Перейти до вмісту

Дуда Ігор Микитович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Дуда Ігор Микитович
ПсевдонімІ. Ганчова
Народився10 березня 1940(1940-03-10)
с. Ганчова, Горлицький повіт, Краківське воєводство
Помер23 листопада 2025(2025-11-23) (85 років)
м. Тернопіль
ПохованняМикулинецький цвинтар Редагувати інформацію у Вікіданих
Громадянство УРСРУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Діяльністьмистецтвознавець,краєзнавець,педагог,редактор
Сфера роботимистецтвознавство[1], графіка[1], регіональна історія[1] і краєзнавство[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materСанкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовукраїнська Редагувати інформацію у Вікіданих
Мова творівукраїнська
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Заслужений працівник культури України
Заслужений працівник культури України

CMNS: Дуда Ігор Микитович у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Ігор Микитович Ду́да (псевдонім: І. Ганчова; 10 березня 1940, с. Ганчова Горлицького повіту Краківського воєводства, Польща — 23 листопада 2025, Тернопіль) — український мистецтвознавець, краєзнавець, педагог, редактор, реставратор, діяч культури.

Регалії

[ред. | ред. код]

Член НСЖУ (1984), НСХУ і НСКУ (1992), Міжнародної асоціації мистецтвознавців (1996), НТШ у Львові (1998). Заслужений працівник культури України (1999). Член редколегії Тернопільського енциклопедичного словника.

Відзнаки

[ред. | ред. код]

Життєпис

[ред. | ред. код]

Закінчив Львівський технікум легкої промисловості (1961), Інститут живопису, скульптури та архітектури АМ СРСР (мистецтвознавство, 1973 р.; м. Ленінград, нині Санкт-Петербург, РФ).

У 1966—1991 — на педагогічній роботі у Тернополі: в ПТУ № 8, Республіканській школі декораторів-рекламознавців, кооперативному технікумі, педагогічному інституті (нині ТНПУ), обласному інституті підвищеної кваліфікації вчителів. У 2005—2014 — доцент ТНПУ ім. В. Гнатюка (за сумісництвом).

Організатор і директор (1991—2021), художник-реставратор (2021—2024) Тернопільського обласного художнього музею.

Співзасновник художньо-меморіального музею Л. Левицького в селі Бурдяківці Борщівського району (1996), музею «Лемківщина» в Тернополі (2000).

У 1994—1999 — заступник, 1999—2021 — редактор газети «Дзвони Лемківщини».

Заступник голови (від 1994), голова (1998—2000) обласного товариства «Лемківщина». З 1997 — діяльний у Світовій Федерації українських лемківських об'єднань: член Контрольної комісії, член Президії, відповідальний секретар, голова Контрольної комісії (з 2012). Член колегії Всеукраїнського товариства «Лемківщина» (2001—2021).

Організатор першого в Україні фестивалю лемківської культури «Ватра» (село Гутисько Бережанського району Тернопільської області, 5-6 червня 1999).

Член правління обласних організацій НСХУ (1996—2001), НСКрУ (з 2008).

Помер 23 листопада 2025 року в місті Тернополі[4]. Похований на Микулинецькому цвинтарі[5].

Творчість

[ред. | ред. код]

Працює в галузі прикладної графіки, художнього оформлення, рисунка, реставрації живопису і скульптури. Автор серії музейних плакатів, емблем, гербів, оформлення власних книжок. Співавтор герба Тернополя (1992).

Автор мистецьких каталогів

[ред. | ред. код]
  • «Перша Всеукраїнська виставка художників-монументалістів» (Тернопіль: Діалог, 1994. — 52 с.)
  • «Дмитро Шайнога. Малярство» (Тернопіль: Збруч, 1994. — 32 с.; 2-ге вид.: альбом-каталог — 2005. — 28 с.)
  • «Діонізій Шолдра. Малярство», (Тернопіль: Лілея, 1995. — 28 с.)
  • «Мистці Тернополя» (Тернопіль: Лілея, 1995. — 32 с.)
  • «Андрій Ткаченко. Малярство» (Тернопіль: Лілея, 1996. — 32 с.)
  • «Антін Малюца. Графіка, малярство 1925—1943 рр.» (Тернопіль: Гал-Друк, 1998. — 36 с.).
  • Тернопільський обласний художній музей. Живопис. Скульптура. Ч. І. (Тернопіль: Астон, 2007. — 144 с.; співавтор О. Войтович та ін.)
  • Тернопільський обласний художній музей. Графіка. Декоративно-прикладне мистецтво. Ч. ІІ. (Тернопіль: Астон, 2008. — 144 с.; співавтор О. Войтович та ін.)

