Ой у лузі червона калина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ой у лузі червона калина
Держава Flag of Hungary (1896-1915; angels; 3-2 aspect ratio).svg Австро-Угорщина
Творець Чарнецький Степан Миколайович
Мова твору або назви українська
Дата публікації 1914

«Ой у лу́зі черво́на кали́на…», «Червона калина» — українська народна пісня авторського походження, гімн Українських січових стрільців. Відома у декількох варіантах. Співали її також і в підрозділах УПА.

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Червона Калина
Nuvola apps kaboodle.svg Пісні з АТО Ой у лузі червона калина

Історія написання[ред. | ред. код]

За однією з версій, перший варіант пісні написав відомий поет, директор і режисер Українського театру «Руська бесіда» Степан Чарнецький у 1914 р. Здійснивши постановку трагедії Василя Пачовського про гетьмана Дорошенка «Сонце Руїни», він був невдоволений фінальною піснею-скаргою України «Чи я в лузі не калина була», тому для оптимістичнішого фіналу вставив у драму народну пісню «Розлилися круті бережечки». Чарнецький дещо переробив у ній слова, щоб її текст краще вписувався у зміст вистави. Та останній куплет залишив без змін. Крім того, доробив до пісні нову, споріднену з народною, мелодію. Михайло Коссак розложив її на інструменти[1].

Дещо відмінна версія належить самому Степанові Чарнецькому. У 1916 році у львівській газеті «Діло» надрукували розповідь композитора Михайла Гайворонського про походження деяких стрілецьких пісень, у тому числі «Червоної калини». Михайло Гайворонський відзначив, що «пісня про „Червону калину“ прийшла з „Сонця Руїни“ Василя Пачовського. Її розповсюдив український театр виставою сеї драми у Львові і по инших містах в Галичині»[2].

Зі слів Михайла Гайворонського можна було зрозуміти, що творцем пісні є начебто автор «Сонця Руїни» Василь Пачовський, а заслуга у популяризації пісні належить директору та режисеру Українського театру «Руська бесіда» Йосипові Стаднику, який здійснив першу постановку твору у Львові в січні 1912 року. Натомість повністю замовчувалася причетність до творення пісні самого Степана Чарнецького, який власне здійснив нову постановку «Сонця Руїни» в 1914 році і саме тоді ввів у виставу «Червону калину», замінивши нею козацьку пісню «Гей, не дивуйте, добрії люди».

У своєму листі до редакції С. Чарнецький звернув увагу на ці неточності:

«У «Сонци руїни» ніхто тої пісні не знайде (в V дії співає Прися: «Чи я в лузі не калина була?»), та що Львів тої пісні не чув в театрі на згаданій драмі, бо там при кінці II дії співано «Гей не дивуйтесь» як і автор бажає. Аж в два роки пізніше, коли я за згодою автора приноровив до сцени та обновив виставу «Сонця руїни», заступив я пісню «Гей не дивуйтесь» «Червоною калиною». Мельодія тої пісні є моя. Згармонізував її тодішний капельник п. Михайло Коссак… «Сонце руїни» грали ми лише в Самборі, Дрогобичі, Стрию, Станиславові, Чернівцях і Чорткові»[3].

У 1990 році літературознавець, фольклорист і письменник Федір Погребенник, досліджуючи історію твору «Ой у лузі червона калина…», відзначив, що давня козацька пісня «Розлилися круті бережечки» закінчується майже такою самою строфою, яку, найймовірніше, і використав у постановці «Сонця Руїни» Степан Чарнецький під назвою «Червона калина»:

Гей, у лузі червона калина, / гей, гей, похилилася;
Чогось наша славна Україна, / гей, гей, засмутилася.
А ми ж тую червону калину, / гей, гей, та піднімемо;
А ми ж свою славну Україну, / гей, гей, та розвеселимо!

Очевидно, що Степан Чарнецький літературно доопрацював цей фрагмент тексту, вилучивши у трьох перших рядках рефрени «гей-гей» і зробивши кілька інших редакційних правок, надав твору яскравішої образності і милозвучності. Однак ні в 1916 році, коли Чарнецький уточнював слова Михайла Гайворонського, ні в 1934 році, коли були надруковані його спогади «Моя мандрівка з Мельпоменою», де йдеться про постановку «Сонця Руїни», він особисто не претендував на авторство, вважаючи найймовірніше слова «Червоної калини», як і «Гей, не дивуйте, добрії люди», народними за походженням. Водночас він твердо наполягав на авторстві нової мелодії[4].

Прем'єра оновленої драми «Сонце Руїни» Василя Пачовського і відповідно прем'єра пісні «Ой у лузі червона калина», власне однієї строфи, відбулася в лютому 1914 року в Самборі, а вже у березні місяці львівські артисти представили ці твори у Дрогобичі і Стрию. «Сонце Руїни» у постановці Степана Чарнецького вважалася безперечним театральним успіхом і тому саме вона була обрана для урочистостей з нагоди 50-літнього ювілею театру товариства «Руська бесіда», що були влаштовані у Стрию 29 березня 1914 року.

У своєму звіті про урочистості для львівського часопису «Діло» Остап Весоловський особливу увагу звернув на кульмінаційний епізод «Сонця Руїни», коли наприкінці другої дії (драма складалася з 5-ти дій) залунало «Ой у лузі червона калина похилилася…» і козацьке військо під проводом гетьмана Петра Дорошенка рушило у похід:

«Гра артистів на закінченє другого акту, коли старшина і військо козацьке захоплене промовою владики Тукальского і Дорошенка, вирушає при звуках музики і пісні у похід, робила таке сильне вражінє, так поривала і підносила національного духа, що на салї, виповненій публикою по береги, запанувала якась поважна, сьвяточна тишина, а зібраних проходила дрож зворушеня і блестіли сльози на очах»[5].

Вистава спричинилася до популяризації пісні. Від акторів театру пісню сприйняла молодь.

У червні 1914 року театральна дружина Українського театру заспівала «Червону калину» у Чорткові разом з учасниками сокільсько-січового свята. У вересні 1914 року «Червона калина» залунала на Закарпатті — у селі Горонді, де стали на постій Українські січові стрільці. За словами Михайла Гайворонського, найбільше її співали відділи, що прийшли з Чорткова. Про це ж свідчив і сотник УСС Іван Коссак:

«Відділи У. С. С., що творились в Чорткові, ходили з піснею на вправи, вирушили потім на головне місце збору до Стрия, а опісля на Угорщину. В Горондї співала сю пісню моя сотня, від неї переняли її инші сотні, куріні, і ціла стрілецька формація. Новий зміст, стрілецький, витворили самі стрільці протягом перших двох тижнів побуту в Ґорондї»[6]. 

Побутує версія, що у серпні 1914 р. у Стрию пісню «Ой у лузі…» вперше почув чотар УСС Григорій Трух від стрільця Іваницького. Той її навчився від артистів львівського театру. Григорій Трух до першої строфи «Ой у лузі…» додав ще три строфи, які й склали «Червону калину». Він же навчив співати пісню стрільців своєї чоти. Незабаром перша стрілецька пісня «Ой у лузі червона калина похилилася» поширилася по Стрию. А згодом «Червону калину» почали співати в Галичині та по всій українській землі.

Строфу «Не хилися, червона калино…» додали до тексту пісні наприкінці 1980-х років Леопольд Ященко та Надія Світлична.

Авторство музики[ред. | ред. код]

За свідченнями Степана Чарнецького, мелодію підібрав він сам. Музикознавці (Філарет Колесса, Василь Витвицький) вважають її народною. В. Витвицький стверджував, що це мотив пісні «Ой зацвіла червона калина над криницею».[7]

Володимир Гордієнко у своїй праці «Українські Січові Стрільці», Львів, 1990 р. повідомляє, що музику написав відомий композитор, автор багатьох стрілецьких пісень Михайло Гайворонський[8].

Варіанти[ред. | ред. код]

Ой у лузі червона калина похилилася.
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину піднімемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!
А ми тую червону калину піднімемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Не хилися, червона калино, маєш білий цвіт.
Не журися, славна Україно, маєш добрий рід.
А ми тую червону калину піднімемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!
А ми тую червону калину піднімемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Ой у полі ярої пшениці золотистий лан.
Розпочали стрільці січовії з ворогами тан.
А ми тую ярую пшеницю ізберемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!
А ми тую ярую пшеницю ізберемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,
Та прославить по всій Україні січових стрільців.
А ми тую стрілецькую славу збережемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!
А ми тую стрілецькую славу збережемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо![9]

Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

Марширують наші добровольці у кривавий тан,
Визволяти братів-українців з московських[10] кайдан.
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

Ой у полі ярої пшениці золотистий лан,
Розпочали стрільці українські з москалями тан,
А ми тую ярую пшеницю ізберемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!
А ми тую ярую пшеницю ізберемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,
То прославить по всій Україні січових стрільців.
А ми тую стрілецькую славу збережемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!
А ми тую стрілецькую славу збережемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

Виконання[ред. | ред. код]

Пісню виконувало багато співаків та музичних колективів України. Серед них:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Погорецький В. Чортківське коріння «Червоної калини».
  2. Стрілецькі пісні і труби // Діло. — 1916. — 17 березня.
  3. Чарнецький С. До історії стрілецьких пісень // Діло. - 1916. - 18 березня.
  4. Чарнецький С. Історія українського театру в Галичині. Нариси, статті, матеріали, світлини. — Львів : Літопис, 2014. — С. 365.
  5. Весоловський О. Ювилей українського театру // Діло. — 1914. — 3 квітня.
  6. Коссак І. Ще до історїї стрілецьких пісень // Діло. — 1916. — 24 березня.
  7. За волю України. Антологія пісень національно-визвольних змагань / Упорядник Євген Гіщинський. — Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2002. — 316 с.
  8. Гордієнко В. Українські січові стрільці. — Львів, 1990.
  9. Записано у 1990 році від Муневича Тараса Андрійовича 1923 року народження, який мешкає у селі Горошова Борщівського району Тернопільської області. Пісня записана у селі Какуловка Дніпропетровської області на святі 500-річчя українського козацтва і поміщена у антології пісень національно-визвольних змагань «За волю України».
  10. також співають «ворожих кайдан»
  11. [1]
  12. офіційний сайт Олександра Малініна
  13. У. Молчко. Музично-педагогічна діяльність Романа Никифоріва. — Молоді і ринок, 2010. — Вип. 5. — С. 84. — ISSN 2308-4634.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Пісню під цим відео виконує вокальна група львівського театру-студії «Не журись!» (Василь Жданкін, Віктор Морозов, Олег Лихач, Орест Хома, Роман Микитюк, Богдан Генгало)