Софія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Софія
Герб Прапор
Герб Софії Прапор Софії
Софія
Основні дані
42°41′51″ пн. ш. 23°19′20″ сх. д. / 42.697639° пн. ш. 23.322250° сх. д. / 42.697639; 23.322250Координати: 42°41′51″ пн. ш. 23°19′20″ сх. д. / 42.697639° пн. ш. 23.322250° сх. д. / 42.697639; 23.322250
Країна Болгарія Болгарія
Засновано бл. 7 тисячолітті до н. е.
Населення 1 228 282 (на 31 грудня 2014)[1]
Агломерація 1 316 557
Площа міста 492 км²
Густота населення 2 496 осіб/км²
Поштові індекси 1000
Телефонний код  (+359) 2
Часовий пояс UTC+2, влітку UTC+3
Висота НРМ 500–800 м
Поділ міста Sredets District[d], Krasno selo[d], Vazrazhdane District[d], Oborishte District[d], Serdika District[d], Poduyane District[d], Slatina District[d], Izgrev District[d], Lozenets District[d], Triaditsa District[d], Krasna Polyana District[d], Ilinden District[d], Nadezhda District[d], Mladost District[d], Studentski District[d], Lyulin District[d], Vitosha District[d], Vrabnitsa District[d], Iskar District[d], Kremikovtsi District[d], Ovcha kupel[d], Bankya District[d] і Novi Iskar District[d]
Міста-побратими Алжир, Анкара, Берлін, Братислава, Брюссельський столичний регіон, Бухарест, Бурса, Гельсінкі, Карловац, Київ, Лондон, Мадрид, Мілан, Москва, Піттсбург, Ільяву, Прага, Санкт-Петербург, Салала, Тель-Авів-Яфо, Тирана, Варшава, Єреван, Відень, Сідон, Скоп'є, Афіни, Амман і Брюссель[d]
Міська влада
Веб-сторінка sofia.bg
Мер міста Йорданка Фандикова
Софія is located in Болгарія
Софія
Софія
Софія (Болгарія)

CMNS: Софія на Вікісховищі
Вид на частину середмістя Софії. На передньому плані — Орлов міст.

Софі́я (болг. Со́фия) — столиця, найбільше місто і головний культурний та економічний центр країни Болгарії. Воно є 15-им найбільшим містом в Європейському союзі, з населенням 1 291 591 осіб (перепис 2011), що являє собою 17,5 % населення країни. Софія знаходиться в центральній частині Західної Болгарії, в Софійській котловині, на півдні від неї знаходиться гора Вітоша, на захід — гора Люлін, на північ — Стара Планина. Загальна площа 492 км², висота над рівнем моря від 500 до 639 м[2] . Софія четверта за висотою столиця Європи. Вона знаходиться на чотирьох терасах між рікою Іскир та її притоками Перловска і Валадайска. В центрі міста, як і вкварталах Овча купел, Княжево, Горна баня, Панчарево маються мінеральні джерела. В Софії вологий континентальний клімат.

Софія є основним адміністративним, індустріальним, транспортним, культурним і університетським центром країни, в ній зосереджено 1/6 всієї промисловості країни. Також в місті знаходиться Болгарська академія наук, багато університетів, театрів, кінотеатрів, Національна галерея, археологічні, історичні, природознавчі і інші музеї. В центрі міста є багато зареєстрованих пам'яток, ще з римських часів. Місто має міжнародний аеропорт.

Ще 3-го квітня 1879 року місто було оголошене столицею, Установчими зборами за пропозицією професора Марина Дринова, як удалене від турецького кордону місто і розташоване в центрі болгарських земель, за тодішнім розумінням.[3]

Девіз міста «Росте, та не сарішає».[4]

Географія[ред.ред. код]

Місцезнаходження[ред.ред. код]

Борисів сад

Історичний центр Софії знаходиться на південь від центру Софійської котловини, однієї з підбалканських долин, що лежать між Балканським хребтом на північному сході і горами Люлін, Вітоша і Лозенска на півдні. Сучасне місто займає значну частину Софійської котловини і ростяглося переважно на південний схід і північний захід від історичного центру, сягаючи підніжжя гори Вітоша, а північно східні райони міста Сеславці і Кремиковці розміщені на схилах гори Стара Паланина[5].