Автор краєзнавчих путівників

[ред. | ред. код]
  • Бучач. Путівник. — Львів : «Каменяр», 1985. — 64 с. — 8 000 прим. (укр.) (рос.)
  • «Борщів». — Тернопіль: Облполіграфвидав, 1989. — 36 с.
  • «Тернопіль. Що? Де? Як?». — Київ: Мистецтво, 1989. — 239 с. (співавтор Богдан Мельничук).
  • «Тарас Шевченко на Тернопільщині». — Тернопіль, 3 вид.: 1990 (68 с.), 1998 (84 с.), 2007 (108 с.); (співавтор Богдан Мельничук).
  • «Тернопільщина літературна. 325 імен на карті області». — Тернопіль: Облполіграфвидав, 1990. — 76 с.
  • «Земля Тернопільська». — Тернопіль: Джура, 2003. — 369 с. (співавтор Богдан Мельничук).
  • «Монастириська». — Тернопіль: Збруч, 2006. — 36 с.
  • «Тернопіль: 1540—1944». Іст.-краєзн. хроніка. Ч. І. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2010. — 296 с. + 32 кольор. іл.
  • «Тернопіль: 1944—1994». Іст.-краєзн. хроніка. Ч. ІІ. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2018. — 344 с. + 32 кольор. іл.

Автор мовознавчих книг

[ред. | ред. код]
  • «Спомнеш моє слово. Лемківські приповідки». — Тернопіль: Астон, 2008. — 88 с., — 4 л. фото.; 2-ге видання (доповнене) — 2016. — 128 с.
  • «Лемківський словник. 26 000 слів». — Тернопіль: Астон, 2011. — 376 с.
  • «Лемківський гумор». Тернопіль: Астон, 2014. — 392 с. — 21 авт. рис.
  • Українсько-лемківський розмовник. — Тернопіль: Астон, 2018. — 120 с.

Серії статей

[ред. | ред. код]

Автор більше 1200 статей, рецензій та нарисів з історії, культури і мистецтва в періодичних виданнях України та Польщі, серед яких:

  • «Буковинська Переберія» //Наше Слово. — Варшава, 1982, № 52—1983, № 1-4. -С.5.
  • «Літературно-мистецька енциклопедія Тернопільщини» //Ровесник. -Тернопіль, 1984—1986.
  • «Дорогами рідного краю» //Ровесник. -Тернопіль, 1988—1990.
  • «Тернопільщина мистецька» //Свобода. -Тернопіль, 1992—1993.
  • «Вулиці змінюють імена» //Тернопіль вечірній, 1992,
  • «Література, мистецтво, наука: Путівник по Тернопільському району» //Подільське слово. -Тернопіль, 1992.
  • «Художники Тернопільщини» //Тернопіль, № 2-3, спецвипуск, 1994.
  • «Тернопіль. 1540—1991: Іст.-краєзн. хроніка» //Тернопіль вечірній, 1999—2002.
  • «Тернопільський енциклопедичний словник» (Т. І-IV: 2003 — 194 ст., 2005 — 216 ст., 2007 — 102 ст., 2009 — 48 ст.; всього — 560 ст.).

Інші видання

[ред. | ред. код]
  • Ігор Дуда. Біобіліографічний довідник. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2015. — 132 с.
  • Серце Ісуса: Історія однієї реставрації. — Тернопіль: Астон, 2024. —32 с., іл.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  2. Віктор Уніят, Мар'ян Федечко. Вони із Лепківської сотні // Вільне життя плюс. — № 6. — 2014. — 24 січня.
  3. Указ Президента України від 25 червня 2016 року № 276/2016 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України»
  4. Помер Ігор Дуда – багаторічний директор Тернопільського обласного художнього музею. Терміново. 23 листопада 2025. Процитовано 23 листопада 2025.
  5. Ірина Небесна, Софія Перчишин (25 листопада 2025). У Тернополі попрощалися з мистецтвознавцем і краєзнавцем Ігорем Дудою. Суспільне Тернопіль.
    Дмитро Юрас (25 листопада 2025). «Це була велика постать для України»: у Тернополі попрощалися з Ігорем Дудою (відео). Терен.

Джерела

[ред. | ред. код]