Закревський Гнат Платонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гнат Закревський
Zakrevski Ignatii Platonovich.jpg
Народився 9 грудня 1839(1839-12-09)
с. Березова Рудка
Помер 9 березня 1906(1906-03-09) (66 років)
Каїр
Підданство Російська імперія
Національність українець
Діяльність правознавець, дипломат
Alma mater Училище правознавства
Посада сенатор
Конфесія православ'я
Рід Закревські
Батько Платон Закревський
Мати Закревська Ганна Іванівна
Діти Платон, Ганна, Олександра, Марія

Закревський Гнат Платонович (*9 грудня 1839 — †9 березня 1906) — правознавець, дипломат, правник, сенатор Російської імперії українського походження.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 9 грудня 1839 року у с. Березова Рудка, нині — Пирятинського району Полтавської області. Син громадського діяча, поміщика Платона Закревського. Закінчив у 1861 році Імператорське училище правознавства (м. Санкт-Петербург). Того ж року вступив на службу до Міністерства юстиції, але незабаром виїхав на два роки за кордон для продовження юридичної освіти. Слухав лекції у Берлінському та Ґейдельберзькому університетах, у Парижі (Сорбонна, Коледж де Франс).

Після повернення, протягом 1864—1866 років служив у Полтавському і Чернігівському губернських земських зібраннях. Гнат Платонович досяг великих успіхів у юриспруденції. З 1867 року він — дільничний мировий суддя у Петербурзі. У 1874—1875 роках був обер-прокурором Міністерства юстиції, товаришем голови Петербурзького окружного суду. З 1876 року — голова Варшавського окружного суду. У 1881—1882 роках — прокурор Казанської, а у 1882—1894 роках — Харківської судових палат. З 1894 року — в Урядуючому сенаті: обер-прокурор 1-го департаменту, сенатор 2-держдепартаменту. Його приймали в найкращих домах Європи. Перебував на дипломатичній службі в Єгипті. У 1899 році звільнений у відставку.

Гнат Платонович був членом масонської ложі. Під цим впливом він у сімейному маєтку — с. Березова Рудка побудував 1899 року над родинним склепом своїх предків, що розміщувався біля Святотроїцької церкви, усипальницю у вигляді піраміди-каплиці (вхід до якої прикрашали родинний герб і хрест), увіковічнивши цим свій знаменитий рід. Піраміда у Березовій Рудці — одна з трьох європейських пірамід (друга збудована, імовірно, у 1877 році також на Полтавщині — в с. Комендантівка, тепер Кобеляцького району, а третя — в Італії, в Римі, й датується 18—12 роками до н. е.).

Помер 9 березня 1906 року у Каїрі (Єгипет). Похований у родовій усипальні Закревських. Після ревролюції 1917 року перепохований на кладовищі с. Березова Рудка.

Родина[ред. | ред. код]

Мав сина Платона (помер у 1916 році), три доньки: близнючок Ганну (у заміжжі — Кочубей) і Аллу (Олександру), у заміжжі — фон Енгельгардт, а також Марію (для близьких — Мура). Остання відома як авантюристка, її вважали агентом трьох світових розвідок і називали не інакше як «червона Мата Харі». Її життя було надзвичайно бурхливим: спочатку графиня (перший чоловік — граф Іван Бенкендорф), потім баронеса (другий чоловік — барон Микола Будберг), муза пролетарського письменника Максима Горького, котрий саме їй присвятив свій останній роман «Життя Клима Самгіна», згодом — громадянська дружина відомого англійського фантаста Герберта Уеллса. Після смерті Марії Закревської Ніна Берберова написала про неї книгу «Залізна жінка».

Праці[ред. | ред. код]

Автор кількох книг, а також низки статей з питань правосуддя, історії суду, суду присяжних, судового права за кордоном тощо, зокрема — «Про охорону спадків і практику петербурзьких мирових суддів у справах охоронних» (1872), «Про охорону спадків на Заході» (1873), «Прусська магістратура й наша» (1880), «Про бажані зміни в судових статутах» (1882), «Про ревність у суспільстві» (1883), «Судова реформа в Болгарії» (1884), «З приводу резюме голови суду» (1887), «Про вчення кримінально-антропологічної школи» (1893), «Про сучасне і майбутнє суду присяжних» (1897) та ін., надрукованих у петербурзьких галузевих періодичних виданнях — «Журнале гражданского и уголовного права» (1872—1887) і «Журнале Министерства юстиции» (1894—1903).

Джерела[ред. | ред. код]

  • Закревский И. П. По поводу назначения его обер-прокурором (науч. его труды). «Юрид. газета», 1894, № 18.
  • Берберова Н. Н. Начала // Железная женщина. — Репринтное. — М: Политиздат, 1991. — С. 18. — 383 с. — 100 000 экз. — ISBN 5-250-01838-6

Посилання[ред. | ред. код]