Територія Софії має площу 492 км²[6], міська територія охоплює сусідні сільськогосподарські і лісові землі, включаючи значну частину гори Вітоша. Софія межує з територією трьох міст (БанкяБухово и Новий Іскир) і з територією 25 сіл (БистрицяБусманціВладаяВолуякГерманГорішній БогровДолішній БогровДолішній Пасарел, ІванянеКазиченеКлісураКокалянеКривинаКубратовоЛозен,ЛокорскоМало-БучиноМировянеМраморМирчаєвоНегованОгояПанчаревоЧепинці і Яна) із Столичної общини, 5 сіл (Големо-БучиноДивотино,КладницяЛюлинЧуйпетлово) із Перницької общини, 2 села (ГурмазовоПожарево) общини Божуриште і одне село (Ябланица) з общини Своге.[7]

До міста ведуть п'ять гірських перевалів: Іскарський, Владайський, Драгоманський, Петроханський і Витинський. Через них проходять давні дороги, які з'єднують Адріатичне море і Центральну Європу з Чорним та Егейським морями і Близьким сходом. Завдяки своєму розташуванню, Софія в минулому була великим комерційним, туристичним і культурним центром на Балканському півострові. Через місто протікає кілька дрібних річок, найбільші з яких Владайська і Перловська. Через східні квартали тече ріка Іскор, але там вона дуже мілка. Софія здавна відома своїми мінеральними водами (15 джерел з загальною ємністю в 130л/с). За останні 60 років побудовано штучні озера й водосховища.

Софія знаходиться на 150 км від Пловдива, на 360 км від Бургаса і на 430 км від Варни автомобільними шляхами.

Клімат[ред.ред. код]

В Софії вологий континентальний клімат, з середньою річною температураю від 10.6 °C.

Зима холодна й сніжна. В дуже сніжні зими температура може падати до -15 °C, або й ще нижче, особливо в січні. Туман є типовим явищем на початку зими. Взимку в середньому 58 днів земля вкрита сніжним покровом.[8]

Літо в Софії тепле і сонячне. В столиці зазвичай прохолодніше ніж загалом по країні, проте і тут температура піднімається до 35 °C, особливо в липні і серпні.

Осінь і весна в Софії порівняно короткі і швидкоплинні.

Середньорічна кількість опадів становить 581,8 мм, досягаючи свого максимуму в кінці весни і початку літа, коли досить часті грози.

Клімат Софії
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 19 23 27,5 31 34 38 41 39,4 36,1 33,9 25,5 23 41
Середній максимум, °C 3,5 5,6 10,6 16,2 21,1 24,7 27,3 27,5 22,9 17,1 9,7 4,3 15,9
Середня температура, °C −0,5 1,1 5,4 10,6 15,4 18,9 21,2 21 16,5 11,3 5,1 0,7 10,6
Середній мінімум, °C −3,9 −2,9 0,8 5,4 9,8 13,2 15,1 14,9 11 6,6 1,4 −2,4 5,8
Абсолютний мінімум, °C −28,3 −25 −16,1 −6 −2,2 1,4 2 3,5 −2 −6 −15,3 −21,1 −28,3
Норма опадів, мм 33.2 31.5 38.1 50.7 67 75.4 52.6 57.6 45.7 45 43.3 41.7 581.8
Джерело: Клімат Софії. stringmeteo.com. 
Вид на гору Вітоша і центр міста

Екологія[ред.ред. код]

