Етнографічний хор «Гомін» (Київ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Хор «Гомін» — хор, відомий також як хор Ященка − створений 1969 року.[1] Аматорський хоровий колектив, головними завданнями якого є підтримка масового побутового співу та відродження традиційних народних свят на теренах великого міста. Засновник і керівник Леопольд Ященко.

Ідейним натхненником хору був Іван Гончар, який виділив зі своєї приватної колекції народні строї для перших учасників «Гомону». Серед них були Ніна Матвієнко, Оксана Мешко, Олесь Харченко, Надія Світлична, Євген Чередниченко та його дружина Віра, Михайло Гуць, Лідія Орел, Віктор Андрійчук, Володимир Данилейко, Ігор Голобуцький, Стефанія та Юрій Гулії, Алла та Іван Дебелюки та ін.

Дебютував «Гомін» виконанням веснянок у парку над Дніпром, а згодом на святі Івана Купала на Трухановому острові та в Гідропарку. Учасники «Гомону» — люди різних поколінь і професій, яких об'єднала любов до рідної мови, української пісні та минувшини, які прагнули відродити національні традиції, розбудити національну свідомість українців.

1971 хор був заборонений як «націоналістичний», а його учасники зазнали переслідувань.

Розправа над «Гомоном»[ред.ред. код]

Під таким заголовком подана інформація про ці події в книзі «Ми просто йшли…» Лідія Орел, Леопольд Ященко. Органи безпеки, а потім і партійні органи побачили в діяльності «Гомону» і в його репертуарі …"буржуазний націоналізм". Почались переслідування учасників ансамблю. Одних викликали на «проработку» за місцем праці чи навчання, інших викидали з роботи, нічого не пояснюючи, а ще з іншими «розмовляли» в КДБ.

Як виявилось під час розмов у парткомах, КДБ дав партійним органам завідомо викривлену інформацію про завдання і репертуар «Гомону», пустивши в хід брудні вигадки і наклепи.

Так, парторг факультету журналістики КДУ Рубан на партійних зборах заявляв, що «Гомін» — це підпільна організація (при тому, що міськком партії та міське хорове товариство надало колективу приміщення в палаці культури «Харчовик» !). А члена Спілки композиторів України кандидата наук Л.Ященка той же Рубан назвав некваліфікованим робітником, «який ніде не працює і якому збирають по 5 крб. на прожиття».

Переслідування почалися з початком 1970 року — спочатку після колядування, потім після ювілею Лесі Українки. Ось неповний перелік репресивних заходів щодо учасників ансамблю.

Гомінчани 70-х років[ред.ред. код]

МОРДАНЬ Раїса Григорівна, 1939 р.н., дружина поета В. Морданя, муз-вихователь дитсадка № 504, навчила в дитсадку дітей кількох українських народних пісень і привела їх на концерт, присвячений ювілею Лесі Українки в палаці «Харчовик» 25.11.19г1 р., де з великим успіхом виступав «Гомін». За це Раїсу було викинуто з роботи. В Дарницькому райкомі партії їй сказали: «Ето националистический хор, пайот вражескіе песни. Спуталась с націоналістамі, да єщо детей с собой привела!» Говорили з нею брутально.

Однією з причин звільнення з роботи була участь в хорі «Гомін» письменника і журналіста, співробітника АН УРСР Володимира ДАНИЛЕЙКА, 1930 року народження.

За участь у «Гомоні» і відмову бути сексотом (пропозицію робили кадебісти, викликавши в справі «Гомону») звільнено з роботи Надію ВОЛКОВИЧ, 1947 р.н., комсомолку, виховательку дитсадка № 464.

Звільнено з роботи в середній школі № 38 м. Києва за участь у «Гомоні» учительку української мови і літератури Марію ГЛУЩУК, 1944 р.н.

Звільнено з роботи агронома Української сільськогосподарської академії Ірину МОНКЕВИЧ,1935 р.н.

Запропоновано піти з роботи старшій піонервожатій СШ № 139 м. Києва Ніні ЛАЩЕНКО,1950 р.н.

"Проробляли в парткомах (чи КДБ) і категорично заборонили відвідувати хор під загрозою викинення з роботи таким особам: ГРИЩУК Марія, студентка політехнічного інституту, 1949 р.н.,комсомолка.

ВАШКАРІНА Ніла — 1948 року народження, комсомолка, лаборант заводу «Комуніст»

КОВАЛЬЧУК Тетяна — 1951 р. народження, студентка КДУ, лаборант Ленінського РВНО.

ГАЙДУК Тетяна — 1948 року народження, студентка КПІ, комсомолка.

РОЛЯНОВА Алла — 1946 р.н., комсомолка, філолог, працівник видавництва КДУ.

ТЕСЛЕНКО Людмила — 1952 р.н., комсомолка, працівник гідрометеорологічної обсерваторії.

ГУДИМА Манолій — 1947 р.н., інженер-будівельник БУ-1 м. Києва.

ІСЬКІВ Богдан — 1936 р.н., канд. мед. наук, працівник інституту вдосконалення лікарів. В парткомі інституту йому категорично заборонили ходити на хор, сказавши, що хор — націоналістичний. Іськів доводив, що репертуар хору цілком етнографічний і нічого в ньому немає, на що почув, що релігія теж не заборонена, але боротьбу з нею провадять…

МАЗУР Андрій — 1929 р.н., інженер, працює в училищі заводу «Більшовик».

САВЧЕНКО Людмила — 1934 р.н., інженер фабрики фотопаперу. Їй, крім заборони відвідувати хор, в парткомі фабрики ставили в вину навіть те, що у відпустку поїхала в Карпати, а не в Крим, а також те, що купила роман Олеся Гончара «Собор».

САМУТІНА Галина — 1929 р.н., художник видавництва «Веселка».

СЕНЧЕНКО Ольга — 1ё942 р.н., художник видавництва «Веселка».

Багато осіб викликали на «бесіди» в парткоми й КДБ з приводу участі в «Гомоні», і хоч прямо не забороняли ходити на репетиції, але називали хор націоналістичним і не «радили» його відвідувати, часом відверто погрожуючи можливими санкціями.

Серед таких: Б'ЯТЕЦЬ Валентина — 1934 р.н., інженер інституту електродинаміки.

ГОЛОДНА Надія — 1948 р.н., комсомолка, студентка інституту іноземних мов.

КОВАЛЬ Алла — 1943 р.н.,оператор залізничного поштамту.

ОРЕЛ Лідія — 1937 р.н., працівник Музею народної архітектури (розмови про «Гомін» вели, коли ще працювала вчителькою в одній із з київських шкіл.

ДЕБЕЛЮК Іван — 1941 р.н., робітник ЗЖБК-2 Домобудтресту.

ДИКИЙ Микола — 1942 р.н., інженер заводу «Радіоприлад».

КНЯЗЮК Григорій — 1946 р.н., працівник ДВК-3 (можливо ДБК-3).

КРАВЕЦЬ Микола — інженер Укрндіпластмаш.

МАХОВЕЦЬ Іван — 1940 р.н., біолог, інститут ботаніки АН УРСР.

ПОНОМАРЧУК Ігор — 1960 р.н., студент КПІ (в кімнаті гуртожитку вчинили незаконний обшук)

ТАУЖНЯНСЬКИЙ Сергій — 1929 р.н.

ШАМАТІЄНКО Іван — 1945 р.н.,завод ім. Артема. З ним розмовляли працівники парткому і КДБ.На зауваження хлопця, що хор не заборонений, почув відповідь: «У нас релігія теж не заборонена, а ми з нею боремося». А присутній кадебіст натякнув: «Майте на увазі, що у нас уголовні злочинці раніше виходять, а політичні сидять до кінця».

БИЛИНСЬКА Орися — 1949 р.н., комсомолка, студентка КІНГ, працівник управління Держстраху Київської області.

БОРИСЮК Зоя — 1947 р.н., комсомолка, вчиться в інституті іноземних мов.

КОВАЛЕНКО Ганна — 1939 р.н.,інженер інст. Укрдіпластмаш.

ЛИТВИНЧУК Емма — 1933 р.н., вчителька середньї школи № 134.

ГОРОШКО Микола — 1943 р.н., комсомолець, технік НДІАСБ, студент політехнічного інституту.

ГУРЕНКО Іван — 1938 р.н., інженер НД… (остання буква нерозбірлива в оригіналі — в-во) атом. сист. будівн.

Горошко Микола та Гуренко Іван - працівники НДІ автоматизованих систем у будівництві. 

ЄРМОЛЕНКО Михайло — 1926 р.н., інженер заводу «Більшовик».

КУНИНЕЦЬ Василь (р.н. нерозбірливо в оригіналі — в-во), інженер.

РУДЧИК Адам — 1935 р.н. кандидат фізико-математичних наук, Інститут ядерних досліджень.

ТКАЧЕНКО Надія — 1944 р.н., художник-реставратор Музею народної архітектури і побуту.

ЧЕРКЕС Юлія — 1947 р.н., комсомолка, інженер Інституту кібернетики.

ЯНОВСЬКА Олена — 1931 р.н., працівник Головпоштамту.

ЯРОВЕНКО Галина — 1944 р.н., комсомолка, технолог заводу ім. Дзержинського та інші.

Нарешті «Гомін» був фактично розігнаний 20 вересня 1971 року, хоч офіційно про це ніхто не заявляв. Того дня було скликано в палаці "Харчовик " збори колективу в присутності партійного керівництва. Керівник хору композитор Л.Ящннко та ще кілька хористів спробували захистити як колектив, так і саму ідею етнографічного ансамблю, не прикутого до сцени, але їм закрили рота. У заключному слові директор «Харчовика» Н.Жукова сказала: «Ніхто нікакіх реклам ні о каком „Гомоне“ давать не будет. Есть у нас общій хор дворца культури, приходіте, будем работать, петь украінскіе народниє песні, песні украінскіх советскіх композіторов, песні о родіне і песні о партії» Це означало фактичний розпуск колективу.

Друге «пришестя Гомону»[ред.ред. код]

Свою діяльність «Гомін» відновив 1984 року, однак і надалі зазнавав утисків з боку влади. Протягом 1985-2000-х діяв при Будинку культури «Київметробуду». 2005-го отримав звання «Народний».

У репертуарі «Гомону» понад 600 пісень, серед яких — колядки та щедрівки: «Прилетіла ластівочка», «А в цьому дворі красна панна», «Ой красна-рясна в лузі калина», «Стояла сосна серед Дунаю»; веснянки та ігрові хороводи — «Ой по горі, по горі», «Берегом, берегом», «Коло млина калина», «Ой веснонько, весно»; купальські й петрівчані пісні — «Ой да тихо, тихо Дунай воду несе», «Ой на Івана, ой на Купала». Хор виконує також козацькі, рекрутські, стрілецькі та повстанські пісні, а також пісні на слова і музику Л. Ященка: «Золотистий туман», «Київське танго», «Купальська ніч», «Збираймо родину», «Бережімо своє ім'я», «За нашу Україну», пісні про Чорнобильську трагедію — «Покинуті оселі», «Порвалась остання струна» та ін. Серед пісень, що виконує «Гомін», чимало на слова Тараса Шевченка та інших українських поетів. Колектив та його керівник охоче діляться репертуаром, опублікувавши на сайті «Гомону» понад півтисячі пісень з нотами та комп'ютерним відтворенням звуку.

Ансамблі зі складу хору: камерний — «Криниця», автентичного фольклору — «Радосинь», чоловічий гурт «Козаки», музики — родина Вербовецьких. Тривалий час у складі «Гомону» співав також гурт «Чумаки». Колектив хору є організатором свят народної пісні та «недільних співів» для всіх охочих.

«Гомін» — особливе явище в історії духовної культури сучасної України. Саме «Гомін» вперше після довгих десятиліть заборони заспівав у Києві «Ще не вмерла Україна», «Не пора, не пора», «Ой у лузі червона калина», «За Україну», «Боже Великий, Єдиний» та ін. «Гомін» — незмінний учасник всіх важливих громадсько-політичних і культурних акцій Києва.

Про хор «Гомін» та його керівника знято кілька фільмів, зокрема:

  • «Сійся, родися…», «Сопілка Леопольда Ященка» (кіноальманах «Культурна спадщина», вип. 1) — 1991, реж. Б. Бойко
  • «Рондо» (кіноальманах «Майстерня», вип. 2 — «Многії літа») — 1997, реж. Т. Дудар

Окремі публікації[ред.ред. код]

  • Ященко Л. Відроджуймо в собі себе // Журн. Україна. — 1990. — № 15.
  • Кагарлицький М. Храм народної пісні // Вітчизна. — 1992. — № 4.
  • Мельник О. Вогнище Леопольда Ященка // Українська газета. — 2000. — 10 лют.
  • Гуць М. Прапороносець відродження українського народного співу в Києві // Журн. Народна творчість та етнографія. — 2003. — № 4.
  • Гулій Ю. Гомін, «Гомін» та відгомін. Українська Видавнича Спілка, Центр Нац. Відродж. ім. С. Бандери — К ., 2003.
  • Лідія Орел, Леопольд Ященко Ми просто йшли…: спогади / упорядники Л. Г. Орел, Л. І. Ященко Ніжин: ТОВ «Гідромакс», 2010. ISBN 978—966 -2259-08-7

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


музика Це незавершена стаття про музику.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.