Еміль Ерленмеєр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Еміль Ерленмеєр
нім. Richard August Carl Emil Erlenmeyer
E. Erlenmeyer ca 1863.jpg
Народився 28 червня 1825(1825-06-28)
Веген (нині Таунусштайн), Велике Герцогство Гессен
Помер 22 січня 1909(1909-01-22) (83 роки)
Ашаффенбург, Баварія, Німецька імперія
Громадянство
(підданство)
Німеччина
Національність німець
Alma mater Гіссенський університет
Гайдельберзький університет
Галузь наукових інтересів органічна хімія
Заклад Вища технічна школа в Мюнхені
Науковий ступінь професор
Науковий керівник Юстус фон Лібіх
Відомий завдяки: правило Ерленмеєра, колба Ерленмеєра
Діти Friedrich Gustav Carl Emil Erlenmeyer[d][1]


CMNS: Еміль Ерленмеєр на Вікісховищі

Рі́хард А́вгуст Карл Емі́ль Ерленме́єр (28 червня 1825, Веген, Велике Герцогство Гессен — 22 січня 1909, Ашаффенбург, Баварія) — німецький хімік-органік.

Ерленмеєр навчався у Гіссенському (до 1845) та Гайдельберзькому (1846—1849) університетах. У 1850 році отримав ступінь доктора філософії в Гіссенському університеті. Після навчання працював фармацевтом у Гайдельберзі, а з 1857 року — у Вищій технічній школі в Мюнхені, де з 1868 мав посаду професора.

Основні дослідження Ерленмеєра здійснювалися в галузі органічної хімії. У 1861 році він відкрив реакцію утворення дисульфідів при окисненні меркаптанів сульфатною кислотою. У 1864 році він сформулював правило, котре постулювало неможливість існування сполук з кількома гідроксильними групами на одному атомі (цьому передувала низка невдалих спроб синтезувати метиленгліколь). Тоді ж він висунув ідею про існування подвійних зв'язків між атомами Карбону.

У 1865 році він запропонував структурні формули етилену та ацетилену, а рік по тому — формулу нафталіну, яку пізніше, у 1868 році, підтвердив Карл Гребе.

Ерленмеєр отримав ізомасляну кислоту (2-метилпропанову) і три ізомерні валеріанові кислоти. У 1880 році, незалежно від Петре Мелікішвілі, синтезував гліцидну кислоту. В 1883 він отримав амінокислоту тирозин, відкриту Лібіхом ще у 1846 році. Також синтезував лейцин, гуанідин та ізосерин.

В ході лабораторних практик він запропонував власну конструкцію колби для хімічного аналізу, названу пізніше колбою Ерленмеєра.

Ерленмеєр був одним з перших прибічників теорії будови органічних сполук, запропонованої Бутлеровим.

З 1884 року Ерленмеєр став президентом Німецького хімічного товариства.

Джерела[ред.ред. код]

  • Волков В. А., Вонский Е. В., Кузнецова Г. И.  Выдающиеся химики мира. — М. : Высшая школа, 1991. — 656 с. (рос.)
  1. Friedrich Gustav Carl Emil Erlenmeyer