Проблема забруднення повітря в Софії викликана її розташуванням в долині, яка з усіх сторін оточена горами, що впливає на здатність до самоочищення атмосфери. Повітря в столиці забруднюється в основному твердими частинками і оксидами азоту. Після зупинки роботи «Креміковці» забруднення йде, в першу чергу, від автомобільного транспорту, опалення твердим та рідким паливом, брудних доріг і деяких ТЕС. Такі столичні райони, як Дружба, Надія і Павлово мають найбільш забруднене повітря, за винятком автомобільного транспорту, основним забруднювачем в них є ТЕС.[9]

Софія займає тридцять третю позицію в 2015 році, за забрудненням повітря серед 157 міст Європи.[10]

Історія[ред.ред. код]

Фракійська Сердика[ред.ред. код]

Залишки від фортеці Сердики

Софія є однією з найстаріших європейських столиць. Її історію можна простежити до часів неоліту. Сліди неолітичних поселень були виявлені на її території (близько сьогоднішнього палацу, і в сучасному кварталі Слатіна), починаючи з 5000 до н. е.

У VII столітті до н. е. на північ від теплого мінерального джерела, біля річки Владайки виникає фракійське місто, яке стало відоме як Сердонополіс або Сердики по імені місцевого фракійського племені. В IV столітті до н. е. місто потрапило під владу Філіпа II, а потім його сина Олександра Македонського.

Антична Сердика — Ротонда Святого Георгія і руїни резиденції імператора Костянтина I Великого

Римський період[ред.ред. код]

Місто потрапило під римське пануванням в 29 році нашої ери при римському імператоры Марк Ульпію Траяна (98-117). Сердика, яка знаходиться на римській дорозі Віа Мілітаріс, процвітавла і стала центром адміністративного району. Місто виросло під час правління Марка Аврелія (161—180) і імператора Коммода (176—192 н. е.), між 176 і 180 було укріплене муром, сторожові вежі. В 2 сторіччі були відкриті гарячі джерела і побудовані міські лазні, адміністративні та інші будівлі.

З другої половини III століття важливість міста різко зросла. Хоча воно і піддалося, вторгненню готів в 271, воно було обране столицею великої римської провінції Дакії Авреліани, утвореної з Верхньої Мизії імператором Авреліаном, випередивши місто Ниш. Під час адміністративних реформ Діоклетіана в 285, Сердіка стала столицею новоствореної провінції Внутрішня Дакія. При поділі єпархії Мізії, воно стає столицею північної єпархії — Дакія, яка складалась з провінцій Внутрішня Дакія, Прибережна Дакія, Дарданія, Гірська Мізія, Превалітанія. Між 275—299 був побудований критий амфітеатр і Ради округу — булевтеріона.

Цілком можливо, в Сердиках народився імператора Авреліан, хоча його родовід достовірно не встановлено. Під його керівництвом Сердіка отримала ноивй північний мур. В місті 250 року народився імператор Галерій який помер і був похований в Сердиках.

Сердика була місцем проживання християнського єпископа і в 343, в місті було проведено Сардикійський собор, скликаний західним імператором Константом і східним імператором Констанцій II. На нього прибуло 341 єпископ християнської церкви, в тому числі Афанасій Великий, святий Осмій з Кордови і відомий сердіканський єпископ Протоген. На соборі встановили правила внутрішньої церковної структури і взаємин церкви з світською владою. Йдучи на собор Афанасій заснував Знатноліваденський монастир, розташований недалеко від сучасного села Златна Ливада, який працює і по сьогодні.

