно.
Софія й Україна[ред. | ред. код]
У Софії в 1889—1895 жив, працював і похований Михайло Драгоманов. У 1911 році виступала українська театральна трупа О. Суходольського. У 1918—1921 роках діяло посольство УНР (посол О. Шульгин, згодом Ф. Шульга). У 1919—1920 роках дипломатична місія УНР видавала журнал «Украинско-Български Преглед» (ред. П. Сікора і Ю. Налисник). По Першій світовій війні у Софії виникла невеличка українська колонія, переважно ветеранів Армії УНР. Тут мали осідок централі українських товариств: Української Громади в Болгарії, Українського Об'єднання в Болгарії, а з 1934 року — Союзу українських організацій у Болгарії.
З 1920 року в Софії діяло Болгарсько-українське товариство (гол. І. Шишманов), у 1920-х роках нечисленна Українська студентська спілка, руханкове товариство «Січ» тощо, — усіх ліквідовано по Другій світовій війні. У Софії в 1921—1963 роках працював скульптор М. Паращук. Після 1945 року — жваві культурні зв'язки між Софією і Києвом (гастролі київських солістів, виставки образотворчого мистецтва).
13 грудня 1992 року в Софії перебував з офіційним візитом міністр закордонних справ України Анатолій Зленко. 1996 року в Софійському університеті почали викладати українську мову (проф. Іван Стоянов).
Галерея[ред. | ред. код]
-
-
Богословський факультет в Софії
-
Військовий клуб
-
Національна галерея зарубіжного мистецтва
-
-
Св. Софія
-
Рада міністрів Болгарії
-
Боянські водоспади біля Софії
-
Стара телевежа
-
Інтер'єр Національного археологічного музею
-
Охоронці перед головним входом до канцелярії Президента
-
-
-
Місце єпископа Софії, 1932-34
-
-
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Макаров Юрій Володимирович — журналіст, телеведучий, документаліст, оглядач часопису «Український тиждень».
- Недялкова Поліна Антонівна (1914—2001) — перша жінка-генерал в історії Болгарії.
Література[ред. | ред. код]
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
Посилання[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ http://cnig.gouv.fr/wp-content/uploads/2020/02/CNT-PVM_r%C3%A9vis%C3%A9_2020-01-27-1.pdf
- ↑ София по данни на Единния класификатор на административно-териториалните и териториалните единици (ЕКАТТЕ).
- ↑ Сан-Стефанський мирний договір передав Болгарії території сучасних Сербії, Північної Македонії, Греції
- ↑ Освен другите източници, в тази статия са използвани и материали, предоставени от Столичната община и независима статистическа агенция.
- ↑ http://wikimapia.org/#lang=en&lat=42.650122&lon=23.133087&z=10&m=b
- ↑ Справка за гр. София, общ. Столична, обл. София (столица) към 01.10.2015 г., сайт на Националния статистически институт.
- ↑ https://github.com/yurukov/Bulgaria-geocoding/blob/master/settlements_neighbors.csv
- ↑ Архивна, обобщена информация за времето в България 1952—2010 г., по данни от NOAA, stringmeteo.com.
- ↑ «Дружба», «Надежда» и «Павлово» са с най-мръсен въздух в София", Валери Серафимов – директор на отдел «Мониторинг на въздуха» в Изпълнителната агенция по околна среда, mediapool.bg, видяно на 16 март 2012
- ↑ Класация на европейски градове по показател замърсяване за 2015 г.
- ↑ Petri Patricii excerpta Vaticana, 190: Κωνσταντίνος εβουλεύσατο πρώτον εν Σαρδική μεταγαγείν τά δημόσια· φιλών τε τήν πόλιν εκείνην συνεχώς έλεγεν «η εμή Ρώμη Σαρδική εστι.» — Константин най-напред възнамерява да пренесе управлението в Сардика; и понеже обича този град, често казва: «Сардика е моят Рим».
- ↑ Сава Бобчев, Сердика – Материали за изучаване топографията, устройството на архитектурата на града, пространна карта на Сердика, София 1943 г., Печатница придворна.
- ↑ Сава Бобчев, Къде е била резиденцията на император Константин Велики в Сердика, Арх и Арт Форум, брой 28/15.07.2010 г.
- ↑ [1][2] Миломир Богданов, Ще позволим ли да изтрият историята ни, Арх и Арт Форум, брой 31/31.07.2008 г.
- ↑ Theophanes Confessor. Chronographia, стр.485
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 3 березня 2017. Процитовано 27 березня 2017.
- ↑ Кираджиев. = 125 години столица. 1879-2004 година.. — Софія : Светлин, 2006. — ISBN 978-954-617-011-8.
- ↑ ГРАО
- ↑ Разпределение на населението в София по постоянен и настоящ адрес
- ↑ zagrada.bg
- ↑ Всяка година над 20 000 души се преселват в София, News.bg, 15.09.2008 г.
- ↑ Официални данни от преброяването през 2011 г. [Архівовано 25 вересня 2011 у Wayback Machine.] – По местоживеене, възраст и етническа група.
- ↑ Официални данни от преброяването през 2001 г. – По области и етническа група.
- ↑ Обща информация - Metropolitan Sofia. www.metropolitan.bg. Процитовано 25 січня 2021.
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Софія |
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.jpg)
|
