Координати: 48°48′15″ пн. ш. 22°29′17″ сх. д. / 48.80417° пн. ш. 22.48806° сх. д. / 48.80417; 22.48806
Очікує на перевірку

Дубриничі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Дубриничі
Вид на село Дубриничі
Вид на село Дубриничі
Вид на село Дубриничі
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район Перечинський район
Рада Дубриницька сільська рада
Код КАТОТТГ UA21100070010018229
Основні дані
Населення 2 154
Поштовий індекс 89210
Телефонний код +380 3145
День села 28 серпня
Географічні дані
Географічні координати 48°48′15″ пн. ш. 22°29′17″ сх. д. / 48.80417° пн. ш. 22.48806° сх. д. / 48.80417; 22.48806
Водойми р. Уж
Місцева влада
Адреса ради 89210, с. Дубриничі, вул. Центральна, 55
Карта
Дубриничі. Карта розташування: Україна
Дубриничі
Дубриничі
Дубриничі. Карта розташування: Закарпатська область
Дубриничі
Дубриничі
Мапа
Мапа

CMNS: Дубриничі у Вікісховищі

Дубриничі — село в Україні, у Перечинському районі Закарпатської області між районними центрами Перечин та Великий Березний.

Географічні дані

[ред. | ред. код]

Розташоване на річці Уж. Крайнє південно-східне село Лемківщини.

На 2010 р. у селі мешкає 2154 особи.

Назва

[ред. | ред. код]

Дубриничі згадуються вперше в латинському тексті в формі Добронч, потім у 1401 році — як Дубрич. Назва походить від слова «дуб». Село під назвою Дубриничі в письмових джерелах вперше згадується в 1427 році.

Історія

[ред. | ред. код]

Станом на 1775 рік в селі 57 дворів і 763 жителі. Через півстоліття у 103 дворах мешкало 819 осіб, із них 800 греко-католиків і 19 угорців-реформатів. У географічному словнику Угорщини замітка про Дубриничі свідчить: «Руське село в Ужанському комітаті на березі Ужа, на північ від Ужгорода за чотири години ходьби».

До кінця XVII століття Ужгородським замком і навколишніми селами володіли графи Другети, до їхньої домінії входило і Дубриничі. Загін опришків Івана Сивохопа навесні 1649 року побував у Дубриничі і завдав кілька ударів сторожовим загонам графа Другеті. Селянські загони під керівництвом Михайла Васильчака з Дубриничів у 1706 році діяли в маєтках ужанської шляхти. Під кінець війни в Ужанській жупі налічувалося вже 10 загонів, які здійснили 35 нападів на маєтки шляхти.

У першій половині XIX століття економіка Дубринича дещо змінилась. Розширилася відома на всю Угорщину дубриницька економія з вирощування великої рогатої худоби. Почалися розробки родовища каолінової глини, що своєю якістю не поступалася найбільш знаменитим каоліновим глинам Європи. Дубриницький каолін вже з середини XIX століття йшов на виготовлення відомої на світовому ринку віденської порцеляни. В 1901 році було збудовано вузькоколійну залізницю завдовжки 16,4 км. Вона йшла з Дубринича вздовж річки Лютої до Чорноголови. Нею доставлявся ліс до Перечинського лісохімзаводу.

Населення

[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2363 особи, з яких 1142 чоловіки та 1221 жінка.[2]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 2141 особа.[3]

Мова

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[4]

Мова Відсоток
українська 98,61 %
російська 0,79 %
словацька 0,19 %
угорська 0,09 %
білоруська 0,05 %
інші 0,27 %

Пам'ятки

[ред. | ред. код]
  • Церкви

Церква Успенія пр. богородиці. 1794 (?).

Згідно з єпископською візитацією, у 1751 р. в Дубриничах була дерев’яна церква св. Козьми і Дем’яна з двома дзвонами, в не дуже доброму стані, слабо покрита шинґлами, не відомо ким освячена. Тоді в селі було 87 вірників та ще 44 у Пастілках.