Сердика була улюбленим містом імператора Костянтина Великого (народився в Ніші), який навіть мав намір перенести туди столицю. Стародавні автори говорять, що він часто говориі, «Сердика це мій Рим».[11]. Імператор часто жив в Сердиці, де видано багато з його указів, що збереглися в Corpus iuris civilis. Імператор довгий час жив і керував імперією з своєї резиденції в місті, яка називалась «Міська резиденція». У четвертому столітті, резиденція вже займала цілий район міста, відомого як «Константинов район», розташований в основному між сучасними вулицями «Калоян», «Позітано», «Леге» і на південь від президентської резиденції. Пізніше, в 13-му сторіччі, комплекс перетворюється в палац болгарського Калояна[12][13][14] Тут була міська резиденція севастократорів, а заміська була біля Боянській церкві. У 357 р н. е., римський історик Амміан Марцеллін визначає місто як велике і відоме. У V—VI століттях під час великого переселення народів місто переживає нашестя гунів, готів і інших варварських племен. В середині VI століття, під час правління імператора Юстиніана I (527—565), Сердика відроджується як важливий адміністративний центр Візантійської імперії під ім'ям Триадиця. Тільки у релігійному відношенні місто було підпорядковане архиєпископству, центром в місті Охриді, де народився сам імператор Юстиніан.

Середньовіччя[ред.ред. код]

На початку ІХ століття, 9 квітня 809 — на Великдень хан Крум приєднався фортецю Сердіку і місто навколо неї до болгарської держави під назвою Средець (від лат. Serdica ст.-слов. Срѣдьць)[15] Після першого завоювання Преслава і Друстура Іоанном Цимісхієм в 971, Средец став місцем розташування болгарського патріарха. Під час воєн з братами комітопулами, імператор Василь II робить безуспішні спроби штурмувати місто між 986 і 1016. Зазнавши категоричної поразку, цар Самуїл і 17 серпня в 986 Тарянових вратах, цар, тікаючи, залишивши свою армію і скарби. В 1018 році, після смерті Івана Владислава 35 замків, в тому числі Средець, добровільно перейшли під владу візантійського імператора.

Після відновлення болгарської держави в 1185 єпископ Средеця зводиться в сан митрополита. З кінця XIV століття по 1870-і роки місто, як і вся країна, перебувало під османською владою. Ще в XII—XIII вв. місто в спілкуванні називали Софією, за іменем головного храму — кафедральною св. Софії. (Заснована в першій половині IV ст., сучасна будівля сходить до кінця того ж століття, добудовувалося кілька разів). Проте в офіційних документах під цією назвою місто з'являється лише наприкінці XIV століття.

Османське панування[ред.ред. код]

Під час османського владицтва місто стає важливим центром імперії. Тут міститься резиденція бейлербея Румелії, що править європейською територією Османської імперії і, таким чином, місто стало найважливішим, після Константинополя, османським містом в Європі. Разом з тим в Софії розвивалася культурна діяльність болгар — Софійська літературна школа XVI ст; «Мала свята гора» — навколо міста було кільце із понад 50 монастирів, з яких понад 20 існують досі. Важливий центр визвольного руху.

У 1873, після судового процесу, що пройшов тут же, в околицях Софії був страчений болгарський національний герой Васил Левський.

Після звільнення від турецької влади і відродження болгарської держави Софія стає столицею (1879). Першочергова заслуга в цьому належить професорові Харківського університету болгарському історикові Марину Дринову, що брав діяльну участь в створенні нової держави (представники Австро-Угорщини виступали за те, щоб зробити столицею Велико Тирново). В результаті цього кількість жителів Софії росте дуже швидко в порівнянні з іншими болгарськими містами, в основному внаслідок внутрішньої міграції.

Населення[ред.ред. код]

Рік Населення
1870 19 000 [3]
1880 20 501 [4]
1887 30 456 [5]
1892 46 628 [6]
1900 67 953 [7]
1905 82 621 [8]
1910 102 812 [9]
1920 154 025 [10]
1926 213 002 [11]
1934 287 095 [12]
1939 401 000 [13]
1946 435 000 [14]
1956 639 900 [15]
1965 802 400 [16]
1975 965 700 [17]
1985 1 121 800 [18]
1992 1 114 900 [19]
2001 1 091 772 [20]
2011 1 202 761 [21]
2015 1 286 383 [22]
2016 1 307 376

