Кобзар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
О.Г.Сластіон Портрет миргородського кобзаря Самійла Яшного
Пам'ятник репресованим кобзарям у Харкові
Пам'ятник кобзарю, на в'їзді до міста Канів

Кобза́р — український народний співець і музикант. Кобзарі були творцями, хранителями і передавачами епічної традиції у формі історичних пісень, дум (мелодійних речитативів змінюваних форм), релігійних піснеспівів, моралізаторських пісень, а також казок та переказів, супроводжуваних грою на кобзі, лірі або бандурі, звідки інша їхня назва — лірники або бандуристи. Значення їх для українського народу можна порівняти зі значенням давньогрецьких поетів у давній Греції, арабських поетів для Арабії, або степових співців-акинів для людей Середньої Азії, Монголії і Казахстану.

У своїй творчості кобзарі утверджували дух українського народу, основи християнської моралі в суспільстві і побуті.

Історія[ред.ред. код]

Значення народних співців (поетів і музик) було надзвичайно велике для розвитку людства, особливо в дописьмову епоху. Адже саме вони зберігали і передавали наступним поколінням найважливіші знання про минуле і світогляд їхніх предків, у найдоступнішій формі, яка легко запам'ятовується — пісень-оповідань. Недаремно вони існували у всіх народів — скальди у вікінгів Скандинавії, поети-кіфареди у давній Греції, трубадури у середньовічній Європі, поети-співці Аравії, співці-акини Великого Степу, руські кобзарі, лірники і гуслярі. Багато підручників з філософії твердять, що саме в середовищі поетів в Давній Греції зародилась філософія, арабські поети (так само як і поети інших народів) мали велике значення у формуванні загальноарабської народної мови. Звернемо увагу, що в стародавні часи народні співці виконували функцію новинарів, незалежних від влади мас-медіа. Постійно подорожуючи саме вони знали останні новини і могли ними поділитися, попередити людей про небезпеку нападу чужинців, феодалів тощо. Так само як і журналісти в нинішніх суспільних умовах, вони розуміли, що є у певному розумінні владою і тому вимагали належного ставлення до себе. У свою чергу, релігійна і світська влада намагалася обмежити їх вплив, щоб поставити під контроль передачу інформації на підконтрольних їм територіях. Про це можна зустріти згадки в літературі, зокрема художній. Напр. Костянтин Паустовський у своїх спогадах згадує випадок з свого дитинства, під час перебування на українському Поліссі (кінець XIX — початок XX ст.) коли одного лірника вигнали з двору одного поміщика і жорстоко побили. У відповідь невідомі спалили його маєток.

Основи[ред.ред. код]

Вчені вважають що Кобзарство своїм корінням сягає часів Київської Русі. "Генеалогічне дерево наших українських бандуристів дуже високе, — писав Гнат Хоткевич. — Прямий їх попередник — се віщий Боян, «соловій старого времені». Попередниками кобзарів були також музиканти, зображені на фресках у Софії Київській. З князівських часів дійшло до нас ім'я Мануйла, «певца гораздого». У Галицько-Волинському літописі згадується, що у 1240 році жив і творив при дворі галицького архієпископа співець Митуса.

Організоване кобзарство побутувало на терені Гетьманщини і як феномен мало своє початок десь в околиці Комишня, Миргорода та Зінькова десь в 1750 рр.

Згідно поетичного, щодо козака-бандуриста, визначення Василя Шевчука:

«Коли військо верталося з походу, козацтво гоїло свої криваві рани і поминало друзів, що полягли за рідний край, за волю. Всі вже жили сьогоднішнім, жили прийдешнім, в якому бачили нові бої та втрати. Й лише один звитяжець, узявши в руки кобзу і кинувши на луки повід, шукав у серці, в струнах тих слів та звуків, які б навіки стали відлунням ратних подвигів. То був поет, співець народу, його історик і публіцист. Він не вигадував, не щебетав для втіхи, а думав, осмислював пережите та пройдене, творив для наступних поколінь котрі виростуть та візьмуть шаблі в руки…»[1]

Репертуар[ред.ред. код]

Кобзарі були творцями славнозвісних дум та історичних пісень, що відображали найважливіші події життя українського народу впродовж багатьох століть і закликали його на боротьбу проти поневолювачів. Сюжети дум та пісень про боротьбу проти турецько-татарських нападників і польської шляхти стали важливими історичними джерелами, створеними кобзарями — безпосередніми учасниками подій — під час походів або після них. Героями творів кобзарів ставали улюблені в народі історичні постаті: Самійло Кішка, Байда, Маруся Богуславка, Богдан Хмельницький, Петро Сагайдачний, Петро Дорошенко, Іван Богун… Кобзарі завжди прославляли бойові походи Війська Запорозького, а козаки над усе любили пісню. «На війну було йдуть з радістю, а з війни повертаються з музиками та піснями, чи поб'ють турка, чи пошарпають ляха, зараз же й пісню складуть на той випадок», — писав Дмитро Яворницький. Польський історик XVI століття Бартош Папроцький свідчив: «Козаки показували дивовижні штуки, співали, стріляли та грали на кобзах». Микола Гоголь вважав кобзарів охоронцями бойової слави України, талановитими поетами та літописцями. Безіменні народні співці передавали з покоління в покоління своє мистецтво, яке виховувало в народу патріотизм, почуття національної гордості, високу духовність. Недаремно Тарас Шевченко, який зізнавався, що як поет зростав на думах та піснях кобзарських, з поваги до цих народних співців назвав збірник своїх творів «Кобзар», а в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» зауважив, що коли б грецький сліпець Гомер воскрес і послухав хоч одну думу у виконанні українського сліпого співця, «то розбив би на тріски свій козуб, званий лірою, і пішов би міхоношею до самого бідного нашого лірника».

Організація[ред.ред. код]

Незрячі співці утворювали братства або гурти на взірець ремісничих цехів. У братствах існували майстри й учні, які впродовж двох років опановували не тільки кобзарську майстерність, а й таємну так звану лебійську мову й мали дотримуватися встановлених корпоративних правил, порушення яких каралося. Незрячі кобзарі були не жебраками, що випрошують милостиню, а професійними виконавцями, які грою на бандурі та співом заробляли собі на життя.

Вступ до кобзарської спільноти (цеху) супроводжувався ритуалами «визвілка» й «одклінщина».[2]

Історично склалися три типи кобзарів. Співці першого типу виконують думи та пісні, не вносячи у виконання творчого елементу, тобто співають і грають на кобзах так, як вони навчилися від своїх учителів. Другий, найпоширеніший тип — кобзарі-імпровізатори, які щоразу вносять у виконуваний твір якісь зміни, що залежать від їхнього таланту, а також від умов і часу виконання твору. До третього типу належать кобзарі-творці власних пісенних творів.


Знищення та відродження[ред.ред. код]

У 1930-их р. було розгорнуто кампанію боротьби проти українського націоналізму. Багато кобзарів були заарештовані та й зникли без сліду. Відомості про те, що було скликано З'їзд кобзарів, після якого всіх учасників було знищено, досі офіційно не підтверджені. Наприкінці XX ст. Київський Кобзарський Цех почав відродження традиції Кобзарства.

Нині в Україні діє Національна спілка кобзарів України.

Відомі кобзарі[ред.ред. код]

Терміну «кобзар» в широкому побутовому значенні іноді включає не лише автентичних народних співців, але і придворних бандуристів, сліпих бандуристів, бандуристи які стилізують свою творчість під брендом кобзарства — кобзарі-артисти. Також до загальної категорії кобзарів можуть включати репродуктивні бандуристи які наслідують виконання та репертуар автентичних народних кобзарів. Іноді до категорії включають лірників, поетів та виконавці на оркестрових 4 струнних домр та круглих 6-7 струнних гітар які переіменували на кобз.

Короткий список найвідоміших кобзарів: Автентичні кобзарі:

Придворні бандуристи

Гайдамацькі кобзарі

Лірники

Кобзарі часів радянської влади

Сліпі бандуристи

Сучасні кобзарі-артисти

Репертуар[ред.ред. код]

Кобзарська «пісенна наука» містила:

  1. Молитви, псальми і канти;-кожен співець (стихівничий, кобзар або лірник) до Одклінщин мусить знати не менше 12 псальмів.
  2. «Журні» пісні — (наприклад, «Сирітка» тощо).
  3. «Запросницькі» пісні;(наприклад, жебранки та інші).
  4. «Причити»;(серед цього й голосіння).
  5. «Сердешні подяки».
  6. «Битовщини» — співані оповідання про життя буття.
  7. «Старини» (билини) — співані оповіді про «богатирські часи».
  8. «Козацькі псальми», або «козацькі пісні» — цей жанр із початку XIX ст. почали називати думами (серед дум — також і побутові — наприклад, «Про сестру та брата» тощо).
  9. «Звичайні» — світські та обрядові пісні.
  10. «Гуртоправські», «пияцькі», «гультяйські» та сороміцькі («срамні») пісні.
  11. Крім «пісенної навуки», у кобзарському репертуарі є сила силенна інструментальних творів — танців, усяких козачків тощо.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Максимюк Степан. З історії українського звукозапису та дискографії (73 с.). Львів — Вашингтон: Видавництво Українського Католицького Університету 2003. 288 с. ілюстроване ISBN 966-8197-11-9.
  2. Марина Гримич. Як 8 березня стало «святом ніжності»? «. Korydor. 

Посилання[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Жеплинський Б. М., Ковальчук Д. Б. Українські кобзарі, бандуристи, лірники. Енциклопедичний довідник. — Львів : Галицька видавнича спілка, 2011. — 315 с. (PDF-файли: А-Лаз; Лаз-Рус; Рус-Ящ; Фотографії) [1][2]
  • Життя під срібний передзвін бандур (Штрихи до портрета дослідника кобзарства Богдана Жеплинського) / О. Вертій // Нар. творчість та етнографія. - 2006. - № 2. - С. 109-117. - Бібліогр.: с. 117.
  • Зот Діброва, лицар кубанського кобзарства / О. Нирко // Нар. творчість та етнографія. - 2001. - № 1-2. - С. 94-97.
  • Кобзар Петро Дригавка / П. Мартинович // Нар. творчість та етнографія. - 2006. - № 5. - С. 24-35.
  • Кобзарі та бандуристи в Україні / М. Підгорбунський // Київ. старовина. - 2003. - № 4. - С. 170-175.
  • Кобзарі. Комплект листівок. Київ, Мистецтво, 1991.
  • Кобзарство в контексті становлення української професійної музичної культури : Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., 14 жовт. 2005 р. / ред.: В. Г. Чернець; Держ. акад. кер. кадрів культури і мистец., Київ. нац. ун-т культури і мистец., Ін-т мистецтвознав., фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України, Укр. центр культ. дослідж., Нац. спілка кобзарів України. - К., 2005. - 259 c.
  • Кобзарство Криму та Кубані : навч. посіб. / О. Ф. Нирко. - К. : Просвіта, 2008. - 480 c. - Бібліогр.: с. 392-427.
  • Кобзарство та лірництво на Чернігівщині : (Наук.-допом. бібліогр. покажч.) / О. П. Васюта. - Чернігів, 2001. - 64 c.
  • Кобзарський етнографічний концерт Гната Хоткевича (до 105-ї річниці Археологічного з'їзду) / С. Димченко // Нар. творчість та етнографія. - 2007. - № 5. - С. 89-93.
  • Корифей кобзарського мистецтва України (до 200-річчя від дня народження Остапа Вересая) / О. Дубас // Нар. творчість та етнографія. - 2003. - № 4. - С. 47-50. - Бібліогр.: 7 назв.
  • Коротка історія кобзарства в Україні / Б. Жеплинський. - Л. : Край, 2000. - 195 c. - Бібліогр.: 55 назв.
  • Лицар чарівних струн (До 90-річчя від дня народження Андрія Бобиря) / С. Димченко // Нар. творчість та етнографія. - 2005. - № 5. - С. 107-111. - Бібліогр.: 10 назв.
  • Олексій Нирко - універсальна особистість, визначний діяч кобзарського мистецтва Криму / І. Р. Куровська // Гуманіт. науки. - 2013. - № 2. - С. 163-170. - Бібліогр.: 10 назв.
  • Про стійкість традицій кобзарства в Україні / А. Стратілат // Нар. творчість та етнографія. - 2004. - № 1-2. - С. 79-82.
  • П. М. Бондарчук. Кобзарі, бандуристи // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 371. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  • Старцівство: мандрівні співці-музиканти в Україні (ХІХ - поч. ХХ ст.) / В. Кушпет. - К. : Темпора, 2007. - 592 c. - Бібліогр.: с. 485-493.
  • Структура кобзарсько-лірницьких товариств: цеховий статут і цехове argo, етнопедагогічні засади і реконструкція / М. Й. Хай // Наук. зап. Терноп. нац. пед. ун-ту ім. В. Гнатюка. Сер. Мистецтвознавство. - 2014. - № 2. - С. 116-128. - Бібліогр.: 35 назв.
  • Традиційне музикування українців у європейському просторі : матеріали III міжнар. наук.-практ. конф., 11 - 12 жовт. 2007 р., Київ / ред.: В. Г. Чернець; Держ. акад. кер. кадрів культури і мистец., Ін-т мистецтвознав., фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України, Нац. спілка кобзарів України, Київ. міськ. організація Нац. Всеукр. муз. спілки, "Традиційне музикування українців у європейському просторі", міжнародна науково-практична конференція (3+ 2007+ Київ). - К., 2008. - 220 c.
  • Федір Лавров. Кобзарі. К.: Мистецтво. 254 с.
  • Хай М. Микола Будник і кобзарство. – / ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України. – Львів : видавництво «Астролябія», 2015. – 320 с. – ISBN 978-617-664-062-2


  1. [1]
  2. Останній знавець лебійської // Львівські пошта