Теперішня базилічна церква має характерні риси мурованих церков кінця XVIII ст. У кінці XIX ст. Гаврило Мігалі розмалював інтер’єр церкви. Розповідають, що іконостас зробили італійські майстри. Завершення вежі переробляли в 1960 р. На початку 1980-х років перемалювали ікони та настінні розписи.

Металева таблиця на дзвіниці містить імена всіх дубриничан, які працювали в Америці і зібрали гроші на дзвони.

Біля церкви стоїть каркасна металева дзвіниця з трьома дзвонами, вилитими Ференцом Егрі в 1927 році. У 1944 році з приходом радянської влади на Закарпаття греко-католицька Церква зазнала переслідувань з боку нового режиму. Унікальний іконостас Свято-Успенської церкви складається з 544 образів XVIII століття. У 1949 році церкву Успіння Пресвятої Богородиці в селі Дубриничі насильно передано новоствореній православній громаді села.

21 жовтня 2007 року єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії владика Мілан освятив новий храм Успіння Пресвятої Богородиці у селі Дубриничі Перечинського деканату.

  • Американський дзвін
  • Велосадиба «Добра нуч»
  • Єврейський слід в історії Дубриничів: тут ще збереглися приміщення єврейської молочарні, аптеки, старий цвинтар
  • Каолінові печери.
  • Мінеральне джерело
  • Поклади ртутної руди
  • Поляна Фурцевої
  • Санаторій-профілакторій «Дубриничі»

Перелік вулиць

[ред. | ред. код]
  • вулиця Центральна
  • вулиця Шевченка
  • вулиця Тиха
  • вулиця Українська
  • вулиця Миру
  • вулиця Піонерська
  • вулиця Дружби
  • вулиця Островська
  • вулиця П.Тичини
  • вулиця Ужанська
  • вулиця Антона Кашшая
  • вулиця Берег
  • вулиця Гагаріна
  • вулиця Лесі Українки
  • вулиця Підгорбна
  • вулиця Горб
  • вулиця Станційна
  • вулиця Шахово

Відомі уродженці

[ред. | ред. код]
  • Кашшай Антон Михайлович (1921—1991) — народний художник УРСР.
  • Лош́ак Іван Степанович (24. 02. 1913, село Дубриничі, нині Перечинського р-ну Закарпатської області (на той час Австро-Угорщина) — 19. 09. 1990, м. Пржібрам, Чехословаччина, похований у Празі) — скульптор, живописець і культурний діяч. Заслужений працівник культури Чехії. Від 1939 — живе у Празі. Член спілок українських митців «Студія» і «Штурса» (1940-ві рр.). У Празі закінчив Українську студію пластичного мистецтва (1940-ві рр.; кл. І. Кулеця, Р. Лісовського, К. Стаховського), де й викладав; навчався у Чеській Академії Мистецтв (1945–50; кл. О. Шпанієла, Я. Лауди, К. Покорного). Основні галузі — монументальна пластика, живопис. Учасник міжнародних виставок від 1950-х рр. Персональні виставки — у Празі, Пржібрамі, Ужгороді, Києві, Берліні, Будапешті (усі — 1980–90-ті рр.). Автор монументальних композицій і пам'ятників для м. Пржібрам, де працював 1958–90: «Ковалі» (1949), «Сталевар» (1950), «Композитор А. Дворжак» (1982), «Старий шахтар» (1987). Створював живописні натюрморти, пейзажі («Карлів міст», «Соняшники», «Натюрморт із фруктами», «Натюрморт із глечиком»), у яких відчутний вплив експресивної манери І. Кульця. Деякі скульптури і картини зберігаються у Закарпатському Художньому Музеї, галереях Чехії.

Туристичні місця

[ред. | ред. код]

- Американський дзвін

- Єврейський слід в історії Дубриничів: тут ще збереглися приміщення єврейської молочарні, аптеки, старий цвинтар

- Каолінові печери.

- Мінеральне джерело

- Поклади ртутної руди

- Поляна Фурцевої

- Санаторій-профілакторій «Дубриничі»

- храм Успенія пр. богородиці. 1794

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://mek.oszk.hu/20800/20807/20807.pdf
  2. ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  3. ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  4. ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Закарпатська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дубриничі&oldid=34874998