Населення Софії протягом багатьох років
(числа приведені в тисячах)

Софія є найбільшим містом в Болгарії. У 1870 році налічувалося близько 19 000 жителів. Згідно з першого офіційного перепису в Князівстві Болгарії (1881 р), найбільше місто в нинішніх болгарських землях було Русе з 26 163 жителів, а потім Варна з 24 555, третій Шумен 23 093, і Софія знаходиться на четвертому місці з 20 501 жителів.[16] У той час, етнічно населення Софії ділилося наступним чином: 56 % становили болгари, 30 % євреїв, турків 7 % і 6 % циган.[17] У 1880 Костянтин Іречек зазначає, що в Софії було 20 сіл з близько 5 000 будинків.

Через кілька років після звільнення міста населення почало поступово зростати, в основному за рахунок іммігрантів з усієї Болгарії, але в основному з Радомира, Трана, Брезника, Самокова, Орханіє і Тсаріброда. У період з 1900 по 1946 рік населення міста зазнає найбільшого зростання — від 68 000 до понад півмільйона людей.

До 2015 року в Софії зареєстровано 1,426,519 осіб, які вказали поточну адресу проживання в Софійському муніципалітеті, з яких 1 286 383 є резидентами Софії[18]. За даними перепису 2001 року, в районі Софії живуть 1 177 577 осіб, з яких 559 229 чоловіків (47,5 %) і 618,348 жінок (52,5 %) або на 1000 чоловіків приходиться 1106 жінок, У Софії живуть 1 094 410 осіб, 518 149 чоловіків і жінок 576 261. В найбільшому районі Люліні проживає 120 117 жителів, а в Младості — 110,877 жителів, Подуяне — 75,312 жителів і в Красному Селі 72 773 жителів. Більшість жителів столиці мають від 18 до 64 років (790,180 осіб), а людей у віці до 18 років (201 202), а також тих, хто старше 65 років (183,049). Середній вік склав 38,3 років.[19]

Щільність населення на кінець 2000 р склала 909,1осіб/км². На думку деяких газет, фактичне число людей, що проживають в столиці, більше 2 мільйонів чоловік.[20] Відповідно до заяв офіційних осіб щорічно з провінції в Софію на постійне проживання приєзжає в межах від 25 000 до 45 000 осіб[21]. Це викликає багато проблем для міста — переповненість, збільшення кількості автомобілів, пробки, забруднення повітря, житлова криза, відсутність паркувальних місць і багато іншого.

Народжуваності на 1000 осіб склала 7.9 дітей, а до 2001 року вона перебуває в постійному стані занепаду. Коефіцієнт смертності становив 12,2 на 1000 і продовжує рости. На підставі цих даних щорічне зниження чисельності населення було б 4,3 проміле. Справді, через приплив людей з сільської місцевості населення збільшується. Дитяча смертність становить 11 дітей на 1000 народжених живими. У 1980 році це було 18.9 на 1000. З 2001 року рівень народжуваності в Софії постійно зростає, досягаючи 13 проміле. Це створює проблему з дитячими садками, число яких зменшилося в два рази, в довгостроковій перспективі зниження народжуваності після 1989 року.

За даними перепису 2011 року населення Софії складається з наступних етнічних груп: 1.136 млн болгари (96 %); 18 300 рома (1,5 %); 6500 турки (0,6 %)[22] Близько 17 000 чоловік вказали іншу етнічну групу або не ідентифікували себе. Немає помітної різниці у відсотках від трьох основних етнічних груп в столиці в порівнянні з переписом 2001 року, єдина істотна відмінність це збільшення болгарського населення на 12 000 чоловік.[23] В ході перепису 2001 року також було виявлено кілька менш численних громад в Софії, в тому числі 3,100 москалів, 1700 вірмен, 1200 греків.

Управління[ред.ред. код]

Економіка[ред.ред. код]

В період між світовими війнами осноними галузями промисловості в Софії були: борошняна, текстильна, гумова і сигаретна. До бомбардування 1944 років близько 37 % промисловості країни зосереджено в столиці. У цей період починається і розвиток науки і освіти — було побудовано ряд університетів, науково-дослідних інститутів, лікарень, фабрик і заводів.

Сьогодні Софія є найбільшим промисловим центром в Болгарії, перевага віддається розвитку важкої промисловості. У Софії є ​​близько 800 великих підприємств. У Софії зосереджено 75 % чорної металургії, 50 % друку, 15 % електричної і електронної промисловості, 14 % вовняного і взуттєвого виробництва країни. Впроваджується хімічна, текстильна і харчова промисловість. Будівництво, торгівля і транспорт, зв'язують фізичну і соціальну інфраструктуру міста тому досить високо розвинені. Приватний сектор на території муніципалітету Софії зосереджений в основному в сфері торгівлі та послуг. В Софії працюють Софійська фондова біржа і Болгарська фондова біржа.

Як наслідок централізованої планової економіки близько 50 % ВВП Болгарії припадає на столицю. Тут знаходиться штаб фінансових установ. Середня зарплата в Софії є високою по країні — близько 530 левів, але, за даними статистичних спостережень, беручи до уваги ухилення від сплати податків неофіційна зарплата становить близько 680 левів, а в середньому по країні — 553 Левів.

Інфроструктура[ред.ред. код]

Транспорт[ред.ред. код]

Станція софіївського метро

Софія є найважливішим центром залізничного сполучення Болгарії. В місті розташовано 8 залізничних станцій (Центральний Залізничний Вокзал, София-Север, Илиянци, Подуене, Искър, Захарна фабрика, Горна Баня и Надежда). Нещодавно був відкритий і новий Центральний автовокзал. Також функціонує міжнародний аеропорт.

В системі міського громадського транспорту діють автобуси, трамваї, тролейбуси.

28 січня 1998 було відкрито метро, яке наразі має 8 станцій. 7 вересня 2009 повністю відкрилася для пасажирів єдина лінія метрополітену, будівництво якої велося з кінця 1970-х років. Останньою була введена в експлуатацію ділянка глибокого залягання в центральній частині міста. Її протяжність — 2,3 кілометра. Вона з'єднала між собою три станції: станції «Сердика»/«Света Неделя», «Софійський університет» і «Стадіон Васил Левські». Завдяки перегону «Сердика»—"Стадион Васил Левські" були сполучені між собою побудовані раніше периферійні ділянки першої лінії Софійського метрополітену. І тепер дорога між районами на південному сході і північним заходом болгарської столиці займає близько 20 хвилин замість кількох годин при користуванні наземним транспортом в години пік.

Культура[ред.ред. код]

Національний палац культури
Храм-пам'ятник Олександра Невського (1904—1912)

Театри[ред.ред. код]

Музеї[ред.ред. код]

  • Національний історичний музей Болгарії
  • Національний церковний історико-археологічний музей
  • Національний етнографічний музей
  • Національний музей «Земля і люди»
  • Національний музей природознавства
  • Національний музей військової історії в Софії
  • Музей історії фізичної культури і спорту
  • Археологічний інститут і музей

Пам'ятники культури, мистецькі заклади[ред.ред. код]

Панорама міста[ред.ред. код]

Софія — панорама з Національного палацу культури

Видатні особистості[ред.ред. код]

Софія й Україна[ред.ред. код]

У Софії в 1889—95 жив, працював і похований М. Драгоманов; 1911 виступала українська театральна трупа О. Суходольського. У 1918—21 діяло посольство УНР (посол О. Шульгин, згодом Ф. Шульга); 1919—20 дипломатична місія УНР видавала журнал «Украинско-Български Преглед» (ред. П. Сікора і Ю. Налисник). По першій світовій війні у Софії виникла невеличка українська колонія, переважно ветеранів Армії УНР. Тут мали осідок централі українських товариств: Української Громади в Болгарії, Українського Об'єднання в Болгарії, а з 1934 — Союзу Українських Організацій у Болгарії.

З 1920 в Софії діяло Болгарсько-Українське Товариство (гол. І. Шишманов), у 1920-х роках нечисленна Українська Студентська Спілка, руханкове товариство «Січ» тощо, — усіх ліквідовано по Другій світовій війні. У Софії 1921—63 працював скульптор М. Паращук. Після 1945 — жваві культурні зв'язки між Софією і Києвом (гастролі київських солістів, виставки образотворчого мистецтва).

13 грудня 1992 у Софії перебував з офіційним візитом міністр закордонних справ України Анатолій Зленко. 1996 року в Софійському університеті почали викладати українську мову (проф. Іван Стоянов).

Галерея[ред.ред. код]

Персоналії[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://www.nsi.bg/en/node/13035 Населення та демографічні процеси в 2014 році (остаточні дані)], Національний статистичний інститут (Болгарія)
  2. София по данни на Единния класификатор на административно-териториалните и териториалните единици (ЕКАТТЕ).
  3. По това време София се е разбирала като средищно разположена, защото според Санстефанския мирен договор към България влизали териториите на областта Македония, Западните покрайнини и Северна Добруджа.
  4. Освен другите източници, в тази статия са използвани и материали, предоставени от Столичната община и независима статистическа агенция.
  5. http://wikimapia.org/#lang=en&lat=42.650122&lon=23.133087&z=10&m=b
  6. Справка за гр. София, общ. Столична, обл. София (столица) към 01.10.2015 г., сайт на Националния статистически институт.
  7. https://github.com/yurukov/Bulgaria-geocoding/blob/master/settlements_neighbors.csv
  8. Архивна, обобщена информация за времето в България 1952—2010 г., по данни от NOAA, stringmeteo.com.
  9. «Дружба», «Надежда» и «Павлово» са с най-мръсен въздух в София", Валери Серафимов – директор на отдел «Мониторинг на въздуха» в Изпълнителната агенция по околна среда, mediapool.bg, видяно на 16 март 2012
  10. Класация на европейски градове по показател замърсяване за 2015 г.
  11. Petri Patricii excerpta Vaticana, 190: Κωνσταντίνος εβουλεύσατο πρώτον εν Σαρδική μεταγαγείν τά δημόσια· φιλών τε τήν πόλιν εκείνην συνεχώς έλεγεν «η εμή Ρώμη Σαρδική εστι.» — Константин най-напред възнамерява да пренесе управлението в Сардика; и понеже обича този град, често казва: «Сардика е моят Рим».
  12. Сава Бобчев, Сердика – Материали за изучаване топографията, устройството на архитектурата на града, пространна карта на Сердика, София 1943 г., Печатница придворна.
  13. Сава Бобчев, Къде е била резиденцията на император Константин Велики в Сердика, Арх и Арт Форум, брой 28/15.07.2010 г.
  14. [1][2] Миломир Богданов, Ще позволим ли да изтрият историята ни, Арх и Арт Форум, брой 31/31.07.2008 г.
  15. Theophanes Confessor. Chronographia, стр.485
  16. http://statlib.nsi.bg:8181/bg/lister.php?iid=DO-010000070
  17. Кираджиев = 125 години столица. 1879-2004 година.. — Софія : Светлин, 2006. — ISBN 978-954-617-011-8..
  18. ГРАО
  19. Разпределение на населението в София по постоянен и настоящ адрес
  20. zagrada.bg
  21. Всяка година над 20 000 души се преселват в София, News.bg, 15.09.2008 г.
  22. Официални данни от преброяването през 2011 г. – По местоживеене, възраст и етническа група.
  23. Официални данни от преброяването през 2001 г. – По области и етническа група.