Довгополюк Матвій Лукич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Матвій Лукич Довгополюк (* 1893, Погребище — помер 28 лютого 1944 у таборах ГУЛАГу) — український педагог, агроном, поет. Член літературної організації «Плуг», його поезії, оповідання та нариси публікувалися з 1913 року у "Ріллі", "Кооперативному пути", "Трудовій освіті", "Вістях", "Комуністі".

Був товаришем дитинства та юності Насті Присяжнюк, приятель Бориса Антоненка-Давидовича Охтирського періоду.

Був керівником Охтирського дитячого містечка. Вихованець Дитмістечка Платон Воронько згадував:[1]

Хлопчиком батьки віддали мене на виховання в Охтирське дитмістечко. Педагог, агроном і поет Матвій Лукич Довгополюк прагнув відкрити в кожної дитини талант, прищепив любов до поезії Павла Тичини, яка стала для мене тим живим середовищем, у якому формується душа людини.

Арештований 6 листопада 1937 року, присуд — 10 років концтаборів СРСР; термін покарання відбував у Ярославській області. Помер в ув'язненні 28 лютого 1944. Посмертно реабілітований 1990 року. Спогади про нього лишив Ю.Самброс у книзі "Щаблі життя"

Твори[ред. | ред. код]

"В дні неволі" (зб.віршів) 1917

"В хвилях життя" (зб.оповідань) 1918

"Хвилини зневір'я й шукань"

"Молот" (зб). Охтирська нар.освіта

"Завгора скаже" (зб.нарисів), Охтирка, 1922

"Буквар для дорослих" (підручник) 1923

Примітки[ред. | ред. код]

  1. На Охтирщині відзначають сто річчя Платона Воронька. Архів оригіналу за 31 травень 2014. Процитовано 15 травень 2014. 

Джерело[ред. | ред. код]