Еміль Ерленмеєр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Еміль Ерленмеєр
нім. Richard August Carl Emil Erlenmeyer
E. Erlenmeyer ca 1863.jpg
Народився 28 червня 1825(1825-06-28)
Веген (нині Таунусштайн), Велике Герцогство Гессен
Помер 22 січня 1909(1909-01-22) (83 роки)
Ашаффенбург, Баварія, Німецька імперія
Громадянство
(підданство)
Німеччина
Національність німець
Діяльність хімік, викладач університету, фармацевт
Відомий завдяки органічна хімія
Alma mater Гіссенський університет
Гайдельберзький університет
Науковий ступінь професор
Науковий керівник Юстус фон Лібіх
Володіє мовами німецька
Заклад Вища технічна школа в Мюнхені
Членство Баварська академія наук
Відомий завдяки: правило Ерленмеєра, колба Ерленмеєра
Діти Friedrich Gustav Carl Emil Erlenmeyer[d][1]

Рі́хард А́вгуст Карл Емі́ль Ерленме́єр (28 червня 1825, Веген, Велике Герцогство Гессен — 22 січня 1909, Ашаффенбург, Баварія) — німецький хімік-органік.

Ерленмеєр навчався у Гіссенському (до 1845) та Гайдельберзькому (1846—1849) університетах. У 1850 році отримав ступінь доктора філософії в Гіссенському університеті. Після навчання працював фармацевтом у Гайдельберзі, а з 1857 року — у Вищій технічній школі в Мюнхені, де з 1868 мав посаду професора.

Основні дослідження Ерленмеєра здійснювалися в галузі органічної хімії. У 1861 році він відкрив реакцію утворення дисульфідів при окисненні меркаптанів сульфатною кислотою. У 1864 році він сформулював правило, котре постулювало неможливість існування сполук з кількома гідроксильними групами на одному атомі (цьому передувала низка невдалих спроб синтезувати метиленгліколь). Тоді ж він висунув ідею про існування подвійних зв'язків між атомами Карбону.

У 1865 році він запропонував структурні формули етилену та ацетилену, а рік по тому — формулу нафталіну, яку пізніше, у 1868 році, підтвердив Карл Гребе.

Ерленмеєр отримав ізомасляну кислоту (2-метилпропанову) і три ізомерні валеріанові кислоти. У 1880 році, незалежно від Петре Мелікішвілі, синтезував гліцидну кислоту. В 1883 він отримав амінокислоту тирозин, відкриту Лібіхом ще у 1846 році. Також синтезував лейцин, гуанідин та ізосерин.

В ході лабораторних практик він запропонував власну конструкцію колби для хімічного аналізу, названу пізніше колбою Ерленмеєра.

Ерленмеєр був одним з перших прибічників теорії будови органічних сполук, запропонованої Бутлеровим.

З 1884 року Ерленмеєр став президентом Німецького хімічного товариства.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Drüll D. (unspecified title)Springer Science+Business Media, 1986. — С. 64. — ISBN 978-3-642-70760-5

Джерела[ред. | ред. код]

  • Волков В. А., Вонский Е. В., Кузнецова Г. И. . Выдающиеся химики мира. — М. : Высшая школа, 1991. — 656 с. (рос.)