Жартівливі пісні

Жартівливі пісні — жанр українського музичного фольклору, що характеризується жартівливим чи сатиричним змістом. Жартівливі пісні беруть початок у творчості співців-скоморохів, згодом складалися кобзарями, лірниками, бурсаками, мандрівними дяками, козаками та ін., виконувалися на вулицях, на вечорницях, гулянках, забавах, танцях, розважальних народних зібраннях тощо.
Тематика[ред. | ред. код]
Найчисельніша група жартівливих пісень оспівує різні етапи взаємин парубка й дівчини: заклик на вулицю («Добривечір, дівчино, куди йдеш?»), залицяння («Ой я, молода, на базар ходила»), побачення («Якби мені не тиночки»), освідчення («Та не люблю я ні Стецька, ні Грицька»), сватання («Ой ти гарний, Семене»).
Інша чисельна група присвячена тонкощам сімейного життя: порівняння його до й після одруження («Казав мені батько»), суперечки й сварки («Била жінка мужика»), нерівний шлюб («Задумав дідочок»), зрада («Я ж тебе, Галю, не лаю»), вади характеру — безгосподарність, скупість, неохайність тощо.
Композиція пісень[ред. | ред. код]
За типом композиції розрізняють такі види жартівливих пісень:
- Пісні-діалоги, побудовані на контрасті, протиставленні та зіставленні («Гей, люди їдуть по ліщину»), що найприродніше досягається за участі кількох виконавців або груп
- Пісні-самооповіді (монологи), де співак характеризує себе у смішному вигляді, розкриваючи невідповідність дійсності й побажань («Коли б мені зранку»), наказів і вчинків («Казала мені мати»), слів і дії («Умираю, моя мати»).
- Описові пісні, де текст подається від третьої особи, неначе сторонній спостерігач розповідає про кумедні події, ситуації, сцени, риси характеру тощо. Пісенний зміст буває досить докладним: перелічуються процеси праці (сіяв, вибирав, молотив — «Кум з кумою залицяється»), події за днями тижня («Вчора була неділенька, нині — понеділок»), дійові особи («Сватав мене, матінко, перший») і т. ін.
- Пісні змішаної форми. Один з найпоширеніших прийомів — накопичення, нанизування деталей, сукупність котрих створює комічне враження («Ой кум до куми залицявся»).
Музичні особливості[ред. | ред. код]
Жартівливі пісні як правило характеризуються жвавим темпом, нешироким діапазоном мелодії, переважає середнім регістр, однорядковий наспів, що варіюється. Варіювання мелодії, як правило, сполучається з поступовим прискоренням темпоритму ("От такий-то я, Ярема"). У структурі домінують квадратність, парний розмір (2/4; %) квантитативна ритміка (кількість звуків відповідає кількості складів). За змістом і музичним складом з жартівливими піснями змикаються танцювальні пісні.
Див. також[ред. | ред. код]
Література[ред. | ред. код]
- Дей О. Народно-пісенні жанри. — К., 1977, 1983. — Вип. 1, 2;
- Його ж. Поетика української народної пісні. — К., 1978;
- Весілля. У 2 кн. — кн. 1. — кн. 2. — К., 1970;
- Весільні пісні. У 2 кн. — К., 1982;
- Жартівливі пісні. Родинно-побутові. — К., 1967;
- Жартівливі пісні. — К., 1971;
- Жартоуныя песни. — Мінск, 1974;
- Іваницький А. Українська народна музична творчість. — К., 1990;
- Танцювальні пісні. — К., 1970;
- Жартівливі пісні // Супрун-Яремко Н. О. Українці Кубані та їхні пісні: Монографія. — К.: Муз. Україна, 2005. — С. 707—736. — ISBN 966-8259-16-5.
Джерела[ред. | ред. код]
- І. Сікорська. Жартівливі пісні // Українська музична енциклопедія, Т.2 — Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. 2008 — C. 79
Посилання[ред. | ред. код]
- [https://archive.org/stream/literaturoznavchat1#page/n367/mode/2up Жартівливі пісні] // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 368.
- Жартівливі та гумористичні пісні // Крусь О. П. Історія української музики від витоків до середини XIX століття. Навчально-методичний посібник. — Луцьк: Надстир’я, 1999. — C. 15.
- Жартівлива пісня // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 205. — 634 с.
- Веселые и охочие // Народные песни Галицкой и Угорской Руси: в 3 ч. — Ч. 2: Обрядные песни / собрал Я. Ф. Головацкий. — Москва: Изд. Имп. ОИДР при Моск. Ун-те, 1878. — С. 467—501. (рос. дореф.)(